Про нас справжніх, а не вигаданих, а ще таких, якими можемо пишатися, йшлося на зустрічі з талановитими односельцями в Сокиринцях. Це була визначна подія. Село Сокиринці завжди вражало світ не лише красою природи, а й людьми, які завдяки своєму розуму, таланту, працьовитості прославили свій край не тільки на всю Україну, а й за її межами. Мабуть, навіть не кожне місто може похвалитися двома Героями Радянського Союзу — В. Крикливим та А. Ткаченком, такою кількістю науковців, які мають ступені кандидатів та докторів у різних галузях науки. І це наша гордість.
Того цвіту — з усього світу
У першому ряду глядацької зали будинку культури рідних їм Сокиринець сиділи імениті гості: Микола Савченко — кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, селекціонер, автор багатьох наукових праць, учасник Великої Вітчизняної війни і генерал-осавул Українського козацтва, Олексій Хонда — професор нейрохірургії, який представляв на святі Чернігівське земляцтво. А поряд — Микола Тудель — кандидат технічних наук, лауреат Державної премії, заслужений працівник сільського господарства, Алла Овод — професор кафедри управління та економіки фармації, заступник начальника центру менеджменту якості Курського державного університету, доктор фармацевтичних наук, Микола Кочубей — член Національної спілки художників України. А ще Людмила Сенчук — донька відомого авіаконструктора, лауреата Сталінської і Ленінської премій сокиринчанина Є. Сенчука, внучка відомої актриси Л. Шеремет Марина Володимирівна. Біля неї — родина знаменитого скульптора, художника і поета, колгоспного муляра, який пройшов крізь пекло фашистських і сталінських таборів, Миколи Харченка.
А в затишній залі, де яблуку ніде було впасти, зібралося того цвіту з усього світу. Учені, імениті, заслужені, обдаровані і просто патріоти своїх Сокиринець, які, відклавши все буденне, заспішили на цю зустріч, щоб відчути душею незбагненну і невловиму мить, коли зримо оживає історія і переплітається із днем сьогоднішнім.
Та хай нас вибачать титуловані і знамениті, але чомусь свою розповідь про сокиринське свято захотілося розпочати словом про Жінку з великої літери Василину Харченко, котра народилася в Карпатах, пройшла разом з чоловіком Миколою Івановичем через сталінські табори Колими, через усі життєві злигодні пронесла в серці віру і велику любов, зуміла чоловікове слово перекласти на струни сердець усіх шанувальників його творчості. А отой Остап Вересай, що, зіпершись на бандуру посеред просторої галявини колишнього галаганівського маєтку, і свою вольну думу думає, то його найпомітніший слід на землі, його лебедина пісня, яку він лишив по собі. Зал оплесками вітав маленьку тендітну селянку з натрудженими руками і добрими ясними очами. Уже багато літ сокиринчанку, котра могла б стати і великим вченим, і знаменитою актрисою, а була вірною дружиною і залишається дотепер ревною хранителькою пам’яті і справи Великого митця.
Для всіх гостей, хто виходив на сільську сцену, рідна батьківська сторона простелила в серці свій незабутній слід. У кожного свій. У маленького Миколки Туделя в пам’яті закарбувалося найбільше, коли він довгими зимовими вечорами, лежачи на печі в теплому житі, слухав неквапливу розмову сільських дядьків і найбільше про Українську Народну Республіку. Ніби й досі пам’ятає слова козацьких пісень, котрі наспівував із приятелями батько. Як із маленьким товаришем Миколкою Коваленком котилися з гори по високій траві вниз, а трава та вся у квітах: медянках, ромашках, волошках. Як втікали вночі батьки з села, вмістивши на возі дітей і нехитрий скарб, у невідомі краї. Як їх, ніби найбільших злочинців, розшукували в окрузі кінні загони розкуркулювачів і хотіли вивезти до Таймиру, звідки ніхто живий не повертався. І як декілька років по тому вже знаменитий сталевар Василь Тудель змужнілому Миколі, витираючи скупу чоловічу сльозу, все приказував: «Не забувай, ти — селянин». Батьківський наказ знаменитий учений виконав сповна, а найбільше пишається скромним значком заслуженого працівника сільського господарства. Хоч не залишилось у М. Туделя в Сокиринцях ні кола, ні двора, ні землі, він частий гість у селі і добрий порадник хліборобам. Про одне попросив у сільських керівників зі сцени: хоче знову стати жителем Сокиринець. Без спадків, без наділу — хоча б на папері.
Рідні стежки
Людмилі Сенчук за життя тата, який рано пішов за межу, так і не довелося побувати в рідному селі. Він більше був у небі, і мріями, і насправді. Тож оці відвідини Сокиринець для неї та для її доньки і сина — перші, й вони стали справжнім відкриттям стежок татового дитинства, звідки він зробив крок у високе небо, і зачаруванням талановитими людьми села.
Аллі Овод, професору від фармації, яка багато років уже живе в Росії, Сокиринці були селом її дитинства, де тато керував місцевим профтехучилищем, а мама працювала педагогом. Пам’ятають про них у селі. 27 років тому із сільської сцени Алла-випускниця дякувала вчителям за їхню працю й обіцяла, що її однокласники виправдають надії своїх наставників. Уже потім, в інституті, всі дивувалися: невже такі міцні знання учням може дати сільська школа. А її сповідь продовжила донька Іринка, справжня слов’янська красуня, яка всіх зачарувала російською піснею.
Коли Олена Кіндратець — викладач суспільних наук, професор Запорізької державної академії, кандидат філософських наук, доктор політичних наук розповідає своїм колегам про Сокиринці — ті дивуються і щиро заздрять: «Та що ж це за село, що це за люди там живуть?». Справді, в селі вже можна відкривати академію, в котрій навчали б усіх наук сокиринчани: військової — кандидат технічних наук, викладач Військово-повітряної академії імені Жуковського Олексій Дніпровський, історичної — кандидат історичних наук, проректор Чернігівського державного національного університету Анатолій Тимошенко, географічної — кандидат географічних наук Юрій Сологуб. Руслан Кононенко — кандидат ветеринарних наук, старший викладач Київської аграрної академії.
Витоки талантів
Не те що сьогодні заради свята, а щодень дивують нас Сокиринці якимось джерелом талантів, котре важко осягнути і зрозуміти його витоки. У Сокиринцях, здається, всі малюють, творять скульптури, складають пісні, співають, танцюють, як ніде в іншому краї.
Уже стільки літ, сповнений натхнення й одержимості, творить красу автор пам’ятника «Жертвам голодомору», аналога якому немає в Україні, Леонід Гомон, заслужений майстер народної творчості України. Усупереч перешкодам і нерозумінню, він уперто й послідовно втілює свої мрії в камені, глині, дереві.
Талановиті роботи сокиринського самородка, художника без спеціальної освіти Леоніда Кузьменка можна відшукати в мережі Інтернет, вони є в приватних колекціях України, США, Канади, Франції, Німеччини, Іспанії, але, на превеликий жаль, гідно не оцінені на батьківщині.
...Пісня для Миколи Лісового — самодіяльного композитора — то солодкий і гіркий полон, то такий незгасний вогонь, то вища доля, дана йому небом і зірками. Його пісні звучать у виконанні вокального ансамблю «Віночок» РБК, в репертуарі багатьох аматорських колективів.
Його однофамілець, хоч і значно молодший, — професійний співак, артист Національного заслуженого академічного народного українського хору імені Верьовки — Олександр Лісовий дарував цього дня односельцям пісні.
Ми, газетярі, можемо оцінити, що сокиринчани, наші постійні автори, як ніхто в окрузі, відчувають слово. У Ніни Кочубей, Ольги Сергієнко, Клавдії Іванькової, Любові Сакало слово — що хрестик у неповторній мережці. Без одного, здається, і узор не заграє. А грають-виграють їхні узори!
Сокиринці стали одним із центрів виробництва меду і медової продукції. Ім’я сільчанина Миколи Вовнянка, виробника цієї цілющої продукції, відоме в усій Україні. Як кращий медовар він нагороджений багатьма золотими і срібними медалями Всеукраїнського конкурсу «Питні меди» і срібною медаллю міжнародного конкурсу «Золотий грифон».
Невидимо палають над Сокиринцями свічі душ знаменитих сокиринчан: Георгія Пфейфера — одного з перших дійсних членів АН України та професорів Київського державного університету імені Т. Шевченка, Федора Бровенка — кандидата сільськогосподарських наук, Анатолія Погрібного — доктора філології, професора, академіка АН Вищої школи України, лауреата Шевченківської премії, Василя Сакала — завідувача кафедри рослинництва в Національному університеті біоресурсів і природокористування України, кандидата сільськогосподарських наук Петра Костюченка, професора Варлаама Сірка, актриси Лідії Шеремет.
Почесні гості
Не перелічити всіх віншованих на святі, на жаль, газетні шпальти замалі. Дехто із запрошених іменитих земляків не зміг узяти участь у святі. Надіслали свої сердечні вітання О. Дніпровський, О. Кіндратець.
Пошукати ще таке село на теренах нашої славної України! Тож на сокиринське торжество не випадково знайшов час завітати народний депутат України Олег Ляшко. І пожартував із цього приводу: на святі тут уперше, а так у Сокиринці часто кличуть невідкладні справи. За безпосередньої участі народного обранця в селі капітально відремонтовано школу-дитсадок, здійснюється газифікація Сокиринець, вирішується з його допомогою дуже болюче земельне питання. У планах — допомога у спорудженні в селі спортивного залу на місці довгобуду Сокиринської школи.
На свято, як годиться, Олег Ляшко прибув із подарунком — ноутбуком для сільської ради.
Представник Чернігівського земляцтва О. Хонда вручив від імені цієї організації почесні грамоти за великий внесок у розбудову села колективу Сокиринського агроліцею, його директору М. Купрієнку та директору музею В. Савченко.
Свято, здається, пройшло на одному подиху. Організатори торжества, керівництво села в особі голови І. Блашкуна, і особливо великий патріот Сокиринець В. Савченко, ведучі свята О. Лісова та І. Криклива зробили все для того, щоб усі гості і присутні на святі побачили сьогоднішні таланти села — юних танцюристів з «Вихору», солістів Миколу Лісового, Альону Неревенько, Миколу Висоцького, Павла Марйоху, Галину Машевську та Світлану Пальчиківську, юних музикантів, вокальний ансамбль районного будинку культури «Віночок».
Не було б свято таким урочистим, якби не спонсори — агроліцей, районна організація ВО «Батьківщина», СТОВ «Батьківщина».
***
Зайшовши до будинку культури, де проходив захід, відвідувачі прямували до зали, щоб переглянути виставку творчих робіт художників та вишивки сільських майстринь. Усі одразу потрапляли в атмосферу витонченої краси і духовності. Тут присутні милувалися вишивками, творами образотворчого мистецтва дітей, талановитими роботами художників. Віковий діапазон тих, хто брав участь у виставці, був надзвичайно широкий.
Розмаїттям соковитих кольорів вражали роботи вишивальниць. Вишиті рушники, наволочки, серветки представили талановиті майстрині: С. Павлік, Н. Брошняк, Ю. Назаренко, Т. Блашкун, Ю. Кривов’яз, М. Кириченко,
Л. Губська. Не тільки красою і майстерністю, а й щедрістю своїх сердець і душ поділилися вони з відвідувачами виставки. З величезною повагою і захопленням розповідала про кожну із них О. Руднік, яка опікувалася експонатами.
У школі є гурток «Чарівні пальчики». Ним керує Л. Братусенко. Приємно вразили роботи учасниць цього гуртка Альони Неревенько, Марини Кириченко, Віталіни Нагорної, Марини Брошняк, Таміли Хоменко та Вероніки Лебідь. Та це й не дивно. Виконані з такою зворушливою любов’ю і старанністю вишивки учасників гуртка переконали в тому, що підростає нова талановита зміна.
На виставці було також представлено роботи юних художників. Це учні школи, активні члени гуртка «Весела палітра» Альона Неревенько, Ірина Гавриш, Олена Синельникова, Олександр Атаманенко, Ярослава Полковніченко, Руслан Атаманенко, Богдана Романько, Анна Пороло, Катя Братусенко, Зоя Яременко, Маргарита Рябченко, Катя Дмитренко. Про їхню творчість охоче розповідала керівник гуртка О. Синельникова. Основним напрямом своєї роботи вона вважає необхідність дати кожній дитині установку на добро, яке є великою рушійною силою й особливо необхідне в наш, прагматичний і суєтний, час. Очевидно, тому всі роботи були наповнені теплом дитячої безпосередності і особливим світосприйманням навколишнього світу.
Член Національної спілки художників України Микола Кочубей не є уродженцем Сокиринець. Але більша частина його творчого доробку — це сокиринські мотиви. Відвідувачі милувалися пейзажами, портретами, побутовими картинами із життя села та натюрмортами. Щиро раділи, бо впізнавали на них знайомі обличчя й куточки рідної природи. Близько тридцяти робіт було виставлено художником. Виконані вони в різній техніці. Це графіка, акварель, живопис, пастель та змішана техніка.
Леонід Кузьменко народився в селі Сокиринці, нині мешкає в Києві. Він художник, хоча й не має спеціальної освіти. На виставці були представлені його живописні полотна. Це пейзажі та портрети. Всі вони свідчать про любов до рідної землі і щире неупереджене бачення її краси.
Представив свої живописні полотна і самодіяльний художник, брат учительки місцевої школи О. Лісової Павло Тимошенко. Він уродженець села Никонівка, мешкає в Києві. Проте любить село, природу рідного краю, і про це свідчать його роботи. Вони виконані в своєрідному стилі, але за цим не можна приховати трепетне ставлення до сільської природи, села.
Нам є чим і ким пишатися. Своїм життям, здобутками, досягненнями, успіхами ми повністю заперечуємо той примітивний простакуватий стереотип, який дуже далекий від справжнього вихідця з українського села. Бо ми — це люди зі своєю тисячолітньою культурою і особистісною свідомістю, люди, які володіють величезним інтелектуальним потенціалом і самобутніми талантами. І щоб не загубити себе в сучасному світі найдосконаліших новітніх технологій і мегаполісів, ми повинні час від часу повертатися до витоків свого роду і свого коріння, щоб передавати нащадкам те найцінніше, чого не можна купити за гроші. А це те, що дає нам земля, на якій ми народилися і виросли, та природа, в якій ми мали і маємо щастя жити. Тобто все те, що є самобутнім, щирим, нефальшивим, а тому справжнім. А тим, хто народився, виріс чи має своє коріння в селі Сокиринці, може позаздрити весь світ!
Валентина ПЕТРЕНКО, Ніна КОЧУБЕЙ.
Чернігівська область.
На знімку: народний депутат України Олег Ляшко знайомиться з творчістю художників—вихідців із Сокиринець.
Фото Сергія БЕБИКА.
