Високого польоту, «Соколики»!

— В 1990 році до мене в клас бандури привів свого восьмирічного сина тодішній соліст Чернігівської філармонії, а нині — народний артист України, Шевченківський лауреат Василь Нечепа. Роман Нечепа та двоє його однокласників і стали першими «Соколиками». Клас бандури в нашій школі був на досить високому рівні, про що свідчать успішні виступи дівчат-бандуристок капели «Надія», з якими я пропрацювала 16 років.

— З перших уроків я відчула щось незвичне — нову стихію. Це були хлопці з неслухняними пальцями, часто зірваними на спортивних змаганнях голосами. Й дисципліну не назвеш зразковою. Але вони вже мали чоловічі характери, силу духу й завзятість. Я занурилася в книжки, вивчала особливості психології юнаків, шукала до кожного уроку «чоловічий» репертуар — козацькі, чумацькі, рекрутські, історичні, жартівливі пісні. Вражала допитливість дітей, щирість у розкритті художніх образів, і то досить складних: знедоленого чумака, порубаного козака чи вбитої горем старої матері. Дитячих пісень співати не хотіли, а тільки «серйозні», а також — про кохання. А ще мене дивувала сміливість і бажання виступати на концертній сцені, вміння тримати образ і голос, перемагаючи хвилювання, що, на відміну від дівчат, властиве саме хлопцям.

— У червні 1991 року ми з Василем Нечепою повезли їх на Всеукраїнський фестиваль народного мистецтва «Хортиця», присвячений 500-річчю запорозького козацтва, в Запоріжжя. Там ми були єдиним дитячим колективом. Виступили з народною піснею «Було колись на Вкраїні». Успіх — надзвичайний! Ледь стримуючи натиск із усіх боків, хлопці майже крізь сльози давали перші інтерв’ю. Я серцем відчувала: це щось більше, ніж просто зацікавленість дитячим кобзарським тріо. Оце, мабуть, тоді й відбулося таїнство зародження юнацького кобзарського руху в Україні.

— На конкурсах і фестивалях у різних куточках України я бачила, як разом із моїми «Соколиками» всюди з’являються паростки юнацького кобзарського руху. Тож загорілася ідеєю зібрати це шановне братство в нас на Чернігівщині. Отримавши вагому підтримку міської ради, Національної спілки кобзарів України, адміністрації школи, у вересні 2007 року ми змогли провести в Чернігові І Всеукраїнський огляд-конкурс юних бандуристів «Кобзарська юнь». Він був присвячений 135-річчю від дня народження видатного кобзаря нашого земляка Терентія Пархоменка і проводився в рамках ІІ Всеукраїнського фестивалю «Кобзарський майдан у Чернігові». Свої програми представили 65 хлопців-бандуристів і 40 викладачів із 16 областей. Це непересічна подія для нашої країни.

— Чернігівській округ громадської організації «Козацтво запорозьке» запросив хлопчиків вступити до своїх лав окремою сотнею. Ця урочиста подія відбулась 12 червня 2005 року в гетьманському місті Батурині, де юні кобзарі преклонили коліна перед козацьким прапором і присягнули вірою та правдою служити народу України. Взявши на себе таку відповідальність, хлопці ще активніше займаються популяризацією бандури серед молоді та школярів. За нашою ініціативою п’ять років тому в Міському парку культури й відпочинку відкрився «Кобзарський майданчик». З того часу кожної неділі влітку серед дитячих атракціонів звучить живий голос бандури, хлопці виконують свої сольні твори й улюблені ансамблеві пісні. Я вірю, що високу мораль і духовність наші випускники достойно пронесуть через усе життя.