Головою Станично-Луганської селищної ради Юрій Орєшкін працює вже 16 років, і за весь цей час бюджетна тема є для нього головною й... болісною.

Та обставина, що Станично-Луганське розташоване поруч із обласним центром, певною мірою визначило його долю з усіма плюсами та мінусами. Значна частина дорослого населення працює на підприємствах Луганська, молодь навчається в обласній столиці й тут осідає. Останніми роками, щоправда, у Станично-Луганському почали активніше брати землю під забудову, але якщо розібратися, хто будує і навіщо, картина вимальовується знову-таки не на користь підвищення чисельності населення. Це городяни облюбували собі тихі, екологічні місця для сезонного проживання. Те, що цей район мало не найекологічніший в області, знають усі. Околиці станиці є зоною водозабору для Луганська, Краснодона, Свердловська та інших шахтарських міст, тому з метою заощадження водоносних горизонтів тут ніколи не будували промислових підприємств. Основний місцевий бізнес — це тепличне вирощування овочів. На добробуті частини населення це позначається позитивно, а на бюджеті місцевого органу самоврядування — майже ніяк.

— Скільки не обирають головою селищної ради, постійно шукаю реальні джерела для поповнення бюджету, — розповідає селищний голова Юрій Орєшкін. — Першою проблемою завжди була відсутність коштів на утримання житлового фонду. На балансі селищної ради — 62 багатоквартирні будинки, що становить 74 тисячі квадратних метрів житла. Зрозуміло, що всі вони потребують сьогодні капітального ремонту і хоча б часткової реставрації. Ми думали, як поправити ситуацію, і знайшли такий вихід. Ще 2006 року провели сходи й попросили мешканців багатоквартирних будинків визначитися, від яких комунальних послуг вони хочуть відмовитися, а які одержувати. Переважно люди відмовилися від послуг сантехніка, теслі та електрика. Це зменшило квартплату. Ми домовилися, що якщо в будинку станеться порив труб або потече дах, мешканці самі оплачуватимуть ремонт. Така практика в нас існує майже чотири роки і дає позитивні результати. Коли Станично-Луганська селищна рада виграла грант з реформування житла, ми уклали з мешканцями договір і розв’язання житлових проблем почали фінансувати порівну — 50 х 50. По суті, ми відмовилися від квартирної оплати. Тепер вони самі стежать за своїм житлом, вкладають копієчку в його благоустрій. А оскільки це їхня кровна копійка, вони дбайливіше ставляться до майна, контролюють, куди пішли гроші, тощо. У 22 будинках із 62 уже створено товариства співвласників житла, і ця робота триває. До речі, із 1450 квартир багатоповерхівок тільки 160 ще користуються послугами централізованого опалення, інші вже перейшли на індивідуальне. Плануємо незабаром повністю відмовитися від централізованої подачі тепла. У такий спосіб ми скинемо частину комунальних турбот і заощадимо значні кошти.

Три роки тому селищна рада непогано заробила на продажу землі. З огляду на попит городян на привабливі землі екологічної станиці, депутати селищної ради ухвалили таке рішення: для індивідуального будівництва своїм жителям одна сотка коштує 34 гривні, а іногородні повинні заплатити за ділянку приблизно в 15 соток 5 тисяч гривень. У такий спосіб удалося заробити 485 тисяч гривень. За бюджету 4,5 мільйона гривень — це, на думку Орєшкіна, гарний результат, істотна добавка до скарбнички селища. На жаль, наступні роки не порадували. У 2009-му, наприклад, на виділенні землі під забудову вдалося зібрати лише 190 тисяч гривень. Криза перешкодила.

— І не тільки криза, — уточнює Юрій Олександрович. — Раніше було просто. Звернулася людина до селищної ради з проханням виділити їй землю — ми виділили на тих умовах, що протягом 2 місяців вона оформить документи, через 6 місяців почне будівництво і впродовж 4 років його завершить. Коли об’єкт готовий, ми видаємо власникові державний акт на землю. Тепер все по-іншому. Процедура ускладнилася, до того ж дала можливість розвиватися спекуляції землею. Це деякою мірою зачіпає наші інтереси, оскільки доводиться робити непередбачені витрати.

Станично-Луганське розмістилося на березі Дінця і, здавалося б, таке географічне розташування могло б залучити сюди чимало інвесторів. Хоча б тих, хто займається індустрією відпочинку або вирощуванням овочів. Але інвестори обходять сільську місцевість стороною, незважаючи на те, що робоча сила тут досить дешева. Оскільки на «багатих Буратіно» розраховувати не доводиться, селищна рада шукає можливості не лише заробити, а й заощадити. Три дитячі садки вже перевели на індивідуальне опалення, вдалося зменшити витрати на вуличному освітленні, коли поставили енергозберігаючі лампочки та лічильники обліку. І все-таки грошей не вистачає. За підсумками трьох місяців цього року одержали 1 мільйон 215 тисяч гривень доходу, а витратили 1 мільйон 250 тисяч.

— Ми не самоврядування, а «самоіснування», — невесело робить висновок Юрій Орєшкін.

Луганськ.