Гідна робота — це, насамперед, безпечна робота

У країні починається підйом економіки після затяжної кризи. Уряд ставить чіткі завдання і визначає тверді терміни — до кінця року вийти на докризові економічні показники. Річ, звісно, не в цифрах. Головне — піднести добробут народу. Але із зростанням обсягів виробництва зростають і ризики виникнення промислових аварій та нещасних випадків. Тому сьогодні серед основних пріоритетів влади — вдосконалення системи управління охороною праці, метою якої саме і є підвищення рівня безпеки і планомірне поліпшення умов праці на робочих місцях і в робочих зонах.

У світі дедалі більше розуміють, що ефективна система управління охороною праці — запорука роботи підприємств без аварій і травм. Багато країн активно обновлюють форми і методи національної політики в цій сфері, оскільки підвищення превентивної культури безпеки позитивно впливає на продуктивність праці та якість зайнятості.

Створити таку систему — складне організаційно-технічне завдання. Необхідно вчасно виявляти й реально оцінювати виробничі ризики. А їх на наших підприємствах ще досить багато. І перший, хто працює над їхнім зменшенням, вимагаючи усувати порушення з охорони праці та виробничої безпеки, — це державний нагляд.

Проте, у Мінпраці, приміром, якось заявили: держнагляд країні взагалі не потрібний, оскільки, мовляв, на кожному підприємстві є свої служби з безпеки та охорони праці. Але варто статися великій аварії, як ставлення до системи державного нагляду миттєво повертається на 180 градусів, і на найвищих рівнях починають лунати вимоги закріпити за підприємствами якнайбільше інспекторів.

Запевняю, це теж помилкова думка. І не тому, що утримувати таку численну армію інспекторів неможливо навіть за нормального бюджетного фінансування головного наглядового органу країни. А тому, що, образно кажучи, її боєздатність аж ніяк не визначається кількістю «багнетів». Хороших інспекторів знайти не так просто. Адже це, по суті, інженерно-технічна еліта країни. Інспектор повинен мати професійні знання і навички на рівні головного інженера підприємства (відповідною, до речі, повинна бути й оплата його праці). Вимоги до нього більші, як і покладена відповідальність.

Та й чи розумно витрачати гроші платників податків на посилення адміністративно-каральних методів? При радянсько-плановій економіці вони справді себе виправдовували. Сьогодні ж головною фігурою в економіці країни став власник. Тому підходи до державного нагляду й системи охорони праці потребують кардинальних змін з переорієнтацією на приватну власність в умовах ринку й сучасних форм впливу на власників і керівників підприємств. Держава повинна вирішувати такі питання, якісно змінюючи законодавство з урахуванням сформованих виробничо-економічних відносин, а не збільшуючи штати контролюючих структур.

Установити справедливі закони, що гарантують соціальну захищеність і дотримання людської гідності громадян, — головне завдання влади. І передусім такі закони повинні діяти у сфері охорони праці, до якої прямо або побічно причетні всі без винятку і яка охоплює весь виробничий і трудовий потенціал країни. Всі ми десь працюємо (якщо не самі — то наші батьки або діти) і хочемо мати гідну роботу. А гідна робота — це, насамперед, безпечна робота, коли пов’язані з нею ризики унеможливлені або зведені до мінімуму. Зрештою, право на безпечні, здорові й належні умови праці - невід’ємна частина загальноприйнятого права людини на життя.

Закон України «Про охорону праці» всю відповідальність і зобов’язання щодо організації безпечних умов виробництва покладає на роботодавців. Але поки що це скоріш декларація бажаного. Ось і зараз, виправдовуючись кризою, багато підприємців одразу почали заощаджувати на охороні праці й промислової безпеки. Бо вони не бояться аварій, тому що не несуть за них ніякої економічної відповідальності. Всі витрати на ліквідацію наслідків лягають, по суті, на суспільство, тобто на нас із вами, а компенсації потерпілим виплачує Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Виправити ситуацію нескладно, до того ж без особливих організаційних і фінансових зусиль. Для цього необхідно внести зміни до законодавства й розробити такий механізм економічної зацікавленості та фінансової відповідальності власника за стан справ на виробництві, щоб порушувати закони в цій сфері йому було економічно невигідно. Диференційовані внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків (залежно від умов і стану безпеки праці, рівня травматизму і профзахворюваності на підприємстві), а також істотна жорсткість адміністративної й кримінальної відповідальності за порушення вимог законодавства з охорони праці (зокрема, через значне підвищення штрафів) краще від усяких інспекторських і контролюючих органів змусять роботодавців піклуватися про безпечне виробництво й створювати гідні умови для своїх працівників.

Комітет розробив такі закони й підзаконні акти і давно ініціює їхнє прийняття. При цьому ми розуміємо, що роботодавця треба не тільки законодавчо зобов’язати й налякати економічними санкціями, а допомогти йому виконувати свої зобов’язання, навчити ефективних при ринковій економіці прийомів запобігання випадкам виробничого травматизму. Адже технологічний прогрес стрімко змінює умови виробництва. Стають іншими й пов’язані з ним небезпеки та ризики. Треба вміти адекватно реагувати на виклики часу.

Тому вважаємо за необхідне визнати обов’язковими до виконання для керівників підприємств розроблені нами практичні рекомендації з виявлення професійних ризиків і управління ними. А саме — як провести оцінку ризиків, з огляду на всі фактори й зони небезпеки, і почати конкретні дії щодо їх зниження та усунення, куди насамперед спрямувати фінансові й організаційні ресурси для поліпшення виробничого середовища. Це буде реальною турботою про трудящих, безпеку їхніх робочих місць і принесе користь усім — працівникам, власникам підприємств, державі.

Цього року стартує масштабний спільний проект Держгірпромнагляду та Міжнародної організації праці, спрямований на розробку національного плану дій з питань охорони праці. Адже головна функція комітету — саме комплексне управління охороною праці, а головне завдання — не просто контролювати дотримання законодавства у сфері промбезпеки й розслідувати нещасні випадки на виробництві, а попереджати аварії і травматизм. Для цього й працюємо над тим, щоб у країні чітко й на усіх рівнях (від галузевого до загальнонаціонального) діяла система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності громадян.

З другого боку, займатися охороною праці на підприємствах неможливо без реальної оцінки їх технічного стану. Тому цілком розумним було об’єднати законом функції державного нагляду та управління охороною праці (1992 р.). Наші фахівці проводять технічні перевірки підприємств усіх галузей економіки, експертизу складного устаткування, оцінюють безпеку застосовуваних технологій і всієї виробничої інфраструктури. Це дає змогу вчасно виявляти й усувати шкідливі та небезпечні фактори виробництва.

Для більшої результативності роботи комітету ми постійно прагнемо оптимізувати свою наглядову діяльність. Організовуємо укомплектовані професійними кадрами галузеві міжрегіональні інспекції, які забезпечують оперативний нагляд у потенційно небезпечних галузях, таких як металургія, вуглевидобувна, хімічна промисловість, будівництво, розробка надр. Тобто концентруємо зусилля нагляду саме там, де існують найнебезпечніші виробничі ризики і, таким чином, мінімізуємо їх, запобігаючи травматизму та аваріям.

Одним із шляхів удосконалення нагляду стане впровадження декларативного принципу на підприємствах країни, коли їхні власники самостійно розробляють план заходів щодо усунення ризиків і зобов’язуються вести виробництво без порушень вимог з охорони праці. Це дозволить установити оптимальну частоту інспекторських перевірок, зменшивши тим адміністративний тиск на бізнес, і збільшити відповідальність роботодавців. Зрештою, держава має бути для них не нянькою, що постійно опікується їхнім же благополуччям, а суворим суддею, що карає за недотримання правил безпеки.

Комітет прагне стати стабілізуючим органом державної влади, що захищає життя і здоров’я людини праці та всю країну від виробничих трагедій. Так, ми не виробляємо матеріальний продукт. Але наша робота дозволяє підприємствам зберегти основні фонди, уникнути моральних і фінансових втрат, пов’язаних з аваріями. А також заощаджує суспільству значні кошти, які довелося б витратити на компенсацію потерпілим.

Зрозуміло, у кризу обсяги виробництва значно впали, що відповідно позначилося на статистиці травматизму. Але криза не вічна. Тим паче необхідно зберегти й розвивати систему нагляду. Країна вже має сумний досвід, коли непродуманими рішеннями цю систему буквально знищували. За останні 10 років ми пережили шість таких ліквідацій, що відбуваються під маркою реформування. Заощаджуючи, по суті, копійки на й без того мізерних зарплатах інспекторів, втрачали мільярди на виробничих аваріях, які за відсутності нагляду гриміли одна за одною —не було кому системно займатися їхнім запобіганням. Після цього щоразу доводилося відновлювати геть зруйновану наглядову систему, що дуже не просто. Скільки ще, питається, має з’явитися на цвинтарях могил загиблих у промислових катастрофах, скільки ще повинно заплакати сиріт і вдів, щоб прийшло, нарешті, загальне розуміння того, що за подібні «реформи» суспільству доводиться розплачуватися людськими життями?..

Звичайно, важлива роль у державному управлінні охороною праці покладається на наших соціальних партнерів — профспілки, об’єднання роботодавців, з якими ми, хочу підкреслити, конструктивно співробітничаємо. Окремо варто сказати про Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. За 10 років його існування там змінилося стільки керівників, що важко полічити і згадати їхні імена. Але нікому так і не вдалося змусити Фонд працювати за основним напрямом — профілактикою нещасних випадків, заради чого його й створювали. Замість цього своєю діяльністю він лише провокує аварії і травматизм. Роботодавцям наче й нема чого турбуватися про безпечне виробництво, адже витрати на ліквідацію наслідків аварій будуть оплачені з бюджету Фонду. Недарма його охрестили «нещасним Фондом»...

Сьогодні вже можна стверджувати, що в країні структурно сформована система управління охороною праці, яка повністю відповідає конвенціям Міжнародної організації праці й директивам ЄС. Проте, необхідно постійно вдосконалювати її філософію, принципи і методи — життя не стоїть на місці. Кабінетом Міністрів визначені стратегічні напрями послідовної державної політики по захисту трудящих від виробничих ризиків і аварій: розробка Національної програми охорони праці, науково-технічна підтримка державного нагляду, впровадження механізму економічної зацікавленості та відповідальності роботодавців за організацію безпечного виробництва, створення вертикально-інтегрованої структури з управління охороною праці — від Кабміну, органів регіональної влади до конкретного промислового об’єкта та багато чого іншого.

Впровадження наміченого в життя, безумовно, найпозитивніше позначиться на стабільному розвитку економіки країни, збереже життя і здоров’я її громадян.