Дайте фермерам землі, корів і грошей!

Читачу, облиш усе, нагальніші є справи. Тут ось у лютому ХХ з’їзд АФЗУ відбувся. Так його рішення треба в життя, і то негайно, інакше буде, як раніше.

Що таке АФЗУ, питаєш, і яким боком воно тебе тичеться? Розтлумачую. Отже, АФЗУ — це Асоціація фермерів і землевласників України. Тобто справжніх господарів землі, по якій ходимо і з якої хліб їмо. Землевласників в Україні понад 6,5 мільйона, а їх, так би мовити, бойовий авангард, організуюча й спрямовуюча сила — фермери, числом близько 43 тисяч. Це тобі не якісь противсіхи. Ці коли разом тупнуть ногою, дмухнуть в один бік, нікому не буде мало.

Ниньки ж зачепа в тому, що з’їзд отой, на думку частини фермерів, нелегітимний, отже й вибраний на ньому президент незаконний, бо неправильний. Незгодна частина фермерів хоче оскаржити з’їзд і його ухвалу через суд.

Та ні, річ зовсім не в тому, що один казав сіяти мак, а другий — горох, і що один радив сіяти уздовж, а другий — упоперек. Причина незгоди поважніша.

Настільки поважна, що на знак протесту частина фермерів залишили залу засідань... Як сказав Г. Дем’яненко, віце-президент АФЗУ, члени АФЗУ взагалі оцінюють роботу І. Томича (попереднього президента АФЗУ. — М. Д.) як незадовільну. «Сьогодні ми знаємо, що ми не відстояли свої інтереси в державі. Ми не провели жодної акції протесту, ми всі змирилися»... Як тут бути й що робити, знає пан Г. Дем’яненко: «Сьогодні задача — реанімуватись, згуртуватись, перевибрати нових лідерів і йти далі...»

Виходить, проблеми фермерів і землевласників України далебі не в тому, мак сіяти чи гречку, і навіть не в тому, як класти рядки або косити-молотити, а в тому, щоб проводити акції протесту супроти держави, в котрій «ми не відстояли своїх інтересів».

Бачся, провинилась держава перед фермерами і заборгувала їм багато. Кається перед ними, як в особі посадовців різного рангу, так і вряди-годи перших осіб. Тим часом борги держави перед фермерами зростають. Їх так багато, що на вашому калькуляторі й місця не вистачить для рахунків. Наприклад, Леонід Козаченко, президент Української аграрної конфедерації, з трибуни ХХ з’їзду АФЗУ заявив, що держава за минулий тільки рік заборгувала селянам 25 мільярдів, так наче вкрала ці мільярди в селян. У фермерів, значить. Тому фермерам треба лідера, котрий має силу трусити державу й організувати до цієї справи не лише фермерів, а й громадськість. І якщо дружно візьмемось, то, може, не лише розтрусимо її, а й з корінням викорчуємо. Щоб сонце нам не заступала.

Гей, читачі! Гей, хлопці-молодці! Будемо сіяти жито в коробці! А снопи на батареї складемо, потовчемо, галушок наліпимо. Бо землевласники на чолі з АФЗУ на акції протесту налаштувались. Земля вже їхня. І вони мають право. Багато різних прав. Без жодних обов’язків. Чи, може, я чогось недобачив, може, читач знає про якісь обов’язки землевласників? То хай і мені розкаже. Охоче послухав би. І повірив би, може, вухам, а не очам. В яких відбивається картина випалених паїв. І не в однім моїм селі, а скрізь по всьому Придесенню. Випалюють і завалюють сміттям. З року в рік. Ні жучка, ні хом’ячка, ні їжачка, ні вужа на «священній і недоторканній» приватній землі не лишилося. Нехай не дзижчать, не повзають і не колються. Мало, що держава землевласників кривдить, то ще й джмелі різні останню краплину нектару з фермерської квітки в своє кубло під купину забирають. Тому палять нещадно квітки й джмелів. А ще паї не тільки випалюють, а й потроху продають. Щоб сірники, квадрацикли та інші причандали для «догляду» за землею купувати.

«Я хочу одного: взяти землю, збільшити її родючу силу, вкласти в неї свою працю, зібрати врожай і продати частину цього врожаю тому, у кого землі немає, хто нічого на ній не вирощує». Подібними заявами потенційних фермерів рясніли шпальти наших часописів напередодні земельної реформи. Перша частина «програми» виконана сповна. Земля вже передана в приватну власність. Щодо інших розділів: «збільшити її родючу силу», «вкласти в неї свою працю», «зібрати врожай» не все склалося, як гадалося. Є тут, як кажуть, тема для балачки.

Щоб говорити не лише про те, що сам бачив, я надумав звірити власні спостереження з даними Держкомстату. І спіткнувся на першому ж кроці. У минулі, ще в радянські часи, я за нагоди купував статистичні довідники. Були вони не лише дешеві, а й загальнодоступні. Наприклад, статдовідник «Народне господарство України в 1960 році» виданий накладом 5000, ціна 1 крб. 10 коп., «Народне господарство Української РСР в 1971 році» — наклад 8850, ціна 2 крб. 40 коп. І нарешті, «Сільське господарство України, 2008». Наклад — 60 (шістдесят!) примірників, ціна — 210 гривень. 60 примірників, трохи більш як по примірнику на мільйон жителів України! І цього достатньо, щоб в Україні всі все знали й розуміли? До речі, наклад довідника ще не розкуплено, отже, 60 наче й забагато для України. З околицями. Бо тексти довідника дубльовано ще й англійською. Відтак, якась частина його накладу призначена для закордону. Тенденція, одначе. Але що, власне, розповідає Держкомстат про наших дорогих (може, надміру дорогих) фермерів?

Оскільки в ювілейній ухвалі фермерського з’їзду найголосніше говориться про гроші, гляньмо, скільки їх нараховано Держкомстатом.

Чистий дохід фермерів від реалізації сільгосппродукції у 2008 році становить 6618,4 млн. грн.

Прибуток від сільгосппродукції — 1307,6 млн. грн. (рентабельність 24,6 відсотка).

Тобто, по 30806 грн. 20 коп. прибутку на кожне з 42446 ФГ. Ця «середня температура по лікарні» підтримується за рахунок ін’єкцій з держбюджету. У 2008 році за рахунок державних дотацій ФГ отримали 469531 тис. грн., та ще за рахунок ПДВ 222772 тис. грн. Разом по 16100 гривень на одне ФГ. «Власного» прибутку лишається по 14706 грн. на одне ФГ. За такі гроші прожити не можна. До того ж більша частина фермерів до цього «середнього» рівня не дотягують.

У 2008 році фермери користувались 4327,8 тис. га сільгоспугідь або приблизно по 102 га на одне ФГ. Прибутку на 1 га вийшло 302 грн. Сотка землі, з урахуванням державних дотацій, дає фермерам 3 грн. 02 коп.

Усього фермери тримали в 2008 році 37400 корів. Трохи менше, ніж по одній на одне ФГ або 1 (одна) корова на 115,71 га сільськогосподарських угідь!

Сьогодні фермери, користуючись більш як 10 відсотками сільгоспугідь, виробляють 2,4 відсотка м’яса та 0,8 відсотка молока від загалу. Як потішний факт, можна додати, що в 11 відсотків фермерів кури несуть менш ніж по 50 яєць на рік, а ще в 30 — від 51 до 100 яєць. Ясна річ, що фермерування при одному яйці на тиждень — заняття збиткове, треба дотувати. Тому на своєму черговому з’їзді, як і на всіх інших, фермери вимагали дотацій на кожен гектар і на кожну коров’ячу та свинячу голову. Фермери знають, що в української держави грошей не розживешся, сама, як заявляє Л. Козаченко, краде в селян по 25 мільярдів, тому фермери вирішили записати в свою ухвалу, щоб 30 відсотків позик МВФ віддати на село.

Не знаю, як читач, а я тут ні ФіГа не второпаю: як це 3 гривні прибутку з однієї сотки й одне яйце на тиждень від курки?! Не хочеться розжовувати, але треба.

Найпростіша й найпоширеніша культура на городах — картопля. Якщо вирощувати її по-бабівському, вродить від 200 кг з сотки товарної. Ціна від 3 гривень за кг. Або 600 грн./сотка. Або 6000 тисяч гривень з десяти соток. Коротше, пересічний фермер з одиниці площі отримує прибутку, принаймні, у двісті разів менше, ніж перша-ліпша бабуся. Це — арифметика.

Але ж не однією картоплею засаджуються городи. Поруч зі мною на ХХ з’їзді сидів фермер з Харківщини Сергій Цвєтков. Він займається полуницями, і розповів, що з гектара полуниць за примітивних технологій прибутки становлять 100 — 150 тисяч гривень, а у разі доброї організації справи (20 т ягід з га) — 200 — 300 тисяч гривень. Ну, це я знаю, сам на полуницях розживався. Одним незручна ця ягода: вимагає багато праці й добрих знань. З ячменем простіше.

Ситуація склалася не просто несправедлива, вона вже волає на ґвалт. Погляньмо на неї. Фермерам та іншим приватним землевласникам передали практично всю землю країни, а ще матеріально-технічну базу колишнього агропрому разом із усіма фондами. Що сталося з розпайованим багатством, довга розмова. Тепер фермерську асоціацію лихоманить. Фермери на акції збираються. Заводять трактори, у тому числі й отримані від держави (відщипнула держава від оборони, освітніх, культурних та інформаційних програм), до Верховної Ради з протестними акціями лаштуються. Бо кривдно їм отримувати з землі в сотні разів менше прибутку, ніж бабуся, у якої лиш заступ, граблі та сапа.

Отже, читачу, раз тобі землі не дісталося, то мусиш надбати грошей і забезпечити дотації селянам-фермерам, бо вони за три гривні з сотки прожити не можуть. Та ще не смій купувати єгипетську картоплю, ізраїльські помідори та польські яблука — вітчизняних-бо фермерів треба підтримувати.

І останнє. Знаю багатьох фермерів — умілих господарів і добрих людей. І такими вони лишаться, незалежно від того, запишуть їх у фермерські чи якісь інші реєстри. Але окремі добрі господарі, що записані у фермерські списки, не повинні заступати нам загальної картини, де одна корова на 115 гектарів, де прибуток 3 гривні з сотки, де землю обсмалюють, немов свиню, перш ніж її продати. І мусимо, нарешті, дати правдиву оцінку, що ми накоїли з землею й людьми. Колгоспи, відомо, були не миска з родзинками, і в той бік накидано вдосталь камінців. Але й серед голів колгоспів траплялися вмілі господарі й добрі громадяни, котрі дбали про село, школу, лікарню, пенсіонерів. І це були для них не окремі акції, а штатні справи. І числом їх було більше, і справи їхні масштабніші, і навіть Зірку Героя праці давали їм частіше за працю, а не за вихиляси перед паном Ю.

Гляньмо на фермерський «середній» показник ще в одному ракурсі. Якщо такі, як Сергій Цвєтков, отримують 200 тисяч прибутку з гектара, то на скількох «страждальців» це треба розділити, щоб було в середньому по 300 гривень з га? Виходить, і в фермерів один із сошкою, а семеро з ложкою? Тепер вони з ложками напереваги — вперед, «на акції протесту», на майдан «відстоювати свої інтереси в державі». Що ж то за інтереси? Хочу, дивлячись у вічі фермерам, сказати: ви просили землю й отримали її, ви просили техніку й отримали її, ви просили гроші й отримали їх. Але всього цього вам мало, менше, ніж хочеться. Далі працюйте, заробляйте. Я визнаю ваше право ставити будь-яку ціну на ваше молоко, картоплю й хліб. Хоча це й несправедливо. Але якщо ваше молоко, хліб і картопля неякісні, а ціна несправедлива, то не смійте перешкоджати мені купити картоплю в єгиптянина, яблука в поляка, хліб в італійця, а молоко у фіна. І не смійте зазирати в мою ложку. Їм, що хочу, що заробив. У вас не просив і не збираюсь. Просите ви, збираєтесь гуртом, погрожуєте «акціями протесту». Панове сьогоднішні господарі землі! Ви виробляєте 0,8 відсотка молока та по яйцю на тиждень від курки. Цього мало. З цього не проживеш. Заробити більше не вмієте чи не хочете. Вигнати бичка весною на луг, щоб восени його забити, для вас непідйомна справа. Вважаєте, що легше вимагати, просити. Просіть. Бог милостивий і світ не без добрих людей. Хтось пожаліє й подасть. Але за яким правом ви берете на рогача державу й тих, хто не отримав від держави ні земельного, ні майнового паю, при цьому вимагаєте, що оскільки в когось немає ні землі, ні корів, ні іншого майна, а лиш душа та руки, той мусить працювати й до скону платити вам на ваші гектари й на вашу корову, навіть незалежно від того, як ви обробляєте землю й чи обробляєте взагалі. Ставлю крапку. Відкидаюсь на спинку стільця й дивлюся у вікно. Там поля й луги. Земля. Зовсім недавно така красива й ласкава, ніжна й родюча. Після того, як її розшматували-розпаювали, її більше не обробляють, а лиш палять-смалять, загиджують нечистотами й продають. Очі б не бачили, а душа не знала. І всім до того байдуже.