Із досьє «Голосу України»

Дата народження: 30 травня 1968 р.

Освіта вища, юрист.

Заступник голови фракції «Блок Юлії Тимошенко» (політичних партій «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», Українська соціал-демократична партія, партія «Реформи і порядок»).

Голова тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України з підготовки концепції судово-правової реформи.

Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя.

Народний депутат України Олена Шустік, як заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя і просто як юрист, вважає одним з пріоритетів у своїй роботі забезпечення здійснення судової реформи. Отже, сьогодні наша розмова про наболіле.

— Олено Юріївно, отримання статусу народного депутата — це випадок чи цілеспрямований шлях? Що стало поштовхом до прийняття рішення стати депутатом?

— Ви ж знаєте, що коли ти не займаєшся політикою, політика може зайнятися тобою. Думаю, мій шлях був визначений наперед. Моєю першою програмою на радіо був «Зворотний зв’язок», де обговорювалися суспільно-політичні теми. Далі я працювала на ра-діоканалі «Право», а потім на телеканалі «Право». Тематикою моїх програм була політика держави в галузі права. Осмислене рішення про перехід з площини журналістики в політичну площину прийняла, ставши прес-секретарем Василя Онопенка. Він на той час був міністром юстиції України, згодом очолив Партію прав людини. І коли ти виконуєш важливі функції представлення відомого політика в публічній сфері, то хочеш чи не хочеш, а підіграєш рішенням, далі береш участь у формуванні політичної лінії та стратегії як лідера, так і структури, яку він очолює. Звісно, партійна робота підштовхнула до подальшого руху цією стежкою. Адже мета кожної політичної партії прийти до влади, а її членів — впливати на прийняття рішень у державі. Саме тому я стала народним депутатом.

— Перші кроки в політиці були важкими. Чи мали наставника, який допомагав їх робити? Хто був прикладом, на кого рівнялися?

— Перші кроки в будь-якій діяльності завжди найскладніші, адже ти вперше приймаєш відповідальні рішення. Депутатська діяльність впливає на життя країни і громадян, тому це подвійна відповідальність, подвійне осмислення своїх ініціатив, своєї позиції. Що ж до прикладу, то вважаю, що нашим політикам слід рівнятися на Маргарет Тетчер, яка спромоглася сама себе зробити і забезпечити громадянам гідне життя. Для мене прикладом до наслідування і незаперечним авторитетом є надзвичайно професіональний правник Василь Онопенко, а також Юлія Тимошенко. Лідерка нашого блоку — справжній державник з системним стратегічним мисленням. Вона — європейський політик нового зразка, що демонструє здатність вести найскладніші переговори на найвищому рівні і відстоювати інтереси не фінансово-промислових груп, а України.

— Жінці важко працювати у Верховній Раді?

— Я не вважаю, що стосунки в політиці чи іншій сфері громадської діяльності слід розглядати через гендерну призму. Ти або професіонал, або ні. Розмежування, на мою думку, слід проводити за глибиною профільних знань, за багатством досвіду, за широтою кругозору, здобутками. Хоча плюсом жінок є комплексне мислення, послідовність, стресостійкість, вміння знаходити компроміс, залагоджувати конфлікти. В тому, наскільки ефективною може бути жінка-політик, усі переконалися на прикладі Юлії Володимирівни.

— Які завдання ставили перед собою, обираючи шлях депутата?

— Якомога більше зробити для того, щоб українці жили в соціально орієнтованій, справедливій державі, де панує сила права.

— На що спрямована ваша законодавча діяльність?

— Майже всі мої законопроекти (а їх у Верховній Раді шостого скликання зареєстровано чотирнадцять) стосуються реформування судової системи. Це одна з найважливіших галузей, адже навіщо людині права, якщо вона не зможе їх захистити?

— Олено Юріївно, на ваш погляд, чому судова реформа в Україні досі не доведена до логічного кінця?

— Тому, що впродовж трьох років реформування проводиться у неправовий спосіб. Замість чітко структурованої, доступної системи апологети сучасної судової реформи пропонують нам узаконити суцільний правовий хаос. І хоча Комітет Верховної Ради з питань правосуддя скасував свою рекомендацію парламентові ухвалити об’єднаний законопроект про внесення змін до закону про судоустрій і статус суддів в другому читанні і повернув його в комітет, проект усе ж лишається в порядку денному сесії.

— Які головні «недоречності» цього проекту ви б назвали?

— Проектом передбачено створення організаційно і функціонально заплутаної, чисельної та фінансово невиправдано витратної системи місцевих судів (місцеві дільничні, які мають розглядати цивільні, адміністративні, кримінальні та інші справи, а також окружні господарські, цивільні, адміністративні та кримінальні суди). Таким чином, виникатимуть ще більші суперечки щодо юрисдикції з розгляду тієї чи іншої категорії справ або конкретної справи (судова тяганина), що має сьогодні місце у практиці діяльності господарських та адміністративних судів. При цьому очевидно: чим складніша судова система, тим більший ризик виникнення процесуальних затримок. Складається враження, що мета авторів зробити правосуддя абсолютно недоступним для простих громадян.

Переконана, доступність правосуддя можна забезпечити, лише оптимально вибудувавши судову систему, ліквідувавши штучно створені структури, розчистивши судочинство від зайвих структур і нагромадження квазісудових органів. Наслідки експериментаторства з судоустроєм впродовж останніх років плачевні. Вийшло, що перемудрили самі себе: судова система стала набагато складнішою, процедурно заформалізованою, розбалансованою. Виправити таку ситуацію можна, повернувшись до триланкової судової системи (місцеві, апеляційні суди та Верховний Суд України). Ця проста і зрозуміла система базується на адміністративно-територіальному устрої України (район, область, центр), тому й судовий розгляд буде оперативнішим, перегляд швидшим та доступнішим. Крім того, створиться організаційно та функціонально єдина система, і це поліпшить якість правосуддя. Цю ідею підтримує Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія), наголошуючи у висновку від 16 березня 2010 року щодо законопроекту «Про судоустрій і статус суддів» на необхідності спрощення наявної в Україні судової системи, в тому числі за зменшення кількості інстанцій.

— З цією метою тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради було підготовлено концепцію судової реформи?

— Так, саме для напрацювання системних змін і було створено тимчасову спеціальну комісію з підготовки концепції судово-правової реформи. З урахуванням пропозицій Венеціанської комісії, Ради суддів України, Верховного Суду України, судів апеляційних інстанцій, науковців і юристів-практиків ми підготували концепцію. Вона визначила як першочергові, так і перспективні науково обґрунтовані шляхи проведення судової реформи в Україні. Наслідком втілення цього документу стала б справжня доступність і прозорість правосуддя. Однак 14 травня парламентська більшість відмовилася підтримати звіт ТСК — роботу комісії було достроково припинено, концепція судово-правової реформи залишилась незатвердженою. Це свідчить про те, що комплексне реформування правосуддя в інтересах громадян, на жаль, мало кого цікавить.

— Ви публічно виступали проти законопроекту «Про внесення змін до ГПК України» (реєстраційний номер 0893). Чому у вас настільки різка позиція?

— Тому, що це чергова спроба позбавити Верховний Суд його конституційного статусу найвищого судового органу. Проект дуже далекий від декларованого наміру — імплементації рішення КСУ № 8-рп/2010, він, навпаки, вводить подвійну касацію, до того ж в одному судовому органі. У вищому спеціалізованому суді, крім касаційного, запроваджується ще один перегляд — за виключними обставинами пленумом Вищого Господарського суду України з мотивів неоднакового застосування одного і того самого положення закону. При цьому пленум безпідставно наділяється не властивими йому функціями здійснення правосуддя, тобто фактично з’являється ще одна судова ланка.

Законодавців не спинило те, що така пропозиція вступає в конфлікт зі статтею 124 Конституції України, за якою правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Стаття 125 взагалі забороняє створювати надзвичайні та особливі суди. До того ж поєднання пленумом повноважень щодо розгляду судових справ з вирішенням загальних питань діяльності суду перетворить цей орган на квазіорган зі змішаною компетенцією.

— Ваш комітет рекомендував парламентові ухвалити в першому читанні законопроекти щодо провадження судочинства державною та російською мовами (№ 1057 та № 1059). Як ви розцінюєте такі ініціативи?

— Однією з обов’язкових вимог для зайняття посади судді в судах загальної юрисдикції і Конституційному Суді України, згідно з Основним Законом, є володіння кандидатом на посаду державною мовою. Статтею 10 Конституції визнано, що в Україні державною мовою є українська мова, а також встановлено два статуси мов: державна мова — українська і мови національних меншин. Конституційний Суд України у рішенні № 10-рп/99 вказав, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території країни при здійсненні повноважень органами державної влади (законодавчої, виконавчої і судової) та місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також у інших сферах суспільного життя. Крім того, частина перша статті 10 Закону України «Про судоустрій України» визначає, що судочинство в Україні провадиться державною мовою. Водночас профільний закон дозволяє тим, хто не в змозі вивчити державну мову, користуватись у судовому процесі рідною мовою та послугами перекладача.

Нагадаю, що російська є мовою однієї з національних меншин України, яка за змістом частини 2 статті 24 Конституції повинна мати рівні права з іншими національними меншинами, а не вирізнятись привілеями. А якщо йти за логікою законодавців, чому б не запропонувати суддям обов’язково вивчити не тільки російську, а й інші мови національних меншин? Вважаю, що законопроекти зовсім неприйнятні і мають бути відхилені.

— Які навички, набуті вами в юриспруденції, допомагають у політиці, а які заважають?

— З усіх спеціалістів, представлених у парламенті, юристи, певно, найбільш прагматичні. Справжній юрист у першу чергу шукає істину і справедливість. Саме намагання втілити ці два критерії в роботі як допомагає, так і, за нинішніх умов, заважає. На жаль, зараз гору в політиці беруть зовсім інші цінності. Часто ігнорується навіть Основний Закон.

— Дякую.

Розмовляла Наталя Гелетко.