У галузі господарської діяльності є низка законів та урядових постанов, спрямованих на поліпшення діяльності малого та середнього бізнесу. Зокрема — закони «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Утім, приватним підприємцям доводиться стикатися з проблемами мало не щодня.

Дозвільні центри полегшили старт

Ірину Задорожну та Олену Магалецьку я зустріла у дозвільному центрі Тернополя. Молоді жіночки уважно ознайомлювалися з переліком документів, потрібних для відкриття туристичної фірми. Олену, котра вісім років працювала бухгалтером на різних підприємствах, приємно здивувала відсутність черг. Та навіть попри це крім «єдиного вікна» доведеться відвідати ще податкову, пенсійну службу, врегулювати земельні питання — загалом місяць на реєстрацію піде. Та й коштуватиме це немало, але діватися нікуди: або тут щось починай, або виїжджай за кордон. Олена та Ірина вирішили: краще зайнятися власною справою в Україні, ніж наймитувати у чужих краях.

Сподіваються панянки й на податкові канікули, обіцяні новим урядом, або хоча б на зменшення податків таким початківцям, як вони. Обрали для себе зовнішній туризм. «А чому паралельно не займатися внутрішнім?» — запитую. Вони думали над цим, тим паче що на Тернопільщині багато цікавих місць, замків, але погано розвинута інфраструктура, тож навряд чи з цього щось вийде. Зовнішній туризм надійніший. Щодо кризи, то майбутні бізнес-леді впевнені, що вона рано чи пізно закінчиться і попит на туристичні послуги зростатиме.

Леся Бобрівець, начальник відділу «Єдиний дозвільний офіс», каже, що кількість бажаючих відкрити власну справу не зменшилася. У прийомні дні сюди приходять представники дозвільних органів, у неприйомні — консультують працівники дозвільного центру. Щодо системи «мовчазної згоди», то вона практично не застосовується. Дозвільні органи у Тернополі зазвичай своєчасно надають згоду чи відмову на відкриття підприємницької діяльності. На думку Лесі Ярославівни, процедуру реєстрації можна б набагато пришвидшити завдяки впровадженню електронного документообігу.

Початківці-бізнесмени перевагу надають торгівлі та розвагам. Зрештою, несподіванки у цьому немає. І раніше, коли були сприятливіші умови для малого і середнього бізнесу, мало хто на Тернопільщині займався реальним виробництвом, а в умовах кризи й поготів. При найменшій у країні зарплаті область має один з найвищих рівнів товарообігу. Даються взнаки чималі заробітчанські кошти, які вливаються в місцеву економіку в основному на рівні будівництва, освіти і споживання. Однак це джерело поступово вичерпується. І не тому, що ті, хто виїхав, менше заробляють. Просто все більше заробітчан забирають родини й обживаються у чужих краях, але це вже тема іншої розмови.

Слід сказати, що Тернопільщина — на восьмому місці в країні за кількістю виданих через дозвільні центри документів. За словами начальника відділу розвитку підприємництва та регуляторної політики головного управління економіки облдержадміністрації Миколи Суркова, торік понад 90 відсотків документів суб’єктам господарювання було видано через дозвільні центри, що діють у кожному районі. Тернопіль випереджає загальні показники таких областей, як Волинська, Закарпатська, Кіровоградська, Миколаївська, Рівненська, Чернігівська. Усі дозвільні центри забезпечені приміщеннями, комп’ютерною технікою, електронним зв’язком. Одне слово, в оформленні документів тернопільські підприємці відчувають значне полегшення. Наразі на місцевому рівні робиться чимало для полегшення життя підприємців, їхнього навчання, підвищення кваліфікації. Однак проблеми залишаються.

Єдиний податок виріс із штанців

Найактуальніші проблеми — недосконале законодавство, корупція, недостатня освіченість підприємців. Так вважає уповноважений Держкомітету регуляторної політики і підприємництва із захисту підприємців у Тернопільській області Ігор Комендант. На його думку, останнім часом прийнято чимало змін до законів, урядових постанов, які спрямовані на полегшення ведення підприємницької діяльності, утім проблема не в тому, скільки і чого приймається, а як держава контролює те, що вона прийняла. Ще за Кучми було ухвалено закон про систему оподаткування з дуже прогресивним пунктом, у якому, зокрема, йшлося про те, що у разі виникнення конфлікту інтересів між суб’єктом підприємницької діяльності і державою рішення приймається на користь платника податків. Дехто з фахівців вважав це найбільшим досягненням часів незалежності України. Закон ніхто не скасовував, але якщо раніше суди приймали приблизно 70 відсотків рішень на користь суб’єктів підприємницької діяльності, то останнім часом вони стають на бік держави, незважаючи на правоту підприємця. При великих «дірках» у бюджеті таку позицію зрозуміти можна, але як бути з дотриманням закону?

Неоднозначне ставлення у Ігоря Коменданта й до єдиного податку. Він вважає, що за останні чотири-п’ять років підприємці дещо розслабилися. Заплатив 200 гривень — і живеш спокійно. Мало хто прагне самостійно осягнути навіть елементарне ведення бухгалтерського обліку. Коли вводилися принципи єдиного податку, питома вага малого і середнього бізнесу була незначною. Крім того, спрощена система оподаткування приймалася як тимчасовий захід, але немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Нині у Верховній Раді зареєстровано низку законопроектів про спрощену систему оподаткування. Потрібно знаходити «золоту середину». Нині вже очевидно, що є певні види діяльності, які не можуть бути на єдиному податку. Вони надто рентабельні для того, щоб держава не отримувала з них податку. Назріло питання про прийняття Податкового кодексу або окремого законодавства, що стосується малого бізнесу.

Чіткі правила слід прописати і щодо перевірок. Мало того, що їх надто багато, так вони ще й стимулюють корупцію. Коли підприємцеві нарахують 100 тисяч гривень штрафів, то у нього немає іншого виходу, як іти й домовлятися. Одна сторона готова давати, друга — брати. До корупційних лазівок призводять і нестиковки у законодавстві. Водночас, за словами Ігоря Коменданта, малий і середній бізнес, незважаючи на всі перипетії, має значний потенціал. Важливо поставити його у такі законодавчі рамки, щоб він приносив прибутки і підприємцям, і державі.

Розвивають бізнес лише половина зареєстрованих підприємців

Цікаві дані оприлюднили нещодавно під час засідання «круглого столу» у Тернополі автори проекту Міжнародної фінансової корпорації (ІFC) «Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес?». Вони опитали більше двох тисяч представників бізнесу в різних регіонах України. На дотримання лише трьох регуляторних процедур (дозволи, перевірки та процедури технічного регулювання) приватний сектор у 2008 році витратив 8,2 мільярда гривень, що є еквівалентом вартості праці приблизно 275 тисяч осіб протягом року. Система державного контролю України включає у себе 85 контролюючих органів, які перевіряють більшість вітчизняних підприємств частіше, ніж у будь-якій пострадянській країні. Лише половина органів контролю розподілили підприємства на групи ризику і почали планувати перевірки відповідно до такого групування. Охоплення державними перевірками дещо знизилося, але підприємства все ще мали 5—6 перевірок протягом року, що призвело до втрат часу та коштів. За даними дослідження, загальна вартість, пов’язана з перевірками приватного сектору, становила майже 2,4 мільярда гривень. Додайте сюди податкову систему України, яка вважається однією з найобтяжливіших у cвіті, та систему видачі дозволів — третя найгірша у світі (дані «Ведення бізнесу 2010»), і стане зрозумілим, чому лише половина зареєстрованих приватних підприємців активно розвивають власний бізнес. Решта існують лише на папері.

Знайомий, котрий зробив кілька невдалих спроб зайнятися підприємництвом у Тернополі, нині доволі успішно розвиває власну справу в Іспанії. Перетягнув туди усіх родичів. Каже, що займатися там бізнесом набагато простіше. До речі, українці в цій країні вже створили чимало фірм, які втрималися на ринку навіть в умовах кризи. То чому на рідній землі на шляху підприємливих людей виникає так багато перешкод?

 

Тернопільська область.