Завдяки проекту Трудового кодексу України нікому не відомі псевдодіячі намагаються заробити собі вагомий статус у суспільстві, критикуючи те, до чого самі не доклали жодних зусиль, у тому числі, навіть не прочитали цей законопроект.

Щоразу, як тільки постає тема його розгляду у Верховній Раді України, починається безпідставне звинувачення будь-кого, навіть тих, хто тримав у руках цей документ, з боку таких демагогів як М. Волинець, П. Петриченко, М. Якібчук та ін. Єдине прикро, що за погонею рейтинговості ЗМІ журналісти, не розібравшись, необдумано підтримують цих крикунів, які, напевне, не змогли від початку до кінця прочитати об’єкт критики.

Роздаючи інтерв’ю, ці люди звинувачують депутатів, Комітет з питань соціальної політики та праці, владу, будь-кого у поганому документі. Передусім, їм потрібно знати, що документ почав розроблятися до 2003 року на кошти Агентства з міжнародного розвитку США USAІD, а у серпні того ж року був внесений до Верховної Ради України. Опрацювання цього законопроекту проводилось із залученням представників профспілок, роботодавців, держави, громадських об’єднань. Багаторічна праця сотень людей покладена в основу нової конституції праці.

Головною умовою роботи над проектом Трудового кодексу України є публічність. Після прийняття у грудні 2003 року законопроекту в першому читанні Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці була створена робоча група з доопрацювання проекту Трудового кодексу України за участю представників соціального партнерства (профспілок, роботодавців та уряду), а також науковців і фахівців, яка на першому засіданні 18 грудня 2003 року визначила порядок організації своєї роботи. Засідання робочої групи проходили тричі на тиждень, а в період завершення роботи — чотири рази на тиждень. І в червні 2004 року було підготовлено й узгоджено з представниками соціального партнерства таблицю поправок до проекту Трудового кодексу України, крім книги 6.

Кожен міг внести свої пропозиції усно або письмово, за весь час роботи ми отримали й опрацювали близько 5 тисяч пропозицій, частина яких була взята до уваги та внесена в «тіло» кодексу. Проведено більш як 100 засідань робочих груп, залучені до експертизи фахівці, науковці, науково-дослідні інститути, представники Міжнародної організації праці та ін.

На фоні цього дуже цікавим є те, що основні крикуни «за справедливість», яким не подобається все, мабуть, і своє відображення в дзеркалі, не зробили жодного конструктивного кроку для доведення своєї позиції. Пан Волинець М. Я. за вісім років опрацювання проекту кодексу, проведених понад 100 засідань робочих груп виявив свою поблажливість та один раз прийшов на засідання робочої групи. Його соратники Якібчук і Петриченко, які люблять красуватися на прес-конференціях, не надіслали жодної конструктивної пропозиції до проекту, більше того, я впевнений, що вони не знають навіть, скільки розділів містить кодекс та скільки статей він має, не кажучи про його зміст!

Адже як можна критикувати те, чого немає, як можна говорити про внесення того, що вже міститься в «тілі» кодексу.

Основними аргументами критиканства звучить те, що новий Трудовий кодекс не несе нічого нового, а тільки звужує права і гарантії працівників.

Відразу даємо відповідь на запитання — що ж конкретно поліпшено порівняно з чинним Кодексом законів про працю, а нижче опишемо неправдиві звинувачення та заперечення на них.

По-перше, значно чіткіше, ніж раніше, в статтях 7—9 кодексу визначено сферу дії трудового законодавства, зокрема, його поширення на відносини з участю іноземних працівників і роботодавців, у тому числі, під час роботи наших громадян в інших державах. З урахуванням значної міграції українців за кордон ця тема є надзвичайно актуальною для захисту трудових прав наших працівників.

2. У статтях 4, 5, 21, 26 включено положення, спрямовані на адаптацію трудового законодавства України до Європейської соціальної хартії (переглянутої) та інших міжнародно-правових актів — Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці щодо недопущення дискримінації у сфері праці, заборони примусової праці, основних прав працівника, основних прав роботодавця тощо. З урахуванням того, що наша держава визначає курс Європейської інтеграції, зазначені положення чітко відображають конкретні дії в даному напрямі.

3. З метою усунення порушень інтересів працівників при ліквідації юридичних осіб та створенні на базі їх майна нових юридичних осіб уперше в статті 25 проекту Трудового кодексу встановлені правила щодо правонаступництва в трудових відносинах. Адже ця тема є сьогодні дуже важливою, оскільки підприємства перепродаються, а працівники залишаються на вулиці і «крайнього» не знайдеш.

4. З урахуванням статті 3 Конституції України та міжнародно-правових актів встановлено обов’язок роботодавця шанувати честь і гідність працівників, забезпечити їм матеріальні блага і послуги, збереження майна під час роботи працівника. Виконання цього положення забезпечується обов’язком роботодавця дотримуватися виконання законодавства та колективного договору, а у разі порушень — нести відповідальність і відшкодувати матеріальну або моральну шкоду, що прописано у статтях 420—424 проекту.

5. Уперше в трудовому законодавстві, а саме в статті 44 проекту кодексу, чітко визначено зміст трудової функції працівника та її співвідношення з переліками робіт, що наводяться у кваліфікаційних характеристиках.

6. Виключено дискримінаційне обмеження права працівників, які працюють за строковим трудовим договором, на звільнення за власною ініціативою.

7. У статтях 69—70 проекту з метою надання працівникам, які вступили в строкові трудові відносини, кращих умов для реалізації права на працю, передбачена можливість укладення після закінчення строку трудових відносин трудового договору на наступний строк, якщо відповідні роботи припиняються тимчасово (у зв’язку з їх сезонним характером, кліматичними умовами тощо).

8. У статті 241 посилено зобов’язання з виплати заробітної плати працівникові. У частині 5 цієї статті сформульовано положення про першочерговість виплати заробітної плати за рахунок коштів, що поступають до каси або на рахунок роботодавця, незалежно від зобов’язань роботодавця з інших платежів, у тому числі застави, до бюджетів, державних цільових фондів.

9. Уперше в статті 130 сформульовано загальні правила про склад робочого часу.

10. Статтею 16 передбачено, що акти трудового законодавства регулюють відносини з дня набрання ними чинності і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують матеріальну та дисциплінарну відповідальність особи.

Друга категорія вигадок про дискримінаційні норми стосовно працівників відноситься до недостовірної інформації, яка розповсюджується у різний спосіб, навіть у листівках, і зводиться до такого.

Перший обман про те, що законопроектом установлюється 10-годинний робочий день.

Статтею 131 проекту визначено, що нормальна тривалість робочого часу становить 40 годин на тиждень. Статтею 137 вказано, що для працівників встановлюється, як правило, п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними і однаковою тривалістю робочого часу. Статтею 139 зазначено, що тривалість щоденної роботи в межах робочого тижня повинна бути однаковою, що зобов’язує роботодавця встановлювати рівномірний робочий тиждень з 8-годинним робочим днем.

Також відповідно до статті 131 проекту колективним договором або актом роботодавця можна встановити меншу тижневу норму робочого часу, але без зменшення розміру оплати праці. Водночас, у чинному КЗпП України статтею 50 не встановлюється тривалість робочого дня, а лише регламентується 40-годинний робочий тиждень. Тобто сьогодні роботодавець більш розкутий у своїх діях, ніж це буде при прийнятті Трудового кодексу.

Щодо можливого встановлення 10-годинного робочого дня, за потреби, слід зазначити таке. В частині першій статті 139 визначено, що лише колективним договором, а якщо він не укладався — нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), тривалість щоденної роботи може бути продовжена, але не більш як до десяти годин за умови дотримання тижневої норми робочого часу, визначеної законом. Наприклад, якщо працівник за погодженням профспілки у зв’язку з ліквідацією аварії на виробництві чи іншої непередбачуваної обставини у понеділок чи інший день тижня відпрацював 10 годин, то в будь-який день того ж тижня він відпрацює лише 6 годин, щоб тривалість робочої неділі дорівнювала 40 годинам праці.

2. Що стосується тривалості роботи за підсумованим робочим часом. Статтею 143 передбачено, що в окремих галузях економіки, виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях, деяких видах робіт, де за умови виробництва не може бути дотримана щоденна або щотижнева тривалість робочого часу 40 годин на тиждень, допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу. Які це можуть бути професії? Комбайнери, трактористи (на жнивах, коли за два тижні треба встигнути зібрати врожай), водії-«дальнобійники» (у відрядженні на 1—2 тижні з максимальним робочим днем, а вдома по приїзді за скороченим), медсестри, няні (день або ніч на роботі, а дві доби вдома), працівники на сезонних роботах або працівники, які із сіл їдуть на заробітки до міст, де вони відпрацьовують по дванадцять годин, а потім повертаються на кілька днів додому, та інші схожі роботи за підсумованим робочим часом.

Головне — потрібно звернути увагу на те, що обліковий період установлюється тривалістю один місяць, а це означає, що підсумований робочий час за місяць, якщо його поділити на 4 тижні, становить 40 годин на тиждень. Тобто цієї норми у новому проекті Трудового кодексу ніхто не порушує.

Оскільки демагоги в помаранчевому середовищі на кшталт Михайла Волинця не знають чинного законодавства, то їм слід роз’яснити, що в Україні й сьогодні діє вищеописана норма, тільки вона регулюється підзаконними актами. 

На даний час питання щодо встановлення тривалості робочої зміни при підсумованому обліку робочого часу до 12 годин регулюється лише наказом Мінпраці від 19.04.2006 р. № 138 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування підсумованого робочого часу».

Крім того, конвенціями Міжнародної організації праці — або встановлюється більша максимальна тривалість підсумованого робочого часу (Конвенція МОП № 180 — 14 годин), або це відноситься на визначення національними нормами (Конвенції МОП № 67 «Про тривалість робочого часу і відпочинку на дорожньому транспорті» 1939 року; №1 «Про робочий час у промисловості» 1919 року та інші).

Згідно з Конвенцією Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, максимальна загальна тривалість водіння, зокрема понаднормової роботи, не повинна перевищувати дев’ять годин на день або 48 годин на тиждень.

3. Щодо звільнення страйкарів. Статтею 387 проекту передбачається, що участь у страйку працівників не розглядається як порушення трудової дисципліни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. Більше того, новий кодекс має відмінно нову норму, відображену у статті 388 «Заборона локауту», де чітко сказано, що в процесі врегулювання колективного трудового спору, включаючи проведення страйку, забороняється локаут, а також ліквідація юридичної особи, її філії, представництва.

4. Звільнення за втрату довіри. У пункті 4 частини 2 статті 104 проекту Трудового кодексу дослівно відтворена норма статті 41 чинного Кодексу законів про працю України щодо звільнення у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

5. Тільки ті, хто не знає чинного законодавства та не читав законопроект, можуть говорити про необов’язковість укладання трудового договору в письмовій формі, що нібито містить новий кодекс.

Навпаки, у статті 41 проекту Трудового кодексу передбачено укладення трудового договору лише в письмовій формі! Проте в чинному Кодексі законів про працю України зазначено, що трудовий договір може укладатись як в усній, так і в письмовій формах (стаття 24). Тоді постає запитання до демагогів і лицемірів, які обманюють людей, що краще захищає права трудящих — КЗпП України 1971 року чи майбутній проект Трудового кодексу України?

6. Щодо надурочних робіт. У статті 153 проекту Трудового кодексу дослівно відтворена норма статті 65 чинного Кодексу законів про працю про те, що: «надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік».

Також хочу доповнити дві речі на ті обвинувачення, що профспілки у новому кодексі обмежені у своїх діях, а роботодавці можуть робити що забажають.

По всій вертикалі нового документа чітко прописані повноваження первинної профспілкової організації (профспілкового представника), починаючи від прийняття на роботу працівника з дотриманням усіх трудових прав та соціальних гарантій і до його звільнення.

Що стосується роботодавця, то стаття 13 законопроекту чітко визначає: «нормативні акти роботодавця не можуть суперечити актам трудового законодавства, колективним угодам, колективному договору, а також установчим документам роботодавця — юридичної особи». Окрім того, нормативні акти роботодавця приймаються за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а акти, які прийняті ним самостійно, не можуть суперечити нормативним актам, які прийняті ним з урахуванням пропозицій профспілок.

Таким чином, баланс інтересів як для найманого працівника, так і для роботодавця збережено, що дає можливість захистити працівника і забезпечити його достойний рівень трудових прав, а також врахувати інтереси роботодавця для його повноцінної роботи задля збереження і збільшення робочих місць.

На жаль, за обмеженням розміру публікації, перелічити та заперечити всі безглузді неправдиві обвинувачення некомпетентних політиків та непрофесійних лідерів незалежних, вільних, демократичних профспілкових рухів неможливо. А тому раджу таким горе-лідерам узяти чинний Кодекс законів про працю України та проект Трудового кодексу України і прочитати їх.

Сподіваюся, вони відкриють для себе багато нової і корисної інформації у сфері трудового законодавства та перспектив його покращення.

Василь ХАРА, голова Комітету з питань соціальної політики та праці, Голова Федерації профспілок 

України.