Молочна змова

Взагалі-то історія до банального проста. На два згадані села припадає чотириста дворів, де тримають корів. Показник непоганий, бо в деяких районах в усіх колективних фермах стільки не набереться. Але для селян корова — це чи не єдине джерело заробітку. Не дивно, що ті, хто так тяжко трудиться, аби видоїти відро молока, не розкошує на сирові та сметані. Люди поспішають мерщій здати його заготовачам, аби хоч якусь копійку заробити. Та якраз з останнім виникають проблеми.

Коли серед заготовачів виникла конкуренція, а молока було замало, ціна одразу підскочила. У села за сировиною приїжджають представники Летичівського та Старосинявського молокозаводів, збирає молоко і свій підприємець. Та у всіх — одна ціна. Спочатку, правда, вона була непогана, бо всі, як один, поманили людей трьома гривнями за літр. Ну чого ще хотіти, коли навіть держава задекларувала значно нижчу мінімальну закупівельну ціну — всього 2,12 гривні.

Але ж тільки сонце повернуло на літо, і надої традиційно стали більшими, як ціни почали просто танути на очах. Не встигли паньківчани та лисанівчани оглянутись, як дійшли вже до 1,8 гривні. А тут ще чутки різні. Хтось каже, що вже по деяких селах молочарі почали і по півтори гривні платити. Ну хіба ж можна вже до таких розцінок спускатись? Щоб дуже хотів, то вже й не назвеш будь-який товар, який можна було б за такі гроші купити. Та найбільше допекло навіть не це, а те, що в сусідніх селах ті самі заготовачі платять на цілих 65 копійок більше. Тож люди ніяк не могли стерпіти такої образи, зібрались на схід, щоб обговорити, як їм бути далі.

Розробити тактику молочної стратегії, стоячи на пасовиську чи у своєму хліві — справа непроста. Та доводиться за неї братись, оскільки інших стратегів не видно і не чути. Люди розповідають, що свого часу вже пробували відстояти свої цінові права, оголосивши страйк заготовачам. Тоді думали не здавати молоко, поки останні не будуть платити належну ціну, але...

Не все так просто вирішується, як хотілося б. Молочні заводи теж свою тактику мають: як тільки почули небезпеку, пішли на деякі цінові поступки. З другого боку, не всі селяни налаштовані на стійке та довготривале протистояння. Потім самі згадували: поки громада оголосила страйк, все одно знайшлось кілька господарів, що тихенько понесли задвірками своє молоко до молоковозів. Словом, все повернулось на старе.

Цього разу зібрались, щоб таки відстояти свої права і цілих три дні нікому не здавати молоко. Така «рішучість» могла б видатись дещо наївною, якби не обставини, в які поставлені сільські трударі.

Хто, приміром, не чув про змови молочарів-монополістів, коли на ринку падає закупівельна ціна? Офіційно підтвердити змовницьку політику дуже непросто, бо одразу наводяться такі економічні показники, що мусять свідчити про вимушеність подібних дій. А яку статистику на противагу готовий навести селянин?

Можна довго і з болем розповідати, як важко літнім людям випасати і доглядати за худобою, скільки треба наробитись, щоб назбирати на всю зиму сіна або чого вартує будь-яка послуга на селі. Але всі ці «економічні викладки» не беруться до уваги жодним переробником, і ціну завжди і скрізь встановлює саме він. При цьому яким би сильним не було бажання у селянина хоч трохи відступитись від неї, він завжди залишиться у програші. Бо не здав молоко кілька днів — сам і захлинешся у прокислій сироватці.

Формально є і в здавачів права — скажімо, укладений договір, де обумовлюється взаємовигідна ціна. Та всім зрозуміло, що останню диктує заготовач, а селянину доводиться лише погоджуватись. Якщо ж повернутись до Паньковець та Лисановець, то з’ясувалось, що і такого документа у людей не було. Тож до кого і які претензії можна тепер висувати?

Попри все громада вирішила не здаватись. Надумали відрядити за громадський кошт своїх посланців до інших молочних заводів, аби самим визначити, з ким їм варто співпрацювати. Хіба це не добрий знак того, що село починає само гуртуватись і боротись за свої права?

Мало того, на сході прозвучала думка про те, що і влада на рівні районів могла б активно долучитись до цього процесу, оголошуючи спеціальні тендери. Приміром, село заявляє кількість можливої поставки молока, а переробники повинні взяти участь у конкурсі на право закупівель. Чи не заслуговує на увагу така ініціатива?

Зрозуміло, що тут потрібна воля і єдність всієї громади, коли б ніхто не спокусився на мінімальні ціни чи інші вмовляння. Не обійтись без додаткових навантажень для влади, адже подібні кроки ґрунтуються швидше на ентузіазмі, аніж на законодавчій базі. Та якщо роками на державному рівні не вдається виробити справді дієвих і взаємовигідних правил на цьому ринку, то чому б не почати вибудовувати їх знизу?

Вибух незадоволення двох сіл — не виняток. Навіть офіційна статистика, котра вміє обійти гострі кути, свідчить про зменшення реалізаційних цін на молоко. Якщо в січні вона становила понад три гривні за літр, то в квітні впала на десять копійок. Звичайно, при таких розцінках селяни і не думали б страйкувати. Та проблема в тому, що планку середньої ціни піднімають господарства, котрі завжди продавали молоко набагато дорожче, ніж будь-який сільський господар. Останній же до таких показників ніколи не дотягувався.

Але саме в особистих господарствах виробляється левова частка сировини. Якщо з початку року в сільськогосподарських підприємствах області було вироблено понад 32 тисячі тонн молока, то в господарствах населення — більше 126 тисяч тонн. Різниця відчутна. І скільки б не йшлось про нижчу якість, відсутність належного обладнання, холодильників, гірші санітарні стандарти, все одно дядьківський хлів є основним місцем виробництва саме цієї продукції.

Але чи надовго залишиться? Порівняно з минулим роком кількість корів у людських хлівах зменшилась на вісім тисяч голів. З такими темпами років за п’ять область може позбутись третини дійного стада. Надії на те, що виручать колективні господарства, немає, бо й там темпи зменшення поголів’я не дуже відстають. Літо традиційно мало б збільшити молочний вал. У такій ситуації і зменшення закупівельних цін завжди мало своє логічне пояснення. Та останнім часом логіка набуває спотвореного характеру. Адже порівняно до минулорічних показників кожного місяця загальні обсяги виробництва молока в області тільки зменшуються. Тож жодних економічних підстав для дешевого літнього молока наче і немає.

А тим часом селяни вже повідомляють про те, що подекуди вартість вже впала до півтори гривні. Якщо такі тенденції зберігатимуться, то охочих тримати корову буде дедалі менше. А чим це обернеться і для молочної галузі, і для споживача, спрогнозувати неважко.

 

Хмельницька область.