Йому ще не було й 55

Здається, такі люди, як Ілько Кучерів, повинні жити довго, щоб потім, у глибокій старості, бачити їх, обліплених купою дітвори: «Діду, розкажіть, як ви засновували Народний рух. Діду, що означали ваші «Демократичні ініціативи»?»
Шкода і несправедливо, що нічого цього онуки не почують. Бо тільки людина, яка сама брала участь, скажімо, в дисидентському русі, зможе до ладу пояснити, що значить бути дисидентом у радянські 80-ті роки. А Ілько Кучерів стояв біля витоків установчого з’їзду Народного руху України (за перебудову).
У 1992 році саме Кучерів підтримав ідею В’ячеслава Чорновола про створення незалежного центру соціологічних досліджень і на базі Інституту соціології заснував центр «Демократичні ініціативи», який у 1996 році став фондом. Саме «Демократичні ініціативи» стали піонерами проведення екзит-полів в Україні — перше опитування виборців було зроблене у 1998 році.
За день до своєї смерті — 28 травня, уже знаючи про свою невиліковну хворобу — рак легенів, у тепер уже останній записці до друзів, колег, знайомих Ілько не втримується і пише про шосту асамблею Світового руху за демократію: «До речі, я окремо напишу про цю прекрасну і важливу конференцію, де зібралися лідери громадських організацій з усього світу і ті, хто присвятив своє життя розбудові демократії. Конференція була корисною і конструктивною. Мене особисто вразив виступ президента Індонезії Сусіло Бамбанга Юдхойоно. Цей виступ перекладено українською мовою і я незабаром опублікую його. Він може бути зразком для «спічрайтерів» і наших українських президентів також. До речі, Індонезія, так само як і Україна, потерпає від корупції. Але що відбувається в цій країні, так це, наприклад, те, що в Індонезії за корупцію у в’язниці сидить батько зятя президента. Цікаво, чи таке можливе в Україні?»
Може, саме тому Ілько не любив наших політиків. «Оскільки я знаю багатьох політиків, то всі вони мені не подобаються», — якось зізнався він.
Зате він подобався тим, хто хоч трохи знався на соціології, цінував демократію і шанував друзів...
Друзі платили йому тією ж монетою. Остання буде сьогодні — вона впаде на домовину...
Голосоукраїнці.