Амбіційність — риса професіонала

Як сказав би одесит: таки є у нас університети, які по праву здобули статус національного. Серед них, безумовно — Білоцерківський аграрний.

Утім, високий імідж вузу може приховуватися й у понятті «класичний». Університет у Білій Церкві такий не лише за кількістю вчених мужів (14 академіків, 56 докторів і 228 кандидатів наук); за обсягом наукових досліджень; кількістю наукових шкіл (три з десяти — всесвітньо відомих).

Уже зайшовши в головний корпус (на знімку), відчуваєш, що з цього храму не вивітрюється дух освіти й вченості століттями.

Перша гілка родового дерева БНАУ — Вінницький колегіум (1630), згодом гімназія, яка 1843 року за велінням графа Браницького переведена в Білу Церкву, де панував відомий меценат.

Навчальний заклад після 1917-го часто змінював назву, до нього постійно вливалися інші, після чого (1931) був заснований зооветеринарний інститут, у який через три роки ввійшов Київський агроінженерний інститут цукрової промисловості.

До слова, укрупнення вузів — не найгірше рішення тодішньої влади. Сьогодні вона не указ ректорам, але вони самі змушені шукати шляхи виживання.

Об’єднання з університетами, які міцно стоять на ногах, передусім класичними, вважаю, неминуче. Через рік-другий вузи, що орендують приміщення й професорів, абітурієнти обходитимуть десятою дорогою.

Білоцерківський аграрний, до речі, має солідний корпоративний досвід роботи.

Що ще треба, аби упевнено триматися на плаву, а, найголовніше, рухатися вперед?

Іноді змінити традиції й відкрити спеціальності, на перший погляд, невластиві вузу аграрного профілю. Скажімо, яка роль лінгвістів, юристів, екологів у вирощуванні рогів і копит, пшениці, свинини й буряку? Почасти найбезпосередніша: у нас бракує справжніх знавців земельного права, мало професійних захисників флори й фауни. Особливо в сільській глибинці. Чи піде випускник БНАУ туди — так питання не стоїть. Проблема в іншому: якщо його приймуть, як у селі Карапиші (робота за спеціальністю, гідна зарплата, житло) — піде, не роздумуючи. А поліглоти, котрі знають дві й більше іноземних — бажані де завгодно. У тім числі в країнах, в яких білоцерківчани мають ділових партнерів (Польща, Німеччина, Бразилія).

Усім, зрозуміло, працевлаштуватися не вдається. Але диплом університету цінується високо, а фахівці затребувані не менше, ніж столичні.

Секрет успішності — в якості знань, які дають у БНАУ. Низькою вона не може бути.

Гадаєте, навіщо вуз взяв під своє крило периферійні технікуми? Щоб вибирати кращих випускників. Одразу на третій курс, без іспитів. Для сільських підлітків — це межа мрій. Не їхати ж їм до столиці, де вартість життя в кілька разів вища. А в університеті, приміром, можна смачно й ситно пообідати за шість гривень (на знімку). Адже вирощують і заготовляють продукцію в господарствах університету.

Так не завжди було. Коли вуз очолив Анатолій Даниленко, від корови з навчального господарства одержували півтора літра молока на добу. Череда була високопродуктивною, але простоювала на «сухому пайку».

Тепер круторогі дають майже шість тисяч літрів на рік, кормова база дає змогу утримувати тисячі свиней, овець, кіз.

...Тутешньому студентові соромно бути неуком, маючи таку можливість здобувати знання не лише у професорів, а й у багатій науковій бібліотеці, інформцентрах, експериментально-клінічному блоці.

У гуртожитках тепло, зі стелі не капає, оздоровитися запрошує свій санаторій-профілакторій.

Закріпити теорію можна в університетських лабораторіях, у Карапишах, господарство яких стало однієї із практичних баз БНАУ.

До слова, ТОВ тут декілька років очолює Валентина Даниленко, кандидат наук.

Анатолій Даниленко вважає, що в країні можна робити біопаливо в достатній кількості, засіваючи рапсом 4—5 мільйонів гектарів щорічно. А використовуючи з розумом усе, що, як то кажуть, під ногами гниє — можна розв’язати проблему газопостачання. У Карапишах, скажімо, уже не за горами будівництво заводу, який гній, відходи перетворюватиме на газ. У Карапишах працюють лише за передовими технологіями, на базі його господарства захистила дисертацію не тільки Валентина Петрівна, фанат своєї справи.

...В університеті навчають мислити масштабно, жити державними, а не хуторянськими інтересами.

— Ми маємо випускати амбіційних фахівців, здатних ставити більші цілі й досягати їх, — каже Анатолій Степанович.

Для студентів і викладачів прикладом того, як домагатися наміченого, є сам Даниленко. Він не вміє й не бажає жити, як казковий дід біля моря, котрий чекає на золоту рибку.

На активні дії ректор орієнтує й студентів. Щоб кожний вийшов зі стін альма-матер не лише ветеринаром, агрономом, а й менеджером.

Гарною школою для майбутніх організаторів сільгоспвиробництва є студентський ректорат. Перелік добрих починань цього органу самоврядування займе не один аркуш. Назву один захід — чемпіонат з інтелектуальної гри «Брейн-ринг». Найращий студент університету торік став найкращим серед студентів вузів Мінагрополітики...

А ще в національному неформально проходить змагання між групами, переможець яких відпочиває за рахунок вузу на курорті. А ще в університеті популярні творчі конкурси, літературні посиденьки, спорт, волонтерські акції.

Воістину: у людині все має бути прекрасне...