Ярослав СУХИЙ: «Хочу залишити добрий слід на рідній землі»

Ярослав Сухий народився в березні 1951 року на Тернопільщині. Після закінчення школи рік працював на заводі, навчався на історичному факультеті Львівського державного університету, служив в армії. Кандидат історичних наук, доцент. Викладав у Тернопільському фінансово-економічному інституті, був його проректором. Працював секретарем Тернопільського обкому, першим секретарем Тернопільського міськкому Компартії України. З 1991 року — на господарській роботі: директор пансіонату у Криму, заступник генерального директора ВАТ «Мотор Січ» у Запоріжжі. З 2000 року — народний депутат України. У квітні Указом Президента України призначений головою Тернопільської облдержадміністрації. Нагороджений Почесними грамотами Верховної Ради, Кабінету Міністрів, орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Заслужений працівник промисловості України. Одружений. Батько двох доньок.

— Я не жив на Тернопільщині вісімнадцять років, хоча ніколи не поривав зв’язків із рідним краєм. Коли приїхав, думав, що достатньо буде проявити наполегливість, політичну волю, щоб зупинити процеси падіння. Але вже тепер очевидно, що цього замало. Непросто консолідувати політичні сили. На жаль, політиканство, ворожнеча, розбрат б’ють через край. Не маю жодного бажання поринати в політику, я нею наситився під час роботи в парламенті. Хочу залишити реальний слід на рідній землі.

— Чистим політиком я був до 1991 року. Коли працював у Криму директором пансіонату на 600 місць, переймався господарськими проблемами: купити, дістати, збудувати. Забезпечив автономний режим роботи пансіонату, до мене навіть за досвідом приїжджали. На «Мотор Січ» потрапив у складний, переломний період, і звання «Заслужений працівник промисловості» отримав не за політичну діяльність, а за участь у проектуванні АН-140. Наразі політикою принципово не хочу займатися.

— Гадаю, що одна з причин занепаду господарки — надмірна політизація органів місцевого самоврядування. І це не випадково. Людей відволікали гаслами і високими матеріями, а тим часом розкрадали все, що могли. Днями зайшов до обласного краєзнавчого музею. Серед експонатів — кабіна бурякозбирального комбайна. Їх випускали в кооперації з німцями — 16 тисяч на рік. Це була перлина радянського машинобудування. Що нині залишилося від комбайнового заводу? В одному з його корпусів — супермаркет. Сувеніри з фарфорового заводу возили по всьому Союзу і за кордон: там працював надзвичайно творчий колектив. Нічого не залишилося. Під політичну тріскотню занапастили не одне підприємство. Тепер про команду. Я переконався, що в апараті облдержадміністрації є чимало гарних фахівців. Певна ротація буде, але без кадрових потрясінь. Можу гарантувати, що через мене ніхто безробітним не стане. І не тому, що я такий добрий. Від Президента отримав наказ: жодних розправ. Якщо людина прийшла у 2005-му і зарекомендувала себе хорошим спеціалістом, то навіщо її замінювати? Процес формування команди завершується, в тому числі й на рівні районів. Я вже зробив необхідні подання. До того ж гласно, про кадрові перестановки йдеться на сайті облдержадміністрації. Щоб скласти свою думку про керівників районів, інтенсивно їжджу областю, буваю в колективах, спілкуюся з людьми і роблю висновки.

— У сільгосппідприємствах одного з районів залишилося 16 корів, іншого — 40, то про які враження можна говорити? В області найнижча середня зарплата, зате одна з найвищих плата за навчання, житло. Коли я їхав сюди, Президент просив зібрати представників великого бізнесу і порадитися, яка допомога потрібна, щоб створити нові робочі місця. А кого збирати, коли великого бізнесу взагалі немає? Навряд чи можна відновити ті-таки комбайновий, фарфоровий заводи, інші підприємства. Можливо, вдасться допомогти корпорації «Ватра», щоб вона отримала замовлення на освітлення стадіонів, що будуються до «Євро-12».

— Їх, до речі, передбачив мій попередник Юрій Васильович Чижмарь, і я з ним в основному погоджуюся. Будемо інтенсивно розвивати тваринництво. Соромно сказати, але поголів’я ВРХ впало до післявоєнного рівня, молоко для переробки завозимо з інших областей, хоча можемо повністю себе забезпечувати і молоком, і м’ясом. Задіємо науковий потенціал, а він чималий. Тут я прошу допомоги у члена колегії облдержадміністрації, ректора Тернопільського національного економічного університету Сергія Ілліча Юрія. Я колишній вузівський працівник, і добре пам’ятаю, як працював тоді інститутський науково-дослідний сектор, які вагомі замовлення виконував. Треба все це відновити, але на вищому рівні. Після стабілізації політичної ситуації в Україні зарубіжний інвестор отримав добрий сигнал, і вже відчувається пожвавлення на інвестиційному ринку.

— Я розмовляв із представниками великого бізнесу з цих регіонів. Вони запитують: «Як до вас добиратися?». Пояснюю: поїздом, автомобілем. Ділові люди не можуть стільки часу гаяти на дорогу. Тому найперше ми поставили собі за мету відновити регулярні авіарейси до столиці, які розпочнуться наприкінці травня. Допомагає у цьому «Мотор Січ». Відчуваю підтримку і в уряді. Зокрема, нам обіцяють сприяння в добудові об’єктів з високим ступенем готовності, зокрема обласної бібліотеки, архіву, гімназії в Підгайцях. Ще одна обставина. На тисячу мешканців на Тернопільщині найбільше банків. Кредитів не дають, кредитних ліній не відкривають, натомість, мов пилосос, витягують з області тяжко зароблені людьми, переважно заробітчанами, кошти. Думаємо над тим, як загальмувати їх відтік, переорієнтувати фінанси на те, щоб вони працювали на економіку області. Давно відомо, що найнадійніший інвестор — вітчизняний. Великий капітал прийде під гарантії території і політичну стабільність. Гроші, як відомо, люблять тишу. Торік обсяг прямих закордонних інвестицій в область скоротився на 40 відсотків, тепер ця робота пожвавлюється. Чимало цікавих пропозицій ми отримали під час V Міжнародного інвестиційного форуму, укладено угоди. Інвестори, зокрема, цікавляться розвитком транспортних коридорів, видобувною, переробною галузями, агропромисловим комплексом, туристичною інфраструктурою.

— Коли посилюється податковий тиск, спостерігається або стагнація, або підвищення цін, або тінізація економіки. Ми маємо все вкупі й одразу. На мою думку, економіку з тіні можуть вивести реформування пенсійної системи і загальнообов’язкове медичне страхування. Союзником у боротьбі з тіньовою економікою треба зробити найманого працівника. Він має бути зацікавлений у тому, щоб заробіток нараховувався легально, адже це майбутня пенсія, лікувальні, медичне страхування. Не обійтися, мабуть, без підвищення пенсійного віку, зокрема жінкам. Солідарна система пенсійного забезпечення зазнає краху в усьому світі. Людина сама має робити відрахування на пенсію. Тернопільщина забезпечує себе коштами на виплату пенсій лише на 37 відсотків, тож необхідно нарощувати виробництво, створювати нові робочі місця, думати про підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, фондоозброєння як на рівні області, так і на рівні держави. За десять років роботи в парламенті я практично не чув, щоб хтось казав про ці показники.

— Смію запевнити: «війни» не буде. Вона починається тоді, коли на агресію відповідати агресією. У мене таких намірів немає. Політична тріскотня вже не зачіпає серце і душу. Я знаю, чим це закінчиться — розвалом тієї сили, яка займає деструктивну позицію. Скажіть, де нині Народний рух за перебудову? Де Українська республіканська партія? Де Демократична партія? Я міг би продовжити перелік. Бажання деяких депутатів висловити мені недовіру з політичних мотивів невмотивоване. Якщо це демократія, то що тоді тоталітаризм? Колись єдино правильним вченням був марксизм-ленінізм, нині — інтегральний націоналізм. Розумію, що для радикальних правих сил мій прихід в область — подарунок, вони отримали нагоду позмагатися у нападках на мене. Яким торжествуюче викривальним тоном деякі юні особи роблять «викриття», мовляв, чи знаєте ви, що Сухий був останнім першим секретарем міськкому? Не відрікаюся, але коли я йшов з області, то тут виробляли 16 тисяч комбайнів на рік, а за досвідом розвитку тваринницьких комплексів до нас приїжджали з усього колишнього Союзу. А що нині? Жодного комбайна вже кілька років не сходить із конвеєра, а в Підгаєцькому районі, як я вже згадував, поголів’я худоби в господарствах — 16 голів! То про що дискутувати? Закликаю депутатів усіх рівнів, голів районних рад: відійдіть від політики, підставте плече, давайте разом піднімати економіку області, поліпшувати соціальні стандарти. Щоб не виїжджали наші люди у пошуках заробітків за кордон, а збагачували своєю працею рідну землю, народжували дітей, доглядали стареньких батьків.

— Доньки дорослі, у них своє життя, а дружина завжди поруч. Вона найбільше переживала й тоді, у дев’яності, й тепер, коли бачить нападки на мене. Така, мабуть, моя доля.

— Дякую на доброму слові.