«Скільки ще треба експертиз?» (коментар фахівця)

Щодо придатності фонограм для призначення фоноскопічної експертизи, то аналіз цієї обставини розпочнемо з доктринальних положень, що сформульовані у кримінально-процесуальному праві, криміналістиці та судовій експертології. Відомо, що судово-фоноскопічна експертиза базується на комплексі спеціальних знань у галузі інженерно-технічних, фізико-математичних, інформаційних, лінгвістичних технологій і проводиться з метою ідентифікації учасників комунікації, здійснення діагностування міжособистісних стосунків, реконструювання змісту розмови, а також виявлення ознак стирання, копіювання, монтажу та інших змін, які внесені у фонограму в процесі або після закінчення звукозапису, визначення умов, обставин, засобів і матеріалів звукозапису. Об’єктами дослідження, а отже, й основними матеріалами, що надаються на дослідження, виступають фонограма і записувальна апаратура. Самі фонограми можуть бути зафіксовані і надані на експертизу в аналоговій формі на магнітній стрічці (касета, мікрокасета, котушка) у цифровій формі на електронному носії (мікросхема пам’яті цифрового магнітофона, магнітний, лазерний, оптичний, жорсткий диск (вінчестер). Існують різні фонограми за своїм правовим статусом і процесуальною природою походження. Перший різновид — це фонограми запису результатів проведення слідчих дій ( ст. 851 КПК України), судового засідання (ст. 871 КПК України), зняття інформації з каналів зв’язку (ст. 187 КПК України), оперативно-розшукових заходів, реалізованих за рішенням слідчого, прокурора, судді або суду і належним чином, з дотриманням норм чинного кримінально-процесуального законодавства, оформлених. Такі фонограми не викликають жодних сумнівів щодо їх правового статусу. Інша справа, коли звукозапис здійснено і надано до правоохоронних або судових органів за власною ініціативою будь-яким учасником кримінального процесу чи сторонньою особою, або виявлено у підозрюваного в ході його затримання. Такі матеріали мають зовсім інше правове положення. Хоча й вони, на розсуд слідчого (судді), також можуть бути допущені у кримінальний процес і навіть набути статусу доказів, але лише за умов їх допустимості, належності, достовірності, достатності. 

Спираючись на дані, що наведені у вищеназваних публікаціях, спробуємо надати оцінку «плівкам Мельниченка» з огляду на їх придатність як матеріалів для експертного дослідження. По-перше, викликає сумніви дотримання умов допустимості щодо наданих фонограм, а саме їх одержання з належного джерела і у належному процесуальному режимі. Сумнівною навіть є процедура процесуального закріплення (оформлення) цих плівок, особливо першої їх партії, по яку за кордон виїжджала ціла група народних депутатів України. Складна процедура передавання плівок, неможливість проведення допиту безпосереднього виконавця фонограм з отриманням від нього відомостей про умови, обставини, механізм, апаратуру запису, місце її положення та багато інших фактів істотно зменшує шанс набуття цими плівками статусу належних матеріалів для провадження фоноскопічної експертизи. Я вже не говорю про законність дій майора (чи його помічників) під час здійснення аудіозапису. Нагадаємо, що отримання інформації з порушенням чинного законодавства є діями, які самі по собі тягнуть кримінальну відповідальність (ст. 163 КК України «Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер», ст. 359 КК України «Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації»). Наведене пересвідчує, що фонограма, яку отримано незаконним шляхом, не може мати прямих юридичних наслідків, наприклад, не може бути покладена в основу обвинувального висновку, не може сприяти встановленню об’єктивної істини, а відтак не може виступати об’єктом експертного дослідження.

По-друге, не менші сумніви викликає й достовірність наданих Мельниченком плівок з погляду на джерела, обставини, методи їх утворення і отримання. Навіть зі слів Кирила Ускова — експерта Київського НДІ судових експертиз, який безпосередньо брав участь у провадженні фоноскопічної експертизи, видно, що експерти не мали в своєму розпорядженні оригінали записувальних пристроїв, у них не було відомостей стосовно місця знаходження мікрофона і самого пристрою, а проведений модельний експеримент не підтвердив пояснення Мельниченка стосовно їх розташування («Судячи зі звуку, — пояснює К. Усков, — диктофон знаходився ближче до столу, аніж до дивана»). Цей факт зайвий раз пересвідчує нещирість (або необізнаність) пана Мельниченка (який стверджував, що диктофон знаходився під диваном), неможливість довіри до його свідчень, а відтак і до наданих ним фонограм.

Сумнівність достовірності фонограм визначається й можливістю здійснення певних маніпуляцій з боку Мельниченка щодо їх фальшування. Абсолютно неможливо виключати здійснення монтажу, стирання і не лише голосів певних осіб, а й відомостей, що становлять державну таємницю (це могло робитися навмисно з метою уникнення кримінальної відповідальності у випадку потрапляння оригіналів цих записів до правоохоронних органів України). Тим більше, коли йдеться про фонограми не в аналоговому, а у цифровому форматі, головна відмінність яких полягає у віртуальності останніх, тобто у відриві від носія інформації. Ця обставина має істотне значення і пояснює методологічні складнощі при проведенні фоноскопічної експертизи на предмет з’ясування достовірності цифрових фонограм, встановлення їх оригінала, здійснення з ними певних маніпуляцій з фальшування. Я готовий підтвердити висновок англійського фахівця доктора Френча, який наведено в аналізованих публікаціях, стосовно того, що «сучасна технологія дозволяє робити монтаж у цифровому форматі на такому рівні, який виключає можливість виявлення його експертами, і тому може успішно використовуватися зловмисниками». І додам, тим більше, якщо цим експертам бракує оригінальних записувальних пристроїв. Тоді як принцип безпосередності кримінального процесу вимагає, щоб слідчі, судді та й експерти користувалися первісними доказами, тобто одержаними з першоджерел, без посередніх ланок, оскільки докази, одержані з других рук, легше піддаються перекрученню, можуть виявитися недостовірними. Ось чому одним з найважливіших елементів криміналістичного встановлення автентичності фонограми є визначення її первісності та оригіналу пристрою, на якому вона була записана.

Щодо експертиз, про які йшлося в публікаціях В. Королюка, то дійсно дивує те, як можна було формулювати голландським, австрійським та фахівцям інших держав питання ідентифікаційної спрямованості, тоді коли їм бракувало зразків голосів учасників комунікації (нагадаю, що обов’язковою умовою вирішення ідентифікаційних завдань є наявність об’єктів для порівняльного дослідження). Залишу без коментарю ідею проведення чергової фоноскопічної експертизи за кордоном, зауважу лише таке. На моє переконання, це експертне провадження доцільно було б проводити взагалі у два самостійні, відокремлені етапи. Спочатку з’ясувати діагностичні питання, а саме: первісність фонограм, відсутність або наявність монтажу, характеристику записувального пристрою, адекватність акустичної ситуації обстановці кабінету, де вівся запис. Отримання, наприклад, негативних висновків виключало б необхідність у подальшому проведенні досліджень щодо ідентифікації учасників комунікації. А це, в свою чергу, знімало б потребу у проведенні достатньо принизливої для політиків і державних діячів такого рівня процедури з відібрання у них зразків голосу для порівняльного дослідження.

Отже, аналіз природи походження, процедури оформлення, належності збереження розглядуваних фонограм надають підстави висловити сумніви щодо їх придатності як належних матеріалів для призначення і проведення фоноскопічних експертиз і перспектив отримання обґрунтованих, позитивних висновків. За таких обставин про можливість встановлення об’єктивної істини взагалі говорити не доводиться. А відтак, чи не варто припинити марнувати час і витрачати чималі кошти задля проведення безперспективних експертних досліджень сумнівного походження фонограм і на цьому поставити велику жирну крапку.