У Кам’янець-Подільському районі на Хмельниччині за підтримки газети «Голос України» розпочалися своєрідні гастролі народного аматорського театру «Браво» з села Грушка.

 

У репертуарі «Браво» за всі ці роки —  вистави за найкращими зразками української та світової драматургії, зокрема, «Наймичка», «За двома зайцями», «Шельменко-денщик», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Фараони», «Мина Мазайло», «Тев’є-молочник», «Строк давності»... Усього 38 вистав для дорослих, а ще — ціла низка дитячих. У 1973 році сільський театр здобув звання народного і відтоді не випускає його зі своїх рук. Не зупинило артистів і те, що нові прем’єри вимушені народжуватися в холодному Будинку культури, який вже давно потребує капітального ремонту. Дарма, що й костюми та декорації доводиться шити з «секонд-хенду» — театр живе. Одна біда: крім односельців, сільським артистам давно немає кому себе показати. Якщо колись голова колгоспу ще міг заправити пальним стару «літучку», то тепер доводиться самим наймати «бус», скидатися на бензин, аби поїхати бодай у сусідні села, де живе чимало колишніх грушківських театралів, де виступ буде з неодмінним аншлагом. Звідки школяру чи студенту, чи навіть двом «акулам» 75-літньому Івану Михайловичу Трофанчуку та директору Будинку культури й режисеру «Браво» Івану Васильовичу Трофанчуку взяти отих грошей на транспорт для виїздів до сусіднього села.

У редакції «Голосу України», який про грушківський театр уже не раз розповідав на своїх сторінках, вирішили підтримати ентузіастів. Отак «Браво» отримало шанс виступити в травні та червні цього року в кількох селах району та Кам’янці-Подільському. Грушківці підготували виставу за п’єсою всесвітньо відомої Астрід Ліндгрен «Пеппі Довгапанчоха», яку перекладено на сто мов і поставлено в 136 країнах. Дітям у селах про поїздку до столичного театру юного глядача доводиться лише мріяти. Тож «Чарівна Пеппі» із Грушки для них — дорога гостя. Спочатку Пеппі вийшла на люди у себе вдома. І так сподобалася і малим, і дорослим, що довелося повторити виставу, на яку зійшлося все село. Настав день поїздки в селище Стара Ушиця. На щастя, директор школи Валентина Миколайчук театр любить (колись сама Секлету грала в «За двома зайцями»), тож самодіяльних артистів із останнього уроку відпустила. А до того їм довелося без жодних поблажок писати річні контрольні. «Узагалі-то я добре вчуся, — розповіла Пеппі (Яна Дьомічева). — Може, закінчу рік із грамотою. Тільки б математика не підвела!»

А в Рустама Романюка (Карл) якраз державні іспити в академії. «Бачу хлопця на моєму місці, — каже Іван Трофанчук, — з нього буде гарний директор будинку культури, талановитий режисер. Своє дітище я хотів би передати Рустаму».

Ми вантажимо нехитрий реквізит до мікроавтобуса. На щастя, транспорт є у сільської школи, але й там не завжди мають за що його заправити. Дві Яни — Дьомічева й Гоцуляк, Настя та Оксана Станішевські, Діна Кривак та Рустам пильнують, щоб не забути костюми, чарівну валізу Пеппі, канат, на якому вона гойдатиметься, табличку із написом «Вілла». Багато чого з цього добра артисти зробили власними руками. І бережуть як зіницю ока: знадобиться наступним поколінням «Браво». Іван Михайлович грає поліцейського, свисток завжди при ньому, а Іван Васильович (власник цирку містер Стефенсен) свою велику плетену нагайку заховав кудись дуже далеко, мабуть, щоб глядачі не розбіглися.

У Старій Ушиці, яка за 60 кілометрів від районного центру, театр — рідкісний гість. Ще добираючись до Грушки, в маршрутці я зустрілася з дружиною директора будинку культури Любою Тихонюк. «У нас тільки й розмов про виставу, аншлаг гарантуємо», — сказала вона. Справді, поки налаштовували декорації, у зал посипалися цілими гуртами глядачі. Прийшли навіть вихованці дитсадка. Квіти в руках, і голоси притишили — як і належить у театрі поводитися. Бо ж головне відбуватиметься на сцені. Місцевий листоноша Михайло Гелевський теж прийшов подивитися «Пеппі» і став не менш популярним за артиста: у нього цікавилися, чи ще можна передплатити «Голос України», чи не подорожчав на друге півріччя. Передплатникам дісталися невеличкі призи — блокноти та ручки від газети. Староушицький БК колись був справжнім палацом з партером і балконом. Навіть оркестрова яма тут є! Тільки в останні роки його дедалі частіше називають «титаніком»: дах протікає так, що нема сенсу білити стіни. Після кожного дощу вони сірі, а стеля загрожує падінням у місцях протікання. Будував палац багатющий радгосп з вирощування лікарських рослин, якого вже давно немає. Районному відділу культури утримувати цей заклад не по кишені, а міністри культури в Стару Ушицю не їздять. Дарма, бо тут, як у Грушці, багато талантів. Он донька директора БК Ілона Тихонюк, перлинка Поділля, вже виспівалася до училища імені Глієра, і про театральний теж мріє. Доки ж триватиме оцей парадокс: мистецтво та культура несуть з собою світло, красу, будять тепло в серцях, а сільські таланти, що її живлять, народжуються й розвиваються в напізруйнованих, холодних «палацах»?!

Нашою «голосоукраїнською» акцією ми сподіваємося розбудити меценатів, достукатися до державних органів. «Нас запросили взяти участь у конкурсі театральних колективів Хмельниччини, що відбудеться четвертого червня в місті Нетішин, — каже Іван Васильович. — Тільки знову поїздка — за свій кошт. На бензин треба понад півтисячі гривень... А так би хотілося взяти участь. Ось і дівчата просять щось придумати, вони ж ще не бачили жодного разу інші колективи...»

А поки що запрошуємо дорослих і малих на виставу. Згадаймо традицію родинного дозвілля та спілкування поколінь. «Чарівна Пеппі» робить людей добрішими, кращими, розбуджує у них спогади дитинства.

Фото автора.