Чверть століття — ніби й небагато, але за цей час на виставах обласного Молодого (офіційно — Молодіжного) театру виховано ціле покоління чернігівців. Змінювалися актори, режисери, але стабільними залишалися затишна атмосфера цього камерного (всього 100 місць) театру та любов глядачів. Напередодні ювілею директор і незмінний головний режисер колективу, заслужений діяч мистецтв України Геннадій Касьянов (на знімку) згадав, що перші репетиції артистів проходили в Художньому музеї та ризниці Спасо-Преображенського собору...
— Геннадію Сергійовичу, історія театру почалася з вистави «Одинадцять сторінок військової прози» за творами Б. Васильєва. Як це відбулося?
— Цю виставу ми зробили до 40-річчя Перемоги, зробили у вільний час, оскільки ми всі працювали в театрі ляльок. Для нас це був експеримент, і то досить сміливий. Адже артистам довелося вийти з-за ширми на велику сцену. Найпершу виставу ми показали 1 травня в Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків, як грали — невідомо, бо курсанти переважно спали. Потім ми грали у гуртожитках, бібліотеках, клубах, причому безплатно. А далі був ІІ конкурс самостійних робіт молодих акторів, режисерів і сценографів в Одесі, де ми неждано посіли І місце. Це було щось неймовірне! Артисти—засновники театру Любов Веселова, Юлія Матросова, Тетяна Салдецька, Мирослава Витриховська, Тетяна Тушич, Володимир Банюк, Олександр Максяков, Олег Шпак і Алла Дадашьянц «прокинулися відомими». Про Молодіжну сцену почали писати, запрошувати грати в Києві та Москві. Сповнені ентузіазму, ми створили другу виставу. Так сталося, що у Москві нас побачив наш секретар обкому партії Володимир Половець. Й дуже дивувався: як же так? У Чернігові є своя Таганка, а він про неї ніколи не чув! Столичні критики нас йому дуже хвалили. Коли В. Половець повернувся до Чернігова, то наполіг, щоб нам виділили окреме приміщення. Відверто кажучи, в управлінні культури цього не хотіли робити, адже в залі всього 100 місць. Як же театру гроші заробляти? Але партія сказала: «Треба! Це буде наша маленька «Таганка». Так наш театр і був створений. Спочатку ми називалися Молодіжна сцена.
— Які вистави театру можна назвати успішними на всі 100 відсотків?
— Звичайно, це «Одинадцять сторінок...». Наступним помітним явищем в історії театру, в житті наших глядачів була вистава у постановці київського режисера Олени Негреску «Реггеді Енн». Чимало наших юних глядачів дивилися її не раз. Досі шалено популярною є вистава-капусник «Про Федота-стрільця» на вірші Л. Філатова. Потім була дуже гарна і для нас знакова вистава кримського режисера Бориса Мартинова «Скляний звіринець» за п’єсою Т. Уїльямса. Там чудово грали Андрій Бакіров, Оксана Гребенюк, Володимир Банюк, Тетяна Тушич, Тетяна Салдецька. Варто відзначити також виставу «За двома зайцями», яка йшла у нас довго з незмінним успіхом. Серед інших вдалих проектів: «Лоліта», «Дванадцята ніч». Кожна нова вистава щось дає театру. Не обов’язково це вимірюється грошима, важливо, щоб актори виховувалися на якісній драматургії — це наш театр і намагається робити завжди.
— Колись у Молодому існував проект «Театр вдома». Чи є щось подібне сьогодні?
— Так, були часи, коли нас запрошували по квартирах. Ми приходили й грали вистави для господарів та їхніх гостей. Потім нас запрошували за стіл, спочатку ми погоджувалися, а потім почали відмовлятися, навіть на чай не залишалися. Завдяки цьому я знаю стільки родин у Чернігові! Продовженням проекту «Театр вдома» можна назвати моновиставу «Українське альфреско» за поезією Ліни Костенко, яку нещодавно створили наш завліт Алла Пушкіна та актриса Юлія Матросова. Це дивовижна вистава! Вона йде у нашій вітальні-бібліотеці, їздимо по сільських школах, де граємо для 25—30 душ. У виставі лунає чудова музика, Юлія співає, музикант Андрій Галамага грає на гітарі. Бачили б ви, як цю виставу сприймають діти!
— Напевно, серед успішних проектів варто згадати також традиційний фестиваль «Грудневі театральні вечори», якого публіка завжди чекає з нетерпінням.
— Цей фестиваль народився ще в 1988 році, він один з найстаріших в Україні! Ми сюди запрошували відомих виконавців з Києва, Москви, Петербурга, Львова, Таллінна. На нашій сцені працювали Ада Роговцева та Микола Рушковський, Сергій Дрейден та Марина Поліцеймако, франківці, заньківчани, актори московської Таганки та МХАТу ім. Чехова, київської творчої майстерні «Сузір’я», солісти Львівського театру опери і балету — уявіть на наших дощаних підмостках «Вмираючий лебідь» Сен-Санса! За 25 років відбулося чимало цікавого. Ми постійно ставили капусники, створили театр-кафе, видавали навіть журнали. Всі спомини зберігають архіви та музей нашого театру.
— Як святкуватимете ювілей?
— Найголовніше — це прем’єра вистави за п’єсою мого улюбленого Антона Павловича Чехова «Чайка». Працюємо над нею з перервами вже понад рік. Аркадіну гратиме Тетяна Салдецька. Мабуть, вперше в історії театру ми залучили до роботи зовсім молодих художників. Це Олена Загребіна, що працює вихователем у дитсадку, у неї своєрідний художній почерк. А оригінальні меблі до вистави виготовив художник Дмитро Зуганов. Це буде вже третя чеховська вистава в нашому театрі (ще йдуть «Іванов» і «Вишневий сад»). Маємо надію потрапити з «Івановим» на чеховський фестиваль — у вересні в Ялті. Це був би найкращий подарунок для нас.
— Які сюрпризи готуєте глядачам, окрім нової вистави?
— Останнім часом видаємо книги. Одна з них — збірка ліричних віршів актриси Юлії Матросової. А на сайті театру вже почали розміщувати уривки з роману нашого завліта Алли Пушкіної — «Монастир для своїх». Вважаю, це дуже точне визначення нашого театру — кому цікаво, заходьте на нашу сторінку в Інтернеті.
— Чим порадуєте нас у наступному сезоні?
— Сподіваюся, восени почнемо з прем’єри за романом Хемінгуея «Фієста». Її поставить режисер з Києва Ігор Тихомиров. У листопаді 50-річчя відзначатиме один із засновників нашого театру, заслужений артист України Володимир Банюк. З цієї нагоди плануємо показати «Поминальну молитву» за Шолом-Алейхемом, де актор грає роль Тев’є. Вистава вийшла досить вдалою й полюбилася глядачам.
Фото Валерія СЕНЧУКА.