Поліське село Пугач Сарненського району, яке свого часу постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, — єдине на Рівненщині, мешканці якого (а тут проживає 659 людей) ось уже кілька десятиліть користуються привозною водою. Хоча й живуть не в пустелі.

— Вода звідси «втекла» тоді, коли мене, молодою, в село направили на роботу, — розповідає завідувачка місцевого дитсадка Раїса Никончук, якій, як вона сказала, скоро на пенсію. — Від фахівців чула, що численні кар’єри в нашій місцевості, де видобувають камінь та виготовляють щебінь, понизили рівень води. Наскільки це правда, не знаю, але мої односельці справді мучаться, бо в нашому селі у дефіциті не лише питна, а й технічна вода.

Ось із цього старенького колодязя (на знімку), в який водовозкою двічі на тиждень заливають воду, привезену із селища Клесова (це — центр селищної ради, до якої, крім селища Клесів, входять ще й однойменне село Клесів, а також село Пугач), Раїса Максимівна, котра живе неподалік, разом із сусідами носить відрами воду.

— Щоб попрати або влаштувати банний день, заготовляю воду кілька днів, — продовжує Раїса Никончук. — Бувало, прийдеш до колодязя і витягнеш звідти порожнє відро... Хіба це життя?

— Ми коли їдемо в інший населений пункт, то обов’язково привозимо у пластикових бутлях питну воду, — долучаються до розмови дві інші сусідки Раїси Максимівни, які мешкають у п’ятиквартирному старому двоповерховому будинку — залишку маєтку польського пана, який побудували ще у 1928 році (на знімку). Зручностей у квартирах — ніяких: ні тобі води, ні каналізації. Пічне опалення — дрова носять на другий поверх, так само як і воду...

— Живемо по-спартанському, — сумно жартують жінки. — А для дітей воду інколи купуємо в магазинах. Але не завжди на це вистачає грошей, бо які у нас статки — хоч би на продукти вистачило...

Слухаючи розповіді мешканок села Пугач, розумію, що слідом за водою втекли б і вони звідси, від такого «райського» життя, якби мали за що облаштуватися на якомусь новому місці. А ще дивуюсь терплячості поліщуків, які зносять подібну проблему ось уже більше трьох десятків років, а влада, яка постійно змінюється, і у вус не дує, аби вирішити її. Весь час посилається на брак коштів, тим не менше знаходячи їх на менш життєво необхідні проекти... Тим часом бідове поліське село п’є неякісну воду, наражаючи себе на небезпеку епідемії. Тут навіть сумно жартують, що деякі місцеві чоловіки, аби убезпечити себе від цього, «дезінфікують» свій організм більш міцними напоями.

Щоправда, є в селі Пугач куточок з кількох хат, який називають «хутір». Тут через близьке сусідство боліт вода у криницях ще тримається, як, скажімо, у тій, що на подвір’ї пенсіонерки Ольги Михайлівни Никончук (на знімку), яка саме поверталася з городу.

— Ми не бідуємо з водою, як більшість мешканців нашого села, — каже вона. — Зате у нас інша проблема — через близьке сусідство боліт мошкара заїдає. То, щоб можна було полоти грядки, одягаю на голову захисну сітку, в якій син порається на нашій пасіці.

— А якість води ви перевіряли? — запитує Ольгу Михайлівну депутат Рівненської обласної ради, начальник обласного управління водного господарства Леонід Каменчук.

— А хто її коли перевіряв? Вода смачна, ми, дякувати Богові, живі... — розводить руками мешканка «водного хутірця».

Поблизу села Пугач пробурена свердловина, є навіть водонапірна башта, водою з якої ризикнули користуватися мешканці тільки однієї багатоповерхівки. Адже, як свідчать аналізи, вода містить велику кількість заліза: при виході із свердловини — 12,9 міліграма на кубічний дециметр, із башти — 16,4 при допустимій нормі 0,3 міліграма на кубічний дециметр.

— То що, немає виходу з цієї ситуації? — запитую у клесівського селищного голови Василя Пішка.

— Є. І навіть кілька. Один із них — використати розвідані у 70-х роках запаси води біля озера Сомине. Але це недешево — приблизно до десяти мільйонів гривень. Сумніваюсь, що знайдуться такі кошти. Другий — побудувати новий водогін для села Пугач, що обійдеться дешевше. Такий проект уже замовлено в Державному підприємстві «Інститут «Рівнедіпроводгосп».

— Ми вже зробили деякі розрахунки по цьому проекту, — долучається до розмови начальник виробничо-технічного відділу цього Інституту Віталій Приступа. — Намічена і погоджена з місцевою владою траса водогону, розводка, яка займе близько чотирьох кілометрів. Передбачений у проекті ще й пожежний гідрант, станція знезалізнення води (до речі, подібний проект ми виготовляли і для одного із сіл Львівської області, реалізація його коштувала близько 3,5 мільйона гривень). Ми проектуємо водонапірну башту, а все «начиння» у ній для очистки води від заліза встановить одна з київських фірм, яка має великий досвід у цій справі.

— І вода піде у село Пугач? — перепитую.

— Так. Це передбачає перша черга проекту. Реалізація другої черги дала б можливість поліпшити водопостачання і в самому селищі Клесів, — каже фахівець Віталій Приступа.

— Хоча найгостріше проблема з постачанням води у селі Пугач (сусіднє з ним село Клесів має воду в колодязях. — Авт.), у самому селищі Клесів її теж не вистачає. Тому вода у помешканнях клесівців є лише дев’ять годин на добу і подається за графіком, — пояснює Василь Пішко. — Донедавна в нашому селищі взагалі не було комунального водогону, а лише відомчі, підприємств. У 90-х роках, коли почався занепад підприємств, вони почали передавати у комунальну власність і відомче житло, і водогони. А щоб таке об’єднання обійшлося бюджету дешевше, усі відомчі водогони з’єднали без усяких розрахунків і технічних обґрунтувань, після чого почалися проблеми — вище третього поверху вода не доходила. Інколи її не бувало по кілька місяців. У 2004 році отримали державні кошти, за які зробили частково реконструкцію, що дозволило подавати воду хоча б за графіком.

Депутат Рівненської обласної ради, начальник обласного управління водного господарства Леонід Каменчук, який призначений на цю посаду недавно, але вже встиг побувати у поліському селі Пугач, вважає, що цю задавнену проблему обов’язково потрібно вирішувати.

— Перші кроки в цьому напрямі уже зроблено, — каже він. — На замовлення Клесівської селищної ради виготовляється документація на організацію водопостачання у село Пугач. Програму забезпечення цього населеного пункту питною водою підтримали депутати, проголосувавши за неї на сесії Рівненської обласної ради. Новопризначений голова Сарненської райдержадміністрації Анатолій Миколайович Остапчук сказав, що у районному бюджеті цьогоріч передбачено близько 600 тисяч гривень на вирішення проблеми з питною водою по селу Пугач. Та й підтримка держави із забезпечення села Пугач та інших населених пунктів Рівненщини (а їх 59 із загальною кількістю мешканців 50 тисяч осіб) якісною питною водою вкрай необхідна.

Якщо ж до реалізації проекту, на що сподіваються мешканці поліського села Пугач, долучать кошти з інших джерел, зокрема обласного і державного, то є надія, що вони будуть з водою. А це потрібно зробити якомога швидше, бо ситуація з водою тут (і не лише з питною) нагадує порохову бочку, яка може вибухнути епідемією...

 

Рівненська область.

Фото автора.