Склянка води для бюджету

Пригадую, як один поважний експерт кілька років тому казав, що Україні вигідно торгувати будь із ким, навіть із чортом. І тоді, і зараз розділяю цю думку. А згадалося про це, бо тиждень пройшов під знаком багатообіцяльних рішень і заяв щодо радикальних перемін, які витікають з обопільної ратифікації харківської угоди про умови продовження оренди бази ЧФ на чорноморському узбережжі. Ця угода своїм політичним змістом і економічними підтекстами юридично зв’язала інтереси обох країн на найближчі 10 років. Інша, щодо демаркації сухопутного кордону з Російською Федерацією, закріпила їх на місцевості. Тому логічно було очікувати від переговорників більшої відвертості, ніж зазвичай. Поза тим травневі міждержавні домовленості виразно висвітлили конкретні інтереси східного сусіда на тлі гіпотетичних очікувань офіційного Києва. По суті, ми побачили дипломатичний російський реверс.

Запропонована бізнес-колам масштабна секторальна кооперація у судно-, авіабудуванні, банківській, енергетичній, космічній та інших сферах до такої міри приваблива, що спантеличує. На якій платформі можна об’єднати різні за ступенем капіталізації підприємства, якщо вони конкурують між собою на зовнішніх ринках? Той, хто зустрічався з президентами серед тижня, добре розумів, що російський бізнес, фігурально кажучи, вже давно грає у вищій лізі ринкових відносин, тоді як ми тільки прагнемо до неї потрапити. Інакше б серед тижня не російський віце-прем’єр Сергій Іванов, а наш Сергій Тігіпко у Вашингтоні пропонував би американцям приєднатися до серійного складання україно-російського транспортного літака Ан-124 («Руслан»). Або хтозна, чи квапилася б так Верховна Рада продовжувати термін дії податкових пільг і преференцій для суднобудівної галузі до 2016 року, якби на цьому тлі не відбувалися україно-російські перемовини на вищому рівні.

На мою думку, саме секторальні міждержавні угоди визначатимуть подальший вектор розвитку економік обох країн. Чи дасть додатковий економічний ефект об’єднання різних за капіталізацією і ринковим світоглядом бізнес-структур, ще невідомо. Але у Президента країни Віктора Януковича вірять, що дасть. А якщо товарообіг між обома країнами зросте, то дивись, уряд і виконає держбюджет, у чому багатьох беруть сумніви.

Наразі ж Президент РФ Дмитро Медведєв дуже вдало прозондував загальний настрій великого бізнесу, скориставшись усім зрозумілим аргументом — грішми у вигляді капіталовкладень у спільні проекти і кредити для гіпотетично можливих спільних підприємств. Підсумуємо: російська сторона публічно не виправдала надій наших галузевих лідерів, які озвучені на україно-російському форумі. Нагадаю, металурги жалілися на відсутність можливості транспортувати узбецький газ російськими магістралями, хіміки — просили допуску на спотовий ринок блакитного палива, машинобудівники клопотали про усунення митних бар’єрів тощо. На цьому тлі теза про те, що буцімто «новий поворот» принесе обмін високими технологіями, пролунала якось непереконливо, однак мало хто сумнівався, що це зупинить потужний політичний дрейф України у бік східного сусіда.

До слова, віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко навіть знайшов час для того, щоб наголосити ЗМІ, що євроінтеграція, попри черговий поворот, залишається головним зовнішньополітичним курсом. Ще б пак! По-перше, європейські бізнесові та соціальні стандарти більш прозорі і демократичні за східнослов’янські. По-друге, від ЄС уже обіцяно більш як 1 мільярд євро у кредитах і грантах під програму послідовних реформ. По-третє, нещодавній звіт Єврокомісії про динаміку українських реформ у 2009 році фактично містить відмову від прогнозів про асоційоване членство в ЄС, яке ще можна одержати наприкінці року. По-четверте, і головне — план з першочергових заходів з інтеграції до ЄС на цей рік передбачає кроки, без яких неможливий поступ країни ані на Схід, ані на Захід. Це — і затвердження законів про державні закупівлі та про ринок газу, і реформи в соціальному та пенсійному забезпеченні.

Поки що пропозиції превалюють над законодавчими змінами. Так, уряд цілком слушно пропонує запровадити єдиний соціальний внесок, затверджено відповідний законопроект. Він передбачає створення потужної системи Пенсійного фонду на базі єдиного соціального податку. Шкода тільки, що грунтовний аналіз його фіскальних та економічних наслідків підміняють політичні звинувачення на адресу уряду минулого скликання, який, треба визнати, працював за інших економічних та політичних реалій. Але зараз про інше.

На позитивні зміни натякають темпи економічного зростання і покращення суверенних рейтингів країни, на негативні — зміни у податковій сфері. Схвалений у парламенті податковий закон, на думку експертів, адмініструє основні податки у спосіб, який згортає перспективи розвитку. Окрім того, підвищує акцизи на бензини в середньому на 15 відсотків, але збільшує їх (більш як у 20 разів!) на воду, яка використовується у виробництві будь-яких напоїв, у тім числі — мінеральної води та лимонаду. Оскільки акциз — ресурсний платіж, то ми можемо мати найдорожчу у Європі воду вже цього літа. Мало того, зростання акцизів на бензин і воду, які суттєво впливають на собівартість продовольчої продукції, може спричинити інфляційний сплеск на цьому ринку. Халепа і для споживачів, і для виробників, оскільки закон містить доручення уряду забезпечити підняття акцизів... без зростання роздрібних цін. Тож це ставить перед виробниками дилему: або скорочувати рентабельність, або не зважати на чинне законодавство. Уряд за будь-якого розкладу досягає своєї мети — одержує більш як 9 мільярдів гривень додаткових доходів, які обіцяють чергові податкові зміни.