З Миколою Миколайовичем Буртовим (на знімку) ми розмовляємо напередодні знаменної для нього дати: 28 квітня 2006 року він офіційно вступив на посаду інкерманського міського голови — цього дня склав присягу держслужбовця.
— Миколо Миколайовичу, за чотири роки «на посаді» ви визначилися, які плюси й мінуси несе в собі такий ось «матрьошечний» принцип територіально-адміністративного устрою: Інкерман — самостійне місто зі своїми виборною владою, населенням, територією, міськвідділом міліції і т. д. і т. п., але водночас територіально належить до юрисдикції Балаклавського району та всього так званого Великого Севастополя? Можливо, у такій схемі чимало позитивного. Наприклад, свій бюджет можна витрачати на розв’язання одних проблем, на інші — попросити в Балаклаві, а масштабні справи «делегувати» севастопольській казні...
— Скажу одразу, що я категорично проти того, щоб ми з вами в розмові вживали термін «матрьошка». Інкерман — місто-супутник Севастополя, його, я б сказав, парадні «ворота»: потрапити до Севастополя, не проїхавши територією Інкермана, практично неможливо. І, повірте, в мені не містечковий патріотизм заграв. «Найчудовіше, що я бачив у Криму, — нічний Інкерман». Це цитата з листа Олександра Сергійовича Грибоєдова. У наших краях бував і Пушкін.
Але повернімося в день нинішній. І до питання про бюджет. Він у нас є. Його містам районного значення приписує прийнятий в 2002 році Бюджетний кодекс. Усі відповідні закони й керівні документи — теж. Тобто юридично в Інкермана бюджет має бути. Але всі чотири роки, які я працюю міським головою, добиваюся, щоб він був фактичний. Я вже так набрид і в Києві, і в Севастополі своїм правдошукацтвом, що в фінуправлінні міськдержадміністрації мою позицію підтримують: «Добивайся! Ти правий!» А з Мінфіну у вересні минулого року в міськдержадміністрацію навіть надіслали офіційного листа, в якому була фраза: «Відповідно до Закону передбачити бюджет міста Інкермана на 2010 рік».
Але ось уже який рік наше законне право на власний бюджет нам заміняють на... дотацію вирівнювання. Її дає нам Севастополь. Торік ми одержали п’ятсот сімдесят одну тисячу гривень. Ще чотириста тисяч — на відновлення системи вуличного освітлення в одному з наших мікрорайонів. Цю суму виділили із коштів, які Росія компенсує Україні за перебування Чорноморського флоту на наших територіях. Мешканці селища Октябрьского задоволені й щасливі — кажуть, так світло в них не було навіть за радянських часів!
Ви можете сказати: дали майже мільйон, так треба радіти й дякувати. А я вам відповім: громада, за найскромнішими підрахунками, може, опираючись на законодавчі норми, одержувати у свій річний бюджет більш як чотирнадцять мільйонів гривень! Але всі відрахування, включаючи й ті, які за законодавством повинні обов’язково(!) залишатися в місцевому бюджеті, обминають казну громади та йдуть до севастопольського бюджету. Але ж нам потрібно ремонтувати внутрішні дороги, вивозити щодня тверді побутові відходи, утримувати в належному стані три дитячі садки, школи, парки й ще багато й багато чого робити щодня й постійно.
Нас не треба «вирівнювати». При виконанні того, що вимагає законодавство, мені було б совісно йти із протягненою рукою. Та, власне кажучи, і не треба було б ставати прохачем. Упевнений, що не тільки нашу громаду, а й більшість інших не треба «вирівнювати». Про це аргументовано кажуть мої колеги, коли збираємося в Асоціації міст України й громад.
— І які перспективи ви бачите в цій ситуації?
— Сподіваюся, що перспективи хороші. Надію мені на рівні Севастополя дав Валерій Володимирович Саратов на нараді, коли я просив грошей на проектно-кошторисну документацію на ремонт одного з наших дитсадків. Він сказав: «Незабаром одержите свій бюджет, і там гроші передбачите».
— Так почнеться адміністративно-територіальна реформа в окремо взятій громаді?
— А ми не тільки за неї виступаємо. Ми до неї давно готові. Власне, особливих зусиль і не треба вживати. Потрібно тільки виконувати те, що прописано в Конституції, Бюджетному кодексі, в законах, указах і постановах. Ось, наприклад, взяти земельне питання. Законодавець визначив, що в межах населеного пункту землею розпоряджається відповідна місцева рада. Севастопольська міськрада нещодавно погодила землевідведення одному з житлово-будівельних товариств індивідуальних забудовників на території Інкермана. Другому товариству, що просило дозвіл, міські депутати порадили звернутися до Інкерманської міськради. Звідки така вибірковість? Адже за прибирання цієї території, що її «пристосували» під несанкціоноване звалище побутових відходів і будівельного сміття, «стружку» місто знімає з нас — мовляв, ваша територія, упорядкуйте! А як віддавати землю, так міськрада обійшлася без нас, незважаючи на нашу думку та наші інтереси.
Річ у тому, що за перше «клопотав» один із міських депутатів. Двічі я добивався того, щоб питання з порядку денного сесії Севастопольської міськради знімали. На третій раз нашу думку до уваги не взяли...
— У громадській свідомості севастопольців культивують думку, що більшість проблем у місті виникає через відсутність закону про статус. Ви погоджуєтеся з цим?
— Раціональне зерно в такій думці, безсумнівно, є. Я виходжу хоча б із того, що в документі, який нам надіслали з Верховної Ради, є така фраза: «Ваші пропозиції стосовно вдосконалення адміністративно-територіального устрою міста Севастополя будуть враховані при доробці проектів законів України «Про адміністративно-територіальний устрій України» і «Про місто-герой Севастополь». Тобто розуміння того, що система взаємин, яка склалася, уже давно потребує змін і оптимізації, є не тільки на місцях, а й у Києві. Зазначте, в документі при уважному прочитанні чітко вимальовується системний зв’язок приватного (Севастополя) і загального (Україна). Поясню цей взаємозв’язок на нашому, інкерманському, конкретному прикладі. Деякі підприємства, що працюють на нашій території, були зареєстровані в Києві, Дніпропетровську, Донецьку. Відповідно, податки йшли за списком. Тобто, проблеми, супутні фізичній виробничій діяльності, одержував Інкерман, а відрахування в бюджет — хтось інший і десь в іншому місці. До того, як стати міським головою, я був підприємцем. Але я не прихильник формули Генрі Форда «Що корисно Форду, то корисно Америці». Я за гармонію приватного й спільного. За корисне суспільство має приймати те, що корисно більшості й як мінімум не шкодить іншим.
ДовІдка «Голосу УкраЇни»
Інкерман — місто-супутник Севастополя. Розташований на південному заході Кримського півострова. Входить в адміністративні кордони міста Севастополя. Населення — близько 12 тисяч жителів. Розкинувся на берегах річки Чорної в місці її впадіння в Севастопольську бухту. В Середньовіччі називався Каламіта й був основним торговельним портом та важливою фортецею князівства Феодоро. За радянських часів був перейменований у Білокам’янськ, але незабаром історичну назву повернули. В 1976 році указом Президії Верховної Ради УРСР одержав статус міста районного підпорядкування Балаклавського району Севастополя. Від 2002 року на Інкерман поширюється юрисдикція «міста районного значення».
Розмовляв Микола МАГДИЧ.
Севастополь—Інкерман.
Фото автора.
