17 травня в Київському Будинку вчителя відбулася урочиста академія, присвячена 90-й річниці від дня народження народного депутата України трьох скликань, голови Конгресу українських націоналістів, ОУН(р), президента Антибільшовицького блоку народів, світлої пам’яті Ярослави Стецько.
...Вершиною своєї політичної кар’єри сама Ярослава Йосипівна вважала те, що їй, як найстаршому за віком парламентарію, двічі випадала нагода приводити до присяги депутатський корпус — у 1998 та 2002 роках. Однак найпочесніший «титул», який здобула за життя ця легендарна жінка, звучить зовсім лаконічно. «Слава України», — так називали і називають її не тільки партійні соратники, а й численні прихильники сповідуваних нею ідей. З Ярославою Стецько можна було дискутувати з приводу якихось тактичних моментів, але неможливо було не шанувати її генеральну стратегію: «Я боротимусь за Україну до останнього подиху свого життя...». Це не просто гучна фраза, яку звикли розсипати демагоги-політики. До останнього подиху, до останнього хрипу зруйнованих страшною хворобою легень пані Слава була віддана інтересам своєї України. І це знову не красиві слова. З власного досвіду свідчу (якийсь час ми лежали з Ярославою Йосипівною в одній лікарні): приречена діагнозом-вироком пацієнтка зберігала мужність навіть після найсильніших атак задухи і незмінно цікавилася новинами з «великого світу».
На жаль, у нас зазвичай більше вшановують своїх героїв після їхнього «останнього подиху», ніж за життя. Мабуть, ця «генетична вада» і заважає нам бути тією єдиною сильною нацією, про яку завжди палко мріяла Ярослава Стецько. «Державу мусить будувати цілий народ — тільки тоді можна буде сподіватися, що українська держава укріпилася і що її не можна так легко ліквідувати»: якби це пророче застереження пані Слави взяли на озброєння хоча б «різнобійні» патріотичні сили, сьогодні ми не страждали б від власної безпорадності перед наступом найжахливішої «задухи» — реваншистських спроб підкласти вибухівку під фундамент незалежності країни. Нам нині дуже не вистачає Слави Стецько — людини, як сказав у виступі колишній глава МЗС Володимир Огризко, «з міцним українським корінням і високою політичною активністю», принципової громадянки України за духом, а не записом у паспорті. «Вона своє зробила, нам треба це зберегти»...
Як? Рецепт простий. Екс-голова СБУ Валентин Наливайченко навів його головні компоненти: «Я мав доступ до архіву Ярослави Стецько і зрозумів, що ці люди знали не тільки, що говорити, а й що робити... Менше слів, більше діла... Патріоти не можуть бути в опозиції у власній державі, бо ми — це і є Україна». До речі, на вечорі пам’яті був присутній потужний десант представників учорашньої влади: від віце-прем’єра з гуманітарних питань Івана Васюника до глав бага-тьох відомств. І лише нинішні високопосадовці знехтували вшанування Ярослави Стецько: «Слава України» — надто дратівлива тема для тих, хто діями перекреслює справу життя Великої Українки.
...«А ти, славна Україно, не забудь за мене», — співається в одній з улюблених пані Славою повстанських пісень. Славна Україна пам’ятає ...
