Директор «казенки»...

Система заводського менеджменту шість років тому сертифікована за стандартом ІSO 9001-2000. Відтоді «Імпульс» за випуск високоякісної та конкурентоспроможної продукції відзначений трьома знаками якості «Вища проба», міжнародною нагородою «Європейська якість». Торгова марка «Імпульс» визнана «Золотою торговою маркою України». Колектив шосткинської «казенки» — незмінний переможець всеукраїнського конкурсу якості «100 кращих товарів України», дипломант проекту «Екологія та природні багатства України». Не так давно скарбничка відзнак і нагород заводу поповнилась Почесною грамотою та відзнакою Кабінету Міністрів України за високі виробничі досягнення у 2009 році.

— Попри загальноекономічну кризу торік трудівники підприємства недобрали лише три відсотки обсягів виробництва проти позаминулого року, — розповідає директор «Імпульсу» Євген Чернов. — Як вистояли? Зосередили увагу на створенні продукції, яка має попит і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках. Кризовий рік ще раз показав: майбутнє за підприємствами з міцною «кореневою» системою і власними ринками збуту. Тож завдання на 2010-й водночас і прості, і надскладні: в такому само ритмі жити і продовжувати працювати.

Завод «Імпульс» сьогодні найбільше і по-серйозному, либонь, єдине містоутворююче підприємство Шостки. Так, якщо у 2008-му ним реалізовано продукції на 155 мільйонів гривень, то минулоріч — на 150 мільйонів. При цьому питома вага оплати праці у собівартості продукції так і залишилась на рівні 28 відсотків. А торік, приміром, до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів заводчани перерахували понад 27 мільйонів гривень. І все-таки головним досягненням Євген Чернов вважає збереження виробничих потужностей підприємства і безпосередньо трудового колективу разом з усім соціальним сектором «заводського» мікрорайону.

— Зберегти завод і колектив було найважче, — зізнається співрозмовник. — Найбільше не давали спокою сумніви: чи зрозуміють люди всю складність моменту? Адже в першому кварталі кризового року працювали лише два-три дні на тиждень. Це після заяви, що скорочень на підприємстві не буде. Щоправда, впродовж року чисельність працюючих на виробництві таки зменшилась на сто осіб. Однак природним шляхом: хтось пішов на пенсію, хтось захворів, хтось виїхав... Окрім того, вирішили: навіть якщо обставини змусять працювати лише один день на тиждень, ми не повинні втратити жодної спортивної секції чи творчого колективу, маємо зберегти заводські дитячий садок і профілакторій. На кризову ситуацію можна списати все: занедбані дороги, засмічене місто — десятки, сотні інших негараздів. Та кризи приходять і зникають, а залишаються ті, хто не піддався їхньому тлінному впливу, хто, думаючи про завтра, протистояв йому своїми працею та розумом, хто вистояв, зберіг колектив і підприємство.

— Певно, не останнє місце у виживанні відіграла державна програма утилізації відходів? — цікавимося в директора.

— Ніколи не розумів і не сприймав терміну «виживати», занадто він мінорно-песимістичний. Нам, «оборонникам», ніколи не було легко, але ми завжди гідно жили, з честю виконували те, що потрібно для людей, для держави.

— У 2009-му програма утилізації на «Імпульсі» становила заледве десять відсотків у загальному обсязі виробництва, — продовжує Євген Дмитрович. — Тож усе вирішували ринки збуту, в тому числі й зовнішні. Ми їх не тільки не втратили, а й розширили за рахунок того-таки міжнародного сертифіката «Європейська якість». Тому, коли на Заході стало сутужно з кредитами, наша продукція завдяки якості і ціні стала конкурентоспроможною. Зізнаюся, без міжнародного сертифіката навряд чи вижили б. А так сьогодні успішно торгуємо з фірмою «ORІCA» — це міжнародний синдикат, який виготовляє 60 відсотків вибухової продукції у світі і стільки ж відсотків виконує вибухових робіт. Але водночас закуповує і нашу продукцію. Ми також поставляємо її до Білорусі, Болгарії, Грузії, Молдови, Естонії, Вірменії...

Утім, нинішні успіхи казенного «Імпульсу» були б набагато вагоміші за підтримки держави, на яку він працює. Досить зазначити, що з початку незалежності «піклувальниця» не вклала в модернізацію шосткинського виробництва бодай мідної копійки. Як результат — зношеність обладнання становить 60 відсотків з «гачком». Тим часом кілька високоточних центрів з металообробки забезпечили б підприємству серійне освоєння 13—15 нових виробів, які безпосередньо впливають на зміцнення обороноздатності країни і які в Україні ніколи не випускались. «Певно, тому, що в нашій країні ще й досі домінують структури, зацікавлені в розвитку базарів і торговельно-розважальних центрів, а не високотехнологічних промислових підприємств...», — робить невтішний висновок керівник «Імпульсу». Тому в Шостці розраховують лише на власні сили й тямовитість заводських конструкторів і майстрів цеху нестандартного обладнання. Бо ті три мільйони гривень власних коштів, які тут щорічно виділяють на модернізацію, — крапля в морі для підприємства, яке на цілий корпус, а то й два, вирвалося попереду інших. Однак потрібно віддати належне Євгену Чернову — він ніколи, навіть у найскладніших ситуаціях, не «грішив» песимізмом:

— Звісно, фінансування, сучасні технології, новітнє обладнання багато важать. Та, як на мене, набагато важливіше визначитись з ідеєю. А конкретніше — з тим, що і як будемо випускати, куди збуватимемо продукцію, з ким, яким колективом працюватимемо тощо. Якщо діяти в рамках загальної ідеї, націленої на створення та розвиток підприємства, — все вийде, а решта — інвестиції, фінанси, устаткування — додасться.

Зрештою, Євген Чернов не менше, ніж про хліб насущний, дбає й про хліб духовний. Тому на директорському столі поряд із виробничими завданнями ви завжди побачите програму соціального розвитку колективу. На балансі заводу — три гуртожитки, спортивний комплекс, Палац культури, база відпочинку, профілакторій, підсобне господарство. На обслуговуванні — житловий фонд загальною площею 186 тисяч квадратних метрів. А ще завод активно допомагає медичним закладам міста, здійснює шефство над трьома загальноосвітніми школами та єдиною в області школою мистецтв, своїм коштом утримує секції та гуртки для дітвори. І все це, на відміну від інших «просунутих благодійників», Євген Чернов робить «без шуму і пилу», як і належить справжньому меценатові. Меценатові, а не спонсору. До речі, саме визначення «спонсор» у нього не в пошані: «Більшість спонсорів займаються благодійністю заради власного вихваляння та зиску: дадуть гривню, а роздзвонюють про своє велике серце на мільйон...», — почули ми від директора.

Це основне життєве кредо Євгена Чернова, яке він намагається прищепити всім без винятку.

А ще 13 років тому важко було відшукати оптимістів, які вірили б у добрі перспективи «Імпульсу». Навпаки, всі пророкували заводові «світле майбутнє» шосткинських «Свеми», заводів хімреактивів, «Зірки» та десятків, сотень інших українських підприємств, які вже давно канули в Лету. Чи не єдиним, хто вірив у майбутнє «казенки», був наш візаві.

...Саме на «Імпульсі» у 1976 році розпочався трудовий шлях випускника Куйбишевської політехніки — фахівця з хімічних технологій високомолекулярних сполук Євгенія Чернова: там він здолав шлях від майстра до заступника начальника виробництва. З цієї посади, під кінець перебудови, уже в зрілому віці, він подався в бізнес і невдовзі почав розуміти, що відтоді щось дуже важливе у своєму житті проміняв на особистий інтерес. Тож у 1997-му повертається на підприємство заступником директора.

— Що побачив? Украй нерозумну, в чомусь навіть злочинну кадрову політику. Чого варте було хоча б масове скорочення на підприємстві — з 7,2 тисячі заледве до 4 тисяч. Скільки людей після цього спилися, скільки стали наркоманами, скільки дітей залишилися сиротами?!. А мети так і не було досягнуто. Завод продовжував занепадати, а в 1998-му взагалі втратив усі ринки збуту, соціальна сфера практично «вмерла».

— У тому, що працююче підприємство зупиняється на повному скаку, винен здебільшого керівник. Бо чи потрапив у нав’язану йому злочинну схему щодо «оздоровлення» підприємства під тодішнім модним лозунгом «ринкових стосунків», а чи, можливо, сам і був її ініціатором, і при цьому показував пальцем угору, мовляв, змусили. Якщо змусили і ти розумієш, для чого, — заяву на стіл і «гуд бай» або шукай політичні та економічні аргументи і важелі та йди з ними до самого верху — переконуй, пояснюй, відстоюй свою точку зору. Одне слово, не здавайся!

...Заводчани косили бур’яни, білили бордюри. Коштів не було, заборгованість у зарплаті сягнула 18 місяців. А на завод, який танув на очах, везли якісь труби, фуфайки — все, що завгодно, прикриваючись все тією ж «ринковою економікою». Євген Чернов не витримав знущання над унікальним виробництвом та й поїхав у столицю «на розбірку», і в кількох високих кабінетах запитав руба: «Скажіть-но, про яку оборону держави ви дбаєте і про яку державу Україна говоритимете завтра, після втрати єдиного в країні капсульного підприємства?». Здається, почули. Відповіддю на запитання стало призначення у 2001-му Євгена Чернова директором «Імпульсу».

— Я не розумію таких «ринкових стосунків», які нам нав’язують з початку незалежності, — продовжує розмірковувати мій співрозмовник. — Якщо ти ніколи не брехав, не крав, не кривив душею і був чесний з людьми — ти будеш з ними, а вони з тобою до кінця. Державу творить і цементує не влада, а весь народ.

Залишаючись вірним постулатам добра і чесності, Євген Чернов не став панькатися зі шкурниками, рубонув по них та їхніх «ідеалах» так принципово і відчутно, що деякі й досі не можуть відійти від того «щеплення». Любителям красти державне майно не допомогли високі протеже ні в області, ні в Києві. Паралельно Чернов розробив теорію 15 больових точок, передусім у соціальній сфері: започатковано свято мікрорайону, конкурси, заводські спартакіади, відновлено діяльність спортивних секцій. Власними силами відремонтували два залізничні вагони і запустили свій поїзд з безкоштовним проїздом для працівників підприємства, які добираються на роботу з Шостки...

Усі, хто знає Євгена Чернова — від працівника заводу до міністра і вище, — вже давно переконалися: для цієї людини немає жодних перепон на визначеному ним шляху. Бо всі вони падають-зникають перед його завзяттям, авторитетом і чесністю.

Сумська область.