Слідчий не має чітко визначеного статусу. І це зумовлює його залежність від інших відомчих інтересів

На думку заступника прокурора Луганської області, доктора філософії у галузі права Анатолія ГОРПЕНЮКА (на знімку), розв’язання проблем сучасного українського досудового слідства повинно відбуватись у напрямку вдосконалення як самої організації досудового слідства, так і його нормативної бази.

— Аналіз чинного законодавства показує, що саме в питаннях, які стосуються реорганізації системи досудового слідства, вдосконалення організації і діяльності органів, котрі її представляють, існує чимало прогалин і протиріч. Вони породжують проблеми теоретичного і практичного характеру організації та діяльності органів досудового слідства. Відомо, зокрема, що згідно з українським законодавством органи досудового слідства діють у складі прокуратури, органів безпеки, внутрішніх справ та податкової міліції. Як свідчить багаторічна практика, така відомча роз’єднаність слідчих гальмує боротьбу зі злочинністю. З одного боку, негативними наслідками існуючої роз’єднаності є паралелізм і дублювання в діяльності цих органів, з другого — розпорошеність їхніх сил та засобів, суперечки з приводу підслідності. Крім того, небажані корективи вносить ускладнення аналізу причин злочинності, узагальнення слідчої практики, невжиття заходів щодо її вдосконалення і таке інше. Одним із суттєвих факторів, на мій погляд, є тиск відомчих інтересів, який позначається на процесуальній самостійності й незалежності слідчого. Незважаючи на однаковість процесуального порядку, об’єктивно існують різні умови для здійснення прокурорського нагляду за досудовим слідством, яке проводиться слідчими різних відомств.

— Звичайно. Тому організаційна перебудова системи досудового слідства, як це, до речі, передбачається в Концепції судово-правової реформи і закріплено в Конституції України, вкрай важлива і необхідна. Більше того, нагальна потреба організаційної перебудови органів досудового слідства викликана також вимогами Ради Європи. Під час своїх візитів до нашої країни експерти даної міжнародної організації відзначали, що в умовах реформування правової системи одним із негативних чинників, що впливає на імідж України як правової держави, є саме відсутність законодавчої бази функціонування системи досудового слідства. На відміну від деяких інших владних учасників кримінального процесу, процесуальна незалежність слідчих законодавчо не гарантована. Крім того, слідчий не має чітко визначеного статусу. А це, у свою чергу, зумовлює його залежність від відомчих інтересів органів, у складі яких існують слідчі підрозділи.

— Аналіз різних позицій дає змогу відокремити основні підходи до визначення оптимального місця слідчого апарату, котрі сформувались у вітчизняній процесуальній науці. Насамперед мова йде про існування об’єднаної зі слідчих різних відомств структури при МВС України, яка працюватиме на базі головного слідчого управління цього міністерства. Ще варіанти: зосередити всіх слідчих в органах прокуратури, забезпечити функціонування слідчого апарату при судовому відомстві, або ж створити самостійну спеціалізовану структуру для провадження досудового слідства. Іншими словами, створити Слідчий комітет України.

Досліджуючи кожен із запропонованих варіантів, більшість учених і практиків відхиляє перші два і пояснює це такими незаперечними, на мою думку, аргументами. По-перше, слідчий апарат залишається залежним від відомчих інтересів через недостатню забезпеченість процесуальної самостійності слідчих. По-друге, ні теоретично, ні практично неприпустимо об’єднувати в одному органі виконання різних за своєю правовою природою видів діяльності, а саме: досудового слідства і прокурорського нагляду, дізнання та досудового слідства. В організації слідчої структури треба врахувати те, що одна й та ж ланка об’єктивно не може виконувати різні функції без шкідливої конкуренції між ними, а зв’язок між органами, що діють на досудових стадіях кримінального судочинства, повинен відображатися в постійному контролі одного за одним. При цьому контроль повинен виключати повторення неправильних рішень, послідовно прийнятих у різних інстанціях.

— Розмови про те, що це викличе додаткові складнощі у виявленні, розкритті та розслідуванні злочинів, на мою думку, є перебільшенням. Таке обгрунтування, можливо, і мало під собою об’єктивну основу, коли через відсутність законодавчого регулювання оперативно-розшукової діяльності ця взаємодія практично регламентувалась закритими відомчими нормативними актами. Але з прийняттям Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» з’явилося реальне правове підгрунтя для законодавчого, а не лише відомчого регулювання взаємодії слідчого з підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Кардинально реформувати систему досудового слідства передбачає також проект Закону України «Про Національне бюро розслідувань України», кілька варіантів якого винесено на розгляд парламенту. Всі законопроекти спрямовано на створення єдиного слідчого органу та пристосування його до реалій нашої країни.

На жаль, внесені проекти не мали чітких та однозначних положень щодо мети створення НБР, його правового статусу, послідовності, порядку призначення керівника цього органу. Окремі положення не відповідали деяким нормам Конституції України та не узгоджувалися з низкою законодавчих актів. Словом, внутрішньо були суперечливими і вимагали коригування. Скажімо, головним недоліком цих законопроектів була ідея створення НБР на базі спеціальних підрозділів МВС і СБУ, котрі, за визначенням самих суб’єктів законодавчої ініціативи, не стали перепоною корупції та організованій злочинності. Реформуванню органів досудового слідства сьогодні заважає відсутність необхідної законодавчої бази та концептуальних програм реформування таких органів.

— На мій погляд, розмови про відсутність фінансування для реформування слідства — це не державний підхід. Давайте пригадаємо, що не так давно практично з нічого було створено податкові органи держави. Згодом у вигляді самостійної структури утворено виконавчі служби управлінь юстиції, а з січня 2003 року почала функціонувати судова адміністрація. Неважко помітити, що йдеться лише про організаційну передумову незалежності слідчого і недооцінюється інше набагато важливіше питання: процесуальні гарантії такої незалежності. Тому вважаю, що керівник слідчого підрозділу не повинен мати широких повноважень, пов’язаних з провадженням окремих слідчих дій, прийняття процесуальних рішень — зупинення, закінчення досудового слідства. Є певний сенс у тому, щоб на начальника слідчого підрозділу покласти обов’язки з організації провадження у справах (розподіл справ між слідчими, створення груп слідчих і таке інше), взаємодії з іншими правоохоронними органами. Не варто мілітаризувати слідчий апарат, у той же час як державні службовці, слідчі повинні мати відповідний ранг. Вважаю також за доцільне встановити кваліфікаційні класи, як це існує в суддів, і присвоювати їх слідчим залежно від рівня професійних знань, посади і стажу роботи. У сфері досудового розслідування та відповідних кримінально-процесуальних відносинах слідчі відіграють роль провідного суб’єкта.

— Отже, підбиваючи підсумок нашої розмови, треба наголосити, що в умовах поступового розвитку правової держави в Україні досудове слідство має сформуватися в окремий орган правоохоронної системи...

— ... І це приведе до створення систем самостійних державних правоохоронних органів, таких, як суди, прокуратура, досудове слідство, СБУ, МВС з чітко окресленими функціями. Саме про це, до речі, йдеться в Конституції України, в її перехідних положеннях.

Луганськ.