Будинок надломлених доль

По-різному привела людей доля у Рівненський геріатричний пансіонат, що розмістився у мальовничій місцині між селами Забороль та Олександрія Рівненського району. Одну з літніх жінок вигнали діти з дому, вона рятувалась від морозів на тваринницькій фермі у Тучині Гощанського району, пригорнувшись до корови — грілась від її тепла. Стареньку помітили працівники ферми і привезли у геріатричний пансіонат...

А ось цю 70-річну жінку, яка разом з іншими пацієнтами пансіонату ніжиться під весняним сонечком у бесідці, привіз із міста Дубна її син. У нього десятеро дітей, тож «окупував» зі своєю сім’єю її квартиру. А мати, на жаль, стала зайвою. Жінка зі сльозами пригадує, як на очах у пацієнтів, стоячи навколішках, цілувала йому руки, просячи повернути її у власну квартиру, але марно — серце сина так і не відтануло...

42-річна Тетяна М. у центр приїхала добровільно. Каже, що іноді у неї бувають проблеми із здоров’ям, тож розуміє, чому вона тут.

— До мене приїздить мама з Рівного і я буваю вдома в гостях. А у центрі маю час, щоб навчитися грати на флейті — вже й кілька уроків узяла, щоб вишивати, — розповідає Тетяна, яку ми застали на лавці за вишиванням (на знімку).

— Старість краще зустрічати у колі рідних, — каже директор Рівненського геріатричного пансіонату, депутат Рівненської районної ради Василь Дрозд (на знімку вгорі праворуч). — Але, на жаль, не всім це вдається. Тож колективом стараємось, як можемо, щоб пацієнтам було тут затишно.

До речі, дивлячись на порядок, який панує і у приміщеннях, і на території, не хочеться вірити, що ще якихось з десяток років тому цього всього тут не було. Старожили пансіонату згадують, що тут не було навіть огорожі, тож територія нагадувала прохідний двір, що всі дари садка розтягували місцеві жителі. Харчування пацієнтів було більш ніж скромне — іноді й хліба вдосталь не наїдались.

Зміни відбулися після того, як пансіонат очолив Василь Дрозд. Загородив територію, добудував двоповерховий новий корпус, упорядкував територію, проклав газ до котельні, облаштував пральню, станцію очищення води, власну міні-пекарню, собівартість випеченої хлібини на якій становить лише 71 копійку, тоді як за буханець, куплений в магазині, потрібно було б викласти 2 гривні 55 копійок...

— Без допомоги друзів, спонсорів підняти пансіонат з колін я не зміг би, — скромно зауважує Василь Макарович. — Підключив усі свої зв’язки: хто підсобив свиноматкою, хто теличками і бичками, а хто й технікою...

Ось так поступово і з’явилось у геріатричного пансіонату підсобне господарство, на території якого панує ідеальний порядок, так само як і на полях (а їх двадцять шість гектарів), що взяли в оренду у місцевих жителів і на яких вирощують картоплю, овочі, зернові, буряки. А ще двадцять гектарів мають біля села Забороль. Відтак пансіонат не лише має всього цього вдосталь для своїх потреб, а й щороку продає лишки вирощеного на 250 тисяч гривень, що дозволяє вирішувати багато проблем закладу.

Підсобне господарство геріатричного пансіонату нині має 49 голів ВРХ, 36 свиней, але у планах довести їх кількість до 90.

— Частину молока, яке у цю пору, коли корови на природних випасах, обходиться нам дуже дешево, залишаємо для харчування наших пацієнтів, частину обмінюємо на молокозаводі на сметану, сир, масло для них, — розповідає Василь Дрозд. — У меню обов’язково м’ясо, риба, овочі, компоти із сухофруктів, цілющі чаї. У нас два гектари власного саду, де переважають ранні сорти яблук, тому сушимо їх на зиму — цьогоріч маємо півтонни сушки.

— У вас пропав талант фермера, — жартую до директора пансіонату.

— Я й у себе на обійсті, хоча і живу в місті, з дружиною тримаю живність, маю город, — цілком серйозно відповідає Василь Макарович. — А тут і сам Бог велів тримати підсобне господарство. Це дуже велика підмога пансіонату. Щодо фермерського досвіду, то переймаю його, де можу. В агрофірмі «Зоря», де був день депутата, скажімо, я перейняв європейський метод утримання свиней на сухому харчуванні. Він дозволяє довести участь людини у догляді за тваринами до одного дня на тиждень. Ми заправляємо бункер спеціальною сумішшю (ячмінь, пшениця, кукурудза, не додаючи до цього ніяких добавок), згодовуємо по три кілограми такого корму кожній тварині на добу. Отримуємо щодоби по 400 грамів приросту живої ваги тварини. Але щоб запровадити таку технологію, спочатку пішли на затрати — підвели воду, зробили так, щоб вона не замерзала взимку, придбали годівниці. Але всі ці витрати швидко окупились.

До речі, орендовані пансіонатом землі не дуже родючі — піщані. Звернулись за порадою до науковців Шубківської дослідної станції, зокрема до її керівника Володимира Польового. Ті у порядку спонсорської допомоги безкоштовно провели аналіз грунтів, дали рекомендації, як підживити їх, щоб бути з врожаєм. Як результат, на полях підсобного господарства геріатричного пансіонату вирощують стільки картоплі, скільки  вистачило б для трьох інтернатів. Для своїх потреб отримали 27 тонн овочів, 60 тонн зерна... Загалом підсобне дозволяє значно поліпшити харчування пацієнтів: тут щодня годують на 16 і більше гривень, тоді як держава виділяє на ці цілі на людину 7—10 гривень.

Щоправда, у пансіонаті є проблема з фінансуванням на придбання медикаментів — на це держава виділяє лише близько 38 копійок на людину. Тим часом тут є корпус з лежачими хворими, на лікування яких потрібно значно більше коштів. Цю проблему поки що вирішують завдяки тому, що купують ліки з пенсійних коштів (кожний пацієнт закладу 3/4 своєї пенсії перераховує для потреб пансіонату).

Під час відвідин Рівненського геріатричного пансіонату розмовляла з багатьма його пацієнтами. Попри те, що багато хто із них сумують за домом, справедливо визнають, що у пансіонаті про них дбають: надають медичну допомогу, добре харчують, є належні побутові умови, можливість дивитися телевізор, посидіти і подумати про життя на самоті у таких ось благоустроєних бесідках, займатися рукоділлям і навіть поспівати у хорі... Віддають належне і старанням директора пансіонату Василя Дрозда, завдяки якому заклад вважається одним із кращих на Рівненщині, тож сюди їдуть за досвідом соціальні працівники з інших регіонів України.

Рівненська область.