Рідкісний ювелірний виріб виготовив вінницький ювелір Василь Александрук. Його особливість — у формі алмаза. Вперше в житті ювеліру дісталася така, як він каже, продовгувата алмазинка...
— Для виготовлення діамантового хрестика треба не менше шести алмазинок, — каже ювелір. — У моєму виробі їх п’ять. Це завдяки продовгуватій формі одного з алмазів. Він нагадує звичайну пластинку. Раніше такий ніколи не траплявся. Не було навіть інструмента для його обробки. Довелося спеціально виготовляти. Коли працював над алмазом, як кажуть, дихнути боявся. Тоненький дуже. Міг зламатися. Важить приблизно 0,6 карата. Загальна вага виробу — два карати.
Василь Александрук переконаний: жоден ювелір в Україні не може похвалитися діамантовим хрестиком, виготовленим з п’яти алмазинок. «Навіть не намагайтеся шукати, — усміхається співрозмовник. — Я знаю, що кажу». Покупець у такому виробі не побачить нічого особливого. Для нього хрестик як хрестик. Оцінити по-справжньому можуть тільки ювеліри. Втім, майстер не має наміру продавати свій виріб. Про це попередив одразу.
Хамелеон удачі
Це не перша удача вінницького ювеліра. Одного разу йому потрапив до рук алмаз-хамелеон, той, що змінює колір у залежності від освітлення. Майстер виготовив з нього жіночий перстень.
— Переливами відтінків хамелеона можна милуватися нескінченно, — каже пан Василь. — Так само, як течією води чи полум’ям багаття. Такий алмаз теж дістався тільки один раз у житті. «Виготовлений з нього перстень, — каже ювелір, — не продам ні за які гроші».
— Найскладніше у нашій справі — закупівля сировини, — уточнює співрозмовник. — Не тому, що її не вистачає. Річ в іншому. На аукціонах алмази продають лотами. Що саме дістанеться покупцеві, не завжди знаєш. Тому так радієш удачі, як було у випадку з хамелеоном. Мало, щоб поталанило з алмазом. Треба ще знайти йому відповідне застосування...
Створене Александруком підприємство «Віолетта» закуповує сировину здебільшого у Бельгії. «Там її не видобувають, там її продають, — усміхається пан Василь. — Місто Антверпен відоме серед ювелірів жвавою торгівлею алмазами. Зробиш помилку під час закупівлі — ніщо тебе не врятує. На жодній операції з обробки придбаного алмазу не надолужиш втрачене. Це завжди ризик. Буває, таланить. Не часто, правда».
З назвою підприємства пан Василь довго не мудрував. Його доньку звати Віолетта. Вона також працює на підприємстві. Як і дружина, і зять.
— Усі ми вийшли з нашого «Кристалу», — каже Василь Александрук. — Тому для нас ця справа не нова.
Сам пан Василь відпрацював на вінницькому заводі з обробки алмазів «Кристал» 25 років. Опанував усі тонкощі ювелірного виробництва. З розпадом Союзу чимало таких фахівців, як він, подалися до Росії. Те саме зробив Александрук.
В Якутії читав лекції
— В Якутську була потужна навчальна база з підготовки фахівців алмазного виробництва, — розповідає співрозмовник. — Я вирішив там продовжити роботу, заодно пізнати те, чого ще не навчився на заводі. Дуже хотілося своїми очима побачити процес видобутку алмазів. Але не вдалося. Потрапити у шахти могли одиниці. Невдовзі вінничанин читав лекції для фахівців на Якутській навчальній базі. З певністю може сказати, що жоден з фахівців у цій справі не може опанувати абсолютно всі характеристики оцінки алмазів. «Не тому, що не хоче, — уточнює пан Василь. — Загалом існує 14 тисяч таких показників. Вивчити їх людині не під силу. Для мене було важливо, що досконало опанував технологію закупівлі алмазів. Як їх обробляти, знав з попереднього досвіду роботи. Тому невдовзі мене направили в Калінінград для налагодження виробництва з огранки алмазів».
Після Калінінграда такою само справою вінничанин займався у прибалтійських містах — Ризі і Вільнюсі. Далі перейшов на роботу у Москву. Там, каже, став на ноги. Планував залишитися надовго. Однак йому запропонували взяти участь у створенні так званої алмазної групи. «Росіяни й українці вирішили об’єднати зусилля в алмазному бізнесі, — каже пан Василь. — Задум був хороший. Я переїхав у Київ. На жаль, задумане не вдалося втілити. Ідею поховали високі чиновники... А я повернувся до рідної Вінниці і опинився, як кажуть, біля розбитого корита».
Діамантовий... наркоман
— На сімейній раді вирішили займатися тим, що вміємо робити, каже Василь Александрук. — Так створили підприємство з обробки алмазів. Отримали ліцензію на виготовлення ювелірних виробів. Самі їх виготовляємо. Самі ведемо бухгалтерію.
Василь Александрук наголошує, що їхні вироби дешевші, ніж у інших. «У нас нема значних виробничих витрат, — уточнює він. — Площі невеликі. Людей мало. Але найголовніше, завдяки чому знижуємо ціну, — високе вміння при обробці алмазів. Закуповуємо сировину середнього цінового класу і доводимо її до високих кондицій».
У Вінниці Александруки поки що не продають свої вироби. Хіба що на замовлення. Купити їх можна у Києві. Мають намір поставляти в Крим.
— Кожна алмазинка має свою форму, — каже пан Василь. — Ювеліри називають їх фантазійними. Взявши до рук ту чи іншу блискітку, починаєш думати, як її найкраще застосувати. Постійно ходжу з такими думками. Сам собі кажу, що вже став діамантовим наркоманом.
Фото автора.