Про те, як насправді здійснюється протидія незаконному будівництву, ми знаємо не з чуток. Редакція газети «Голос України» вже сім років веде свою власну війну з порушниками земельного законодавства в місті Києві. Ми звертаємося до правоохоронних органів зі шпальт газети, надсилаємо їм листи з проханнями та вимогами, просиджуємо годинами в приймальнях високопосадовців та невтомно сподіваємося на торжество справедливості.
Серед наших постійних адресатів (які вже давно звикли до нашої надокучливої кореспонденції та наших звернень): Генеральна прокуратура України, Прокуратура Києва, Державний комітет із земельних ресурсів, Київська міська державна адміністрація (КМДА) в особі її голови та чисельних заступників, Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища КМДА, Комунальне підприємство «Київзеленбуд» та багато інших. Усім їм треба віддати належне — відповіді на наші листи вони надсилають у встановлені строки. І схожі ці відповіді одна на одну як дві краплі води, бо повторюється там одна і та сама фраза в різних інтерпретаціях. Звучить вона так: «Це питання не входить до нашої компетенції». В редакції зібралася така колекція відписок на будь-який смак, що хоч музей відкривай. Та яку назву можна дати такому музею? «Музей неспроможному чиновнику», чи, може, — «Музей корумпованому чиновнику»?
Сім років листування та пошуку справедливості дають нам право зробити певні висновки, і вони, на жаль, невтішні. По незаконній забудові в зелених та рекреаційних зонах міста Києва найрадикальніша дія прокуратури полягала у винесені ряду протестів на дозволи Головного управління контролю за благоустроєм КМДА та Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища тієї ж КМДА. За протести громадськість уклінно вдячна, однак цього виявилося недостатньо. Жодного реального результату досі немає. Вказані управління є виконавцями і всього лише реалізують рішення міської ради. Саме остання ухвалює незаконні рішення про виділення землі, виходячи таким чином за рамки законодавчого поля. На наші заклики   й впливати не лише на виконавців, а взятися і за організаторів земельних махінацій, прокуратура відповідає, що в державі не існує законної процедури притягнення до відповідальності колегіального органу. Вимушені погодитися — такої процедури справді немає. Але ж можна винести протест на рішення міської ради, бо він є актом, що також підлягає опротестуванню. І у разі, якщо міська рада ігноруватиме цей протест — звернутися до суду та скасовувати реєстрацію права власності (або права користування) землею в примусовому порядку. Однак, цього не відбувається.
А відбувається звичайне ухилення від відповідальності високопосадовцями та перекладення вини на інших. Прокуратура, наприклад, стверджує, що її функції зводяться до надсилання протестів, а контролювати їх виконання повинні державні та місцеві органи у сфері землекористування. Державний комітет із земельних ресурсів та профільні управління місцевої влади відповідають, що повноважна в цьому питанні, хто б ви думали, — прокуратура. Київська міська державна адміністрація стоїть на тому, що рішення місцевої ради легітимні, оскільки депутати обрані киянами, а кияни вправі розпоряджатися своїми землями на власний розсуд. І тривають промовисті відписки та нарікання на «недосконалість вітчизняного законодавства», що «зв’язує руки».
Так, земельне законодавство України справді недосконале та вимагає серйозних доопрацювань. Однак, на нашу думку, більше значення має те, які цілі перед собою ставить той чи інший державний службовець — використовувати всі можливості для служіння батьківщині чи використовувати батьківщину для служіння собі.
Ярослав ГРУЩИНСЬКИЙ, юридичний оглядач «Голосу України».