Петро Брижук з райцентру Томашпіль, що на Вінниччині, написав портрети двох великих поетів... рядками з їхніх творів. Такі полотна достойні бути представленими на виставках за кордоном, кажуть фахівці, але їх не бачили навіть в обласному центрі.

Найбільше вражає не сам стиль написання. Хоча навіть відомі майстри пензля кажуть, що ніколи не стикалися з тим, щоб зображення на полотні було відтворене літерами. Важко зрозуміти інше — як майстру вдалося каліграфічно вивести на папері літери, розмір яких менший за макові зерна. У такий спосіб Петро Брижук відтворив тексти Шевченкового «Кобзаря» і всі поетичні рядки з першого тому трьохтомного видання Пушкіна, включаючи поему «Руслан і Людмила». Переписав їх від першої до останньої літери. Це за умови, що в «Кобзареві» 575 сторінок, а в першому томі Пушкіна ще більше — 715. На виконання кожної з робіт затратив у середньому по року...

«Я не художник — землемір...»

Художником Петро Брижук себе не називає. Каже, ніколи ним не був. «Я землемір, — усміхається своєю щирою усмішкою. — За фахом — інженер-землевпорядник. Вищу освіту здобув у Львівському сільськогосподарському інституті. До виходу на пенсію працював у Томашпільському районному відділі земельних ресурсів. Ще під час навчання в інституті дуже подобалося креслення. Дотепер зберігаю тодішні креслярські набори».

Любов до креслення наштовхнула Петра Брижука на думку спробувати відтворити з допомогою креслярського пера найменший розмір букви. Коли написав, для порівняння сипнув на папір макові зерна. Вони виявилися більшими від написаного. Щоправда, писав пером, яке майстер називає вдосконаленим.

— Я сточив його до розміру волосини, — продовжує співрозмовник. — Прикріпив його до старої дерев’яної ручки. Такою колись писали учні в школах. У мене вона дотепер збереглася. Писав тушшю.

Брижука завжди брали за живе Кобзареві твори. «Коли читав рядки про малого Шевченка, бачив себе на його місці, — згадує чоловік. — Тільки Тарас в тринадцять пас ягнята за селом, а я — коней. І не в тринадцять, а в дев’ять. Мав пильнувати, щоб не звернули з вигону в поле, не витолочили жито-пшеницю. Більше від цього боявся грому. Як тільки небо затягали хмари, починався дощ і гриміло, на мене, малого, нападав панічний страх. Робота допомагала його переборювати, бо тоді треба було ще більше пантрувати коней. Їх теж лякав гуркіт небесної колісниці й вони намагалися бігти врізнобіч. Добре, що випасав їх із зв’язаними копитами...».

Одного разу, тримаючи в руках Шевченкового «Кобзаря», Брижуку несподівано закралася думка. Дивна, на перший погляд. Він запитав себе: «Якщо переписати сторінку з «Кобзаря» маленькими літерами, цікаво, скільки вона займе місця?..»

Рукописна книга має розмір сірникової коробки

Переписані рядки однієї сторінки з «Кобзаря» (видавництво «Дніпро», 1974 рік) вмістилися на папері розміром 3,5х5,5 сантиметрів. В одному рядку нараховується 35 літер, загалом на сторінці — 42 рядки. І це на папері форматом з сірникову коробку!..

— Про «Кобзарики» таких само маленьких форматів мені відомо, — каже Петро Брижук. — Але ж їх виготовляли друкарським способом. Про рукописну книгу таких розмірів не доводилося чути. Просив знайомих, щоб пошукали в Інтернеті. Кажуть, нема нічого подібного.

Окрім «Кобзаря», у майстра каліграфії є ще дві книги такого ж розміру — «Енеїда» Котляревського та перший том творів Пушкіна.

Надзвичайно копітку роботу виконував без допоміжних засобів, навіть лінії не проводив на папері. Прочитати «макові» літерки без збільшуваного скла складно. Брижук писав їх без окулярів. Дотепер не користується ними. Хоча за плечима уже 72 роки. Приблизно дві години часу йшло на те, щоб заповнити одну сторіночку «сірникового» формату. Це ж яке треба мати терпіння!..

— Лише терпіння тут замало, — каже співрозмовник. — Без навиків у креслярській справі нічого не вийде. Зір має бути добрим. І рука міцна, щоб не тремтіла.

Доводилося ставати дерев’яною людиною

— Навіть дихання затримував, коли виводив рядки, — продовжує розповідь Петро Брижук. — Бо тільки хилитнешся, рядок піде навкоси або не вгадаєш з розміром букви. Доводилося ставати дерев’яною людиною. Інакше нічого б не вийшло.

Найскладніше далося написання рядків на портретах. Якщо книги писав сидячи, то портрети виконував тільки стоячи, зігнувшись над аркушем ватману, як каже співрозмовник, у три погибелі...

— Портрети, як бачите, чималі, мають розмір 57х44 сантиметри, —каже співрозмовник. — Сидячи, не дотягнутися рукою у кожну точку. Першим виконав портрет Шевченка. Працювати над ним почав одразу після того, коли закінчив переписувати «Кобзар». «Кажу ще раз, я не художник, тому контури скопіював з одного з портретів, який придбав у книгарні».

Працював у ранкові години, до початку робочого дня, а також у вихідні і свята. Стіл розташував біля вікна. Твори переписував у тій само послідовності, в якій вони надруковані у книгах. Починав писати з лівого верхнього кута аркуша і йшов донизу. Зображення Шевченка починається з рядків «Причинни».

— Зверніть увагу на відтінки, — каже Петро Брижук. — Частина тексту написана жирним шрифтом, інша — світлим. Щоб все було, як у художника. Над цим теж довелося чимало попотіти.

Єдине місце на портреті Шевченка, де не видно літер, це зіниці очей поета. Майстер каже, що не був певний, чи вдасться передати літерами доволі темний відтінок зіниць так, як це зробив художник. Аби не зіпсувати роботу, зробив зображення тією ж тушшю, але методом крапкового пунктиру. Вийшло так, як на портреті художника. Зате на портреті Пушкіна абсолютно всі риси обличчя передані літерами. «Як бачите, Пушкін від цього ані трохи не втратив», — усміхається Петро Васильович.

Такі роботи можна показувати навіть за кордоном

Пропозицію про можливу передачу своїх робіт до музею автор сприйняв без ентузіазму. Каже, поки що не має наміру цього робити. Надто дорогі вони йому. Далися нелегко. «Як подивлюся на Шевченка, ніби сили в мені прибуває. Як я можу з ним розпрощатися? Не готовий ще до цього».

А ось щодо виставок, на таке Петро Брижук згоден, як каже, хоч тепер. Кожного року їх організовують напередодні чергових річниць Великого Кобзаря. Роблять це насамперед бібліотеки, музеї. Однак жодного разу на них не запрошували томашпільця. Хоча його експонати, на думку одного з фахівців, варті того, щоб їх показувати навіть за кордоном. Самотужки Петро Брижук зумів організувати декілька виставок тільки у рідному Томашполі. Щоб відвідувачі зрозуміли, про що йдеться, підготував короткий опис. Каже, хто бачив, не стримував захоплення. Отже, ім’я майстра відоме. Чому ті ж бібліотекарі та музейники не зацікавлені в їх організації, залишається загадкою.

Експонати для персональної виставки Петра Брижука невеликі за розмірами, їх небагато. Це спрощує організацію їх перевезення. Жодних сумнівів не виникає в тому, що робота Петра Брижука заслуговує на те, щоб його ім’я було занесено у Книгу рекордів України.

Вінницька область.

На знімку: такими портретами, які виконав Петро Брижук, не може похвалитися жоден художник.

Фото автора.

Від редакції. Можливо, знайдеться ентузіаст, який допоможе шанувальникам творчості двох великих геніїв світової літератури ознайомитися з незвичайними портретами та такими ж рідкісними мініатюрними книгами? Координати вмільця — у редакції.