Багатим — лікування. Бідним — зеленка...

Уже давно, попри статтю 95 Конституції, відомо: безкоштовного лікування в нашій країні не буває. Ті, хто потрапляє на лікарняне ліжко, знають: за послуги санітарки, медсестри, хірурга чи анестезиолога треба платити. Не заплативши за ліки, банальні антисептики і навіть марлю та бинт, сподіватися на одужання не варто. А коли так, то безробітному, пенсіонеру, працівнику з невисокою зарплатою хворіти категорично заборонено.

На чому тримається міф про безкоштовну медицину? Звичайно, на бюджетному рядку. Оскільки з цьогорічними бюджетними планами обласна медична галузь лише починає знайомитись, то варто подивитись на минулорічні показники. Здавалося б, медицині нічого жалітись — її видатки було профінансовано стовідсотково, і на обласні медустанови спрямовано понад 262 мільйони гривень. Цифра начебто чимала. Але коли дійшло до кожного конкретного хворого, з’ясувалося, що на придбання медикаментів на день припадало лише... 12,3 гривні. До того ж це середній показник по області, а це означає, що окремі «привілейовані» заклади могли отримувати на гривню-дві більше, натомість в інших цифра автоматично падала.

В аптеку з такою сумою навіть потикатись не варто. Аспірин, бинт та зеленка — приблизно такий вигляд має лікувальний набір за такі гроші. Показово, що середня вартість харчування в лікувально-профілактичних закладах області була навіть більша — 15,8 гривні. Якщо на згадані вище кошти навіть прохарчуватися неможливо, то хіба можна вилікуватись?

Щоправда, обласна влада затвердила кілька своїх медичних програм. Серед них, приміром, десятирічна комплексна програма «Здоров’я нації», із боротьбі з цукровим діабетом та за репродуктивне здоров’я нації. Гроші для них виділяє місцевий бюджет і йдуть вони переважно на закупівлю медикаментів. Якщо ж людина стикається із серьозною хворобою, то, щоб її подалати, має розраховувати лише на власну кишеню.

На такий бартер довелось піти 63-річній пенсіонерці. Рятуючи онкохворого сина, вона  продала все, що було в домі, але цього виявилось замало. І тоді мати продала квартиру. Іншої можливості оплатити лікування та операції сина просто не було. На жаль, навіть це його не врятувало? Літня жінка опинилася на вулиці з крихітною пенсією, на яку не може навіть орендувати кімнату. Медицина, окрім того, що лікує, тепер може ще й розорити, поставити родини над краєм прірви злиденності і безвиході.

Свого часу держава прийняла програму «Дитяча онкологія», котра передбачала, що всі онкохворі діти мають безкоштовно оперуватись, забезпечуватись лікуванням, медикаментами. В область і справді надходять кошти для хворих із таким діагнозом. Але дуже часто ця сума становить близько третини від необхідної. Тож усі матеріальні проблеми лягають на батьків та родичів.

Саме стільки змогла виділити торік зі свого бюджету обласна рада для адресної допомоги хворим, котрі потребують дорогого лікування. Але спробуй визначити серед десятків тисяч пацієнтів тих декілька сотень, котрим ця допомога була найнеобхідніша. Найбільше виділили онкохворій дитині — 70 тисяч гривень. Переважна більшість прохачів отримали по п’ять тисяч гривень, інколи сума могла доходити до десяти і двадцяти тисяч. Чи зуміли такі гроші врятувати життя? Важко сказати. Адже лише один курс хіміотерапії може коштувати до двадцяти тисяч гривень, операція на серці — до ста тисяч, а лікування гепатиту С — більш як двісті тисяч. Чи багато пацієнтів зможуть заплатити такі суми в області, де один із найнижчих у державі середній рівень зарплати і пенсій? Про закордонне лікування, котре коштує в десятки разів дорожчеы, вже й мови ніхто не веде. Та навіть згаданих два мільйони гривень виділяли тільки тим, хто лікувався в себе в області і не міг мріяти хоча б про столичні клініки.

Хмельницький.