Завтра, 27 травня, в місті Лева заплановане виїзне засідання Ради регіонів
На Львівщині до рішення Києва — провести виїзне засідання Ради регіонів у Львові, поставилися з цікавістю та деякою надією. Хоча всім, навіть дуже заполітизованим мешканцям регіону, в душі вже давно хотілося від держави того щирого зацікавлення проблемами Львівщини, яке спроможне підняти занепалу економіку й принизливий рівень буття людей. Одне з останніх соціологічних досліджень, проведених, зокрема, львівським фондом «Громадська думка», засвідчило: кількість у цілому незадоволених життям громадян у Львові становить 54 відсотки. Погодьтеся, достатній привід, щоб ще раз переконатися — не все гаразд у нашому королівстві...
І не без того, що багатьом прийшла в голову справедлива думка: якщо Рада регіонів час від часу змінюватиме місце зборів і рушатиме в будь-яку з областей, то напрацює дуже вдалу й хорошу модель вивчення ситуації на місцях і прийняття найбільш ефективних державних рішень. (Що так потрібно Україні сьогодні!) Отже, в умовах, коли Президент України, всі центральні органи влади і представники регіональних інституцій усіх рівнів поставлять на порядок денний найгострішу регіональну проблему, в даному разі для Львівщини — зростання використання її інвестиційного потенціалу, успішні висновки можна очікувати з більшою часткою ймовірності. Звичайно, якщо чітко враховані будуть усі реалії, і хороша обізнаність з проблемами і перспективами дозволить дивитися крізь чисте й не заплямоване ні політичними амбіціями, ні корупцією збільшувальне скло.
![](/images_upload/2010/05/260510/r1_kravs.jpg)
Реалії: якими вони є?
Великий Швебель колись висловив іронічну думку про те, що реальність проломить череп кожному, хто вчасно від неї не сховає голову. Хоча серйозність думки полягала в тому, що визначатися з реаліями потрібно швидше, щоб голова залишалася на місці не ушкодженою. (Пропадеш увесь!) Сьогодні ми запитуємо себе: скільки можна було говорити про позитивні речі, досягнення та успіхи, практично з часу помаранчевої революції, коли економіка області вже перебувала в катастрофічному стані?
Замість нових робочих місць (обіцяних щороку кількістю в 60—70 тисяч) ми отримали серйозні втрати. Згортання промислових об’єктів змусило область посісти 22-ге місце в Україні за виробничими обсягами. Рівень зареєстрованого безробіття на сьогодні становить 1,6 відсотка, хоча показник, визначений за методологією Міжнародної організації праці, більший у п’ять разів. Водночас люди, котрі краще обізнані з ситуацією, називають приблизно 20 відсотків, враховуючи приховане безробіття, приміром, відпустки за свій рахунок, скорочення робочого дня, а ще — відмову в праві називатися безробітними людям, які мають присадибні ділянки.
— В області не створено сприятливий для підприємництва інвестиційний клімат. Інвестори, які приходять у регіон, тут не зупиняються, — із сумом констатує голова Асоціації роботодавців Львівщини, депутат Львівської обласної ради Зеновій Бермес. — Попри те, що ми проводимо щороку інвестиційні ярмарки, з великою помпезністю стверджуємо, що область для вкладення капіталу — майже ідеальне середовище, в це ніхто не вірить. І пов’язані сумніви зі складнощами ведення бізнесу, з труднощами і митарствами стосунків з владою, корупцією, довжелезними і дорогими дозвільними процедурами. В результаті не те що поступ, — відбулося знищення потенціалу, який ми мали донедавна.
Якщо проаналізувати успішні інвестиційні проекти останніх 10 років, то варто назвати лише стрийське підприємство «Леоні». Можна, звичайно, перелічити й менші підприємства, однак це будуть поодинокі й не такі яскраві приклади. До того ж, незважаючи на те, що ми знаходимося поряд із кордоном з Євросоюзом, і на те, що в Європі чималий попит на дешеву робочу силу (тобто присутня мотивація вкладати гроші), ми сьогодні не можемо говорити, що до Львова їдуть саме з цією метою. Подивитися і поїхати — так. І якщо Львів назвали містом комфортним для проживання, то передусім ця обставина стосується приїжджих і тих, хто має великі гроші.
Досягнути обіцяного міським головою статусу Львова як міста туризму теж залишилося наразі мрією. Ота привабливість архітектурою, екзотикою заходів — дня кельнера чи батяра — задешевий популізм. Усе це могло б мати місце. Однак гості Львова приїжджають до нас і прагнуть бачити доглянуте місто, гарні дороги, готелі, привабливий сервіс, і головне — приїжджати у місце, де немає злочинності. А на своїй останній прес-конференції начальник ГУ МВС України у Львівській області Михайло Цимбалюк повідомив, що у зв’язку з кризою кількість злочинів, насамперед майнових, зросла. От і чекай тепер туристів...
До слова, на Львівщину приїжджає найбільше гостей з Польщі, які добре обізнані з нашими реаліями. Тому зранку приїжджають, а увечері вже їдуть, і сподіватися, що вони тут залишають багато грошей, не доводиться. Тобто, напевно, не скоро Львів і вся область з її замками, палацами, дерев’яними церквами стане місцем справжнього туризму, до того ж настільки популярного, наскільки цього насправді Галичина заслуговує. Це ще раз нагадує: представники влади, які керували областю стільки років перед тим, упустили чимало моментів і ускладнили ситуацію своїми ж руками.
Із Зеновієм Бермесом можна було б посперечатися, навівши такий факт: упродовж першого кварталу 2010 року в область надійшло 22,8 мільйона доларів прямих іноземних інвестицій, або на 77,4 відсотка більше, ніж у першому кварталі 2009 року. Однак переважна більшість інвестицій (57 відсотків) вкладена у фінансову діяльність, тобто в галузь, де можна легко грабувати українця, — в банки, панове! Останні виставляли вимоги чималих відсотків по кредитах і абсолютно безсоромно наживалися на наших громадянах. Тобто все відбувалося так, як і відбувається майже завжди, коли заможний стає ще заможнішим, а бідний — ще біднішим.
Не сприяє інвестиційній діяльності й корупція, відверте хабарництво. Численні кримінальні справи, коли на «гарячому» ловлять міських і сільських голів, їх заступників і навіть голову райдержадміністрації, підтверджує — складно на Львівщині людям, які не вміють ходити «кривими коридорами». Згадати можна й численні прес-конференції, а серед них найяскравішу, коли інвестори з Італії розповідали, як нічого вдіяти не можуть із проектом, який ніби всіх задовольняє і всім користь принесе, однак ні на крок не просувається. Стосувалося це реконструкції площі Привокзальної у Львові. Італійські інвестори висловили бажання реалізувати інвестиційний проект вартістю 300(!) мільйонів євро, який покращував би вигляд території навкруг залізничного вокзалу. Після завершення будівельних робіт місто отримало б новий приміський вокзал, який, до речі, свого часу мав будуватися за кошти держави, Музей історії залізниці та два першокласних готелі. Крім того Львів, не вкладаючи ні копійки, отримав би у власність підземні паркінги на 3900 машиномісць. Це мало такий вигляд, що одна й та ж проклятуща українська біда — корупція — стала на перепоні і цим інвесторам. Сьогодні цей проект майже втрачений (адже досі в Європі не на жарт розходилася криза), а якщо італійці все ж таки не відмовляться від ідеї вкласти гроші у так званий привокзальний проект, тепер вони вже захочуть чималих гарантій від держави.
![](/images_upload/2010/05/260510/_MG_9652.jpg)
Добре, якщо можна припинити жити на небесах...
Галичани не жадібні, вони заощадливі, і не дуже прагнуть щось випускати зі своїх рук. Можливо, тому міськрада так легко вмовила громаду (справді, обійшлося без потужного супротиву) покласти всі витрати зі зведення стадіону на плечі міста. Щоправда, підраховуючи видатки і відсотки по кредитах, уже чулися відверті голоси: навіщо нам це ЄВРО, якщо за нього ще й наші діти розплачуватися будуть! Та львів’ян вмовляли: ви не уявляєте, як це добре мати такий об’єкт у власності міської громади, самим бути інвестором! І міщани продовжували літати під хмарами у своїх думках...
Літали, допоки у Львова не забрали право керувати будівництвом. Тепер львів’яни полегшено зітхають і славлять мудре рішення. Адже з того моменту як зведення стадіону передали в керівництво державі, все змінилося, — і гроші з’явилися, і проектна документація, і різко зменшилося відставання за графіком.
— На мій погляд, було прийнято єдино правильне рішення — централізувати інтелектуальні, фінансові та матеріальні ресурси під єдиним началом, для того щоб вирвати із прориву чимало питань, які по Львову були близькі до провальних, — каже начальник головного управління містобудування, архітектури та просторового розвитку Львівської ОДА Степан Лукашик. — Сьогодні ситуація ще не в такому піднесеному стані, однак увійдемо в графік протягом місяця, вже в липні. І ті об’єкти, які ми планували, тобто перший та другий ярус стадіону і дах над стадіоном, до кінця року будуть завершені. Саме такі часові параметри і передбачалися програмою в першочерговому варіанті.
Уже сьогодні на об’єкті в першу зміну працює понад 400 людей. А невдовзі робота на стадіоні буде налагоджена цілодобово. Загалом за два роки, що залишилися до ЄВРО-2012, приблизно 10 тисяч кваліфікованих робітників сумарно будуть задіяні в рамках адміністративних меж Львівської області. За останніх сто років Львівщина такої великої будови не мала. Всі розмови про проблематичність користі ЄВРО для області, погодьтеся, спростовуються цією цифрою.
Спеціалісти прогнозують, що на львівський стадіон під час ЄВРО-2012 завітає приблизно 34 тисячі гостей, приїде чимало шанувальників футболу, туристів. Для більшості людей основним транспортним коридором стане повітряний, тобто Львівський аеропорт. До речі, там буде розташована і митниця, і прикордонна служба, і геть усе, що потребуватимуть європейські відвідувачі. Для гостей із ближніх територій, на захід чи схід від Львова, програмою передбачено розвиток доріг і трьох митних переходів, зокрема Рава-Руська, Краковець, Шегині. Будуть реконструйовані й під’їзні дороги до них, а також дороги від Львова до Києва та від Львова до Трускавця. Остання зазнає позитивних змін саме через те, що в Трускавці проживатиме значна частина гостей та учасників чемпіонату. Отже, виникає потреба зв’язати ці два міста в межах годинної автобусної доступності.
![](/images_upload/2010/05/260510/r_kravs.jpg)
Усе працюватиме за зразком доміно
Загальна вартість ЄВРО на Львівщині — 18 мільярдів гривень. З них 6,5 скеровуватимуться у розвиток готельної інфраструктури. Це стовідсотково будуть гроші інвесторів. Лише подумати: за два роки — 6 мільярдів інвестицій! Звичайно, це не означає, що всі готелі будуть зводитися з нуля, кілька просто добудують, реконструюють, переобладнають. Якщо вдатися до класифікації, то область отримає 1020 класних п’ятизіркових готельних номерів, 1315 — чотиризіркових та 2500 номерів нижчого рівня, так звані три зірки. До того ж усі наявні готелі також намагаються піднести рівень своєї господарки.
Якщо ж на Львівщині постануть дороги на суму 4,5 мільярда доларів, як закладено в програмі, то разом із дорогою А-4 по третьому транспортному коридору така реальність обернеться чимось особливим для економіки Львівщини. Бо якісні дороги, розвинена інфраструктура — це так званий мультиплікатор, який одразу зробить Львівщину ще привабливішою для інвесторів. Реконструкція ж аеропорту — це також один з найбільших каналів надходження інвестиційних коштів. Такий аеропорт, без сумніву, викличе потребу будувати два-три готелі довкола нього, зводити об’єкти торгівлі, громадського харчування. Ось такі колосальні перспективи очікують Львівщину.
До речі, і фахівці, і самі львів’яни відзначають, що саме зі зміною влади в країні відбулася така очікувана активізація підготовки регіону до Євро-2012.
— І все ж таки, Степане Івановичу, які, на вашу думку, концептуальні помилки були зроблені у Львові по підготовці до ЄВРО-2012? — цікавлюсь у Лукашика темою резонансною і болісною до сьогодні.
— М’яко кажучи, — відповідає він, — не точно було визначено джерело фінансування стадіону. Спочатку було продекларовано Львівською міською радою нібито про наявність інвестора — австрійської фірми «Альпіна». Пізніше громада в особі міської ради зрозуміла, що це не є інвестор, і продекларувала, що це проектувальник. У кінцевому результаті побачили, що «Альпіна» не може зробити ні проекту, ні профінансувати будівництво. І сьогодні його на сто відсотків фінансує держава. Звичайно, на проектних рішеннях ми згаяли час і це поставило Львів у дуже і дуже незручне становище.
Сьогодні місто працює в посиленому режимі, повністю сформована нова команда під егідою національної агенції 2012, і, я вважаю, вона, а до її складу увійшла і держадміністрація, і міські структури, виконає завдання. Не сумніваюсь у компетентності спеціалістів, які нині працюють. Мартін Кріс, котрий керує проектом, був директором будівництва одного з найкращих у Європі стадіонів — «Донбас-Арени». Ця людина не розмірковує, що треба зробити, а знає, які конкретно кроки здійснити. В нас це вселяє впевненість, що ми більше не зробимо якихось серйозних помилкових рішень.
— А щодо місця будови?
— Звичайно, зробили й таку помилку — треба було вмонтувати стадіон в існуючу у Львові арену, в існуючий клуб прем’єр-ліги, знайти мужність для порозуміння сторін — власників клубу і менеджерів міста, області. А не вишукувати територію на околиці міста і вести до неї комунікації, викуповувати у людей землі, тобто вирішувати чимало зайвих проблем. Громадськість мала сказати своє: «Ні!». Тоді вкладені гроші могли працювати ефективніше. Але вже минулося, і треба завершувати проект.
![](/images_upload/2010/05/260510/_MG_9786.jpg)
Що потрібно, аби всі ці плани стали реальністю? Звичайно, бюджетне фінансування. Кваліфіковані інженерні та робітничі кадри. Однак не тільки від обсягів фінансової підтримки Києва та місцевих бюджетів залежатиме успіх амбітних проектів і зростання добробуту львів’ян. Потрібне високоефективне управління виділеними коштами, а також активна участь приватних інвесторів. І в цих питаннях великі надії регіон покладає на нове керівництво обласної держадміністрації. Зокрема, на великий досвід інвестиційної діяльності голови ОДА Василя Горбаля. Варто хоча б згадати, що на його рахунку — успішна реалізація проекту «Єврокар», знакового для українського автомобілебудування як за обсягом залучених інвестицій, так і за соціально-економічним ефектом.
А ще, можливо, потрібна єдність громади. Її, громаду (як сталося із вибором площі під стадіон), можуть звинуватити у багатьох гріхах жартома чи серйозно. В непослідовності або, навпаки, — затвердій руці, в тому, що не виявила пильності чи відбирала увагу та деякі ресурси політичною надактивністю... Однак одне складно закинути — львів’яни чимало зробили для побудови громадянського суспільства і просунулися в напрямі, коли вже не дріб’язкові питання, а серйозні завдання контролю над владними інституціями та антикорупційні заходи (прозорість виконання бюджету, земельні аукціони, інвестиційні зобов’язання) стають предметом громадських слухань. Отже, і зараз вони не стоятимуть осторонь. Якщо держава задіє громадськість Львівщини грамотно, то «контакт відбудеться» і розкол між Сходом і Заходом почне різко скорочуватися.
Зокрема, нам украй потрібен антикорупційний механізм, і тут варто розраховувати саме на громадськість, а на львівську — тим паче. З корупцією не можна боротися владою. Не стане вона ефективно боротися сама з собою! А в середовищі громадянського суспільства, що лише зароджується (і завдання влади його не задушити, а допомогти зміцнити, якщо влада дійсно розраховує відбутися за цивілізованими, європейськими зразками), утворити структури, які б мали боротися з корупцією, використовуючи світовий досвід. Приміром, у США існує практика діяльності комісій генеральних комісарів і комісії з етики, ці комісії мають величезні можливості для доступу до первинних документів, і їхній перехресний контроль дозволяє відстежувати будь-які явища. І якщо не захотіла одна структура щось розслідувати, то злочин виявить друга. Добрий поштовх з Києва дав би добрі паростки на Львівщині. І, що немаловажно, посилив би довіру до влади.
Громадянському суспільству, як і всім інвестиційним процесам, потрібно допомогти. Ніде правди діти, помаранчева влада таки «укоськувала» структури, щоб вони були лояльнішими до неї, і навіть сміливі структури сьогодні не ті. Додалася криза, яка не дозволяла бізнесу підтримувати існування громадянських інституцій. Проте потужне середовище залишилося і потрібно об’єднати його зусилля. На благо України і всім позитивним процесам, які, маємо надію, невдовзі все ж таки до нас прийдуть.
Фото Євгена Кравса та Андрія Галазика.