З любов’ю до землі і до людей

Cолдати української армії можуть позаздрити учням Мокіївської школи. У них годин практичного водіння бойової техніки менше, ніж у цих дітей — сільськогосподарської. Коштів на пальне оборонцям держави катастрофічно бракує. Школярам довіряють новітню багатофункціональну та високопродуктивну техніку американського та європейського виробництва, де робоче місце механізатора з кондиціонером та комп’ютером. Хто ж не захоче після випускного податися в механізатори, щоб працювати в корпорації «Сварог Вест Груп»?! Саме вона так дбає про нову зміну аграріїв.

За три роки з дня заснування «Сварог» став рушієм прогресу в селах Чернівецької й Хмельницької областей. У нього 400 одиниць техніки, щоб забезпечувати обробіток 75 тисяч гектарів землі в двох областях. Вражає машинно-тракторний парк у Мокіїївцях на Хмельниччині, ще одна МТС у Лівинцях, що за Дністром. Дедалі частіше за послугами з обробітку землі до корпорації звертаються інші аграрії. Різниця в достиганні сільськогосподарських культур на півночі Хмельниччини і на Буковині — до двох тижнів. «Сварог» справляється на півдні, потім техніку переганяють на північ. Оскільки вона доволі дорога, слід ефективніше її використовувати, щоб швидше окупалася.

— Не пропускаємо жодної значної виставки в Європі чи США для того, щоб поповнювати власний парк, — розповідає заступник генерального директора ТОВ «Серединецьке» Сергій Іщук. — Люди спочатку боялися сідати за кермо. Навчаємо їх самі, багатьох відправили до технікумів, в Житомирський аграрний університет. Районний центр зайнятості на базі нашої МТС влаштовує курси для безробітних. Жоден механізатор за ці роки за власним бажанням з корпорації не пішов, бо вона приносить стабільність, віру в майбутнє. Ось у комбайнерів сезонна праця, щоденний заробіток 173 гривні, центр зайнятості щораз уточнює: чи це не помилка бухгалтерії.

Такого позитиву в українському селі не так уже й багато. Воно із заздрістю дивиться з-під поламаної доперебудовної техніки, яка вже й ремонту не підлягає, як «сварожі» хлопці врівноважено, використовуючи новітні технології, супутникові(!) навігатори для регулювання витрат пального та посіву за чіткими параметрами, справляються з роботами в себе і в сусідів.

Придивлявся до потенційних інвесторів і Василь Телешман, керівник господарства «Дністровське» з Буковини.

— Раніше всіма силами намагався втримати «Дністровське» на плаву, — розповідає Василь Григорович. — Сподівався: от-от зміниться державна політика стосовно села. Не повинно ж бути, щоб годувальник держави, гарант її продовольчої безпеки працював у немилосердно важких умовах, практично на межі загибелі. Та настав ще більший хаос. До села почали вчащати ласі зальотники, пропонували людям хитро скроєні договори оренди. Власних оборотних коштів у нас не було. Розумів: без вливання серйозного капіталу не протримаюся.

Телешман влаштував потенційним інвесторам кастинг. Розгледіти справжнє допоміг досвід. На банки з їх кредитами під захмарні відсотки не дивився. Знайшлися люди, які забажали «закопати» гроші в цю землю. Влітку 2007-го «Дністровське» влилося в корпорацію «Сварог», яка загалом нараховує вже 21 підприємство. Тепер колишнє «Дністровське» — уже ТОВ «Дністрові роси», воно об’єднало землі восьми сільрад Кельменецького району. Корпорація одразу замовила в Центрі родючості аналіз тутешніх грунтів, розробила на науковій основі системи підживлення й обробітку грунту, сівозміни, забезпечила високоякісним насінням, рештою ресурсів. Зберегли тваринництво, є кормовиробництво, садівництво, городництво. На 7000 гектарах  працює 200 селян. Радіє Василь Григорович робочим місцям, доглянутим нивам, можливості підтримати сільську культуру, школу, спортивні гуртки, церкву. 140 років тому генерал Лішен заснував тут хор, такого акапельного співу ніде немає. «Якби ми перестали співати — генерал би з могили піднявся обурений!» — кажуть люди.

Особливою гордістю корпорації є господарство «Буковинський сад», яке очолює... лікарка.

— Мій чоловік пішов працювати в райдержадміністрацію, мене просив тимчасово залишитися за нього на господарстві, — розповідає Олена Козак. — Я в полі була лише на екскурсії: возив похвалитися, який жвавий ріпак зійшов, яка кукурудза вимахала. У мене любов до землі виникла з примусу. Він — у райцентрі, агроном — у кардіології, а тут — посівна. Боялася щось зробити не так, інструкції по телефону брала у них. Потім звикла. Колись у нас садівництво стояло на останньому місці, мали всього чотири сотні дерев. Тепер це головна спеціалізація, а мій колега Сергій Гавришев, директор департаменту фруктової продукції, допомагає впроваджувати передові досягнення світового садівництва. Маємо 191 гектар інтенсивного молодого саду на краплинному зрошенні, з них 161 яблуню та 30 груш на середньо- та низькорослих підщепах.

— Навіть поляки, — каже Сергій Гавришев, — визнають, що наше яблуко краще. І нідерландці сертифікували нашу продукцію як екологічно чисту. Сертифікується весь процес виробництва! З таким документом про якість можемо здавати яблука у будь-який європейський маркет. Якщо українцям судилося наздогнати Європу, то... на тонкій галузці, наче в грі в коника. Сади на шпалерах дають гарні шанси нашим садоводам. За шість-сім років усюди купуватимуть українські яблука, а нині й на внутрішньому ринку їх лише третина, інше — імпорт, начинений хімією.

Тамара Босс усе своє життя пропрацювала сільським листоношею. З важкою сумкою, заповненою людськими пенсіями, міряла кілометри, ризикуючи зустріти нападника. Коли у Великій Медведівці відкрили тваринницький комплекс, погодилася піти телятницею. На пошті за десятиліття прогресу не дочекалася, а тут захоплювало дух від новацій. Тваринницька галузь «Сварога» нагадує закордонну. Усе механізовано за останнім словом техніки, стерильно, оператори працюють позмінно, не торкаються худоби, обладнання саме підмиває корову перед доїнням. Молоко не контактує з повітрям і реалізується вищим ґатунком. У пані Тамари й донька із зятем працюють у  комплексі, родина приносить щомісяця до сімейного бюджету солідну суму. За останній час поголів’я корів у корпорації зросло на тисячу тварин, загалом їх 13 тисяч. Щодня «Сварог» продає близько 40 тонн молока. До кінця року введуть у дію ще два корівники. Учинили по-господарськи, зберегли всі старі приміщення, реконструювали. Зайнялися й м’ясним скотарством, мають племрепродуктор з розведення великої рогатої худоби, два криті відгодівельні майданчики для майже двох тисяч голів. Худоба цілорічно на свіжому повітрі. До півмільйона гектарів культурних багатокомпонентних пасовищ у цьому році створить корпорація у співпраці з Вінницьким інститутом кормів та з підприємством «Суминасіння». А Великомедведівський комплекс от-от отримає відповідний сертифікат, щоб молоко йшло на виробництво дитячого харчування. Жоден із виробників Хмельниччини за таке не брався, більшість женеться за швидкими прибутками. «Сварог» віддає перевагу якості. На землях Новоушицького району біля Дністра запровадили й органічне землеробство. Може, саме в цьому куточку впали з неба оті знаряддя, якими посланці бога Сварога скували велетенський плуг та й почали вперше обробляти землю?!

Тим, хто скептично дивиться на перспективи українського села, варто здійснити подорож господарствами корпорації. Заглянути в четверте в Україні сховище із регульованим газовим середовищем на 1200 тонн продукції в Сокирянському районі Чернівецької області, яке дає змогу зберігати плоди до року, — наче щойно з гілки зняті. Подивитися теплиці корпорації, одного з головних постачальників високоякісних овочів краю. Порадіти за «сварожан», які до чаю мають цукор власного виробництва, не нарікають, що галузь збиткова. Завітати в елеваторне господарство обсягом до 100 тисяч тонн, оглянути «розумне» овочесховище в Шепетівці, де капуста й цибуля не відають про гниль...

Наша мандрівка завершилася пізнього вечора біля церкви в селі Романківці у Сокирянському районі. «Чи є свіжий номер газети «Свароже коло», чи оголошено третій конкурс дитячої творчості «Моє майбутнє — з рідною землею»?» — цікавилися діти у Тетяни Василик, керівника відділу інформаційної та соціальної політики. Для них це свято, як і вручення стипендій «Сварога» кращим учням шкіл. У церкві служили вечірню, було тісно від люду. Отець Михайло повідав: «Коли я сюди перебрався на парафію, до церкви люди майже не ходили. Нарікали: тяжко жити, немає грошей, їхали в світи за шматком хліба. Я казав їм: будьмо одностайні у вірі й молитві, і Бог воздасть за це. Відкрили недільну школу. Реставруємо наш столітній храм. І щиро вдячні голові правління корпорації «Сварог Вест Груп» Андрію Гордійчуку за надані кошти для відродження святині. Вони допоможуть людям подолати труднощі, знайти живильні джерела, які дадуть нове життя нашій землі».