Як уже розповідала наша газета, на Рівненщині під час будівельних робіт було знайдено останки радянського бійця, які пролежали в землі з часів війни. Поруч із нехитрим солдатським скарбом — ложкою та пряжкою від ременя — знайшли ще й медальйон. Саме завдяки йому вдалось дізнатися ім’я та прізвище — Данило Скоробагатий. Щоправда, букви ледь збереглись, розібрати їх було важко, тому спочатку шукали чоловіка на прізвище Скоробогатов. До справи долучилися співробітники МНС, журналісти Рівненської та Хмельницької областей, оскільки в медальйоні зазначалося місце народження — колишня Кам’янець-Подільська область. Спільними зусиллями вдалося знайти село. Це Паплинці Старосинявського району. Саме там, на батьківщині, і вирішили поховати загиблого воїна.
У Паплинцях відновити історію родини Скоробагатих узявся сільський голова Роман Голець. Виявилося, що він живе майже на тому місці, де до війни стояла хата цієї сім’ї. В ній виховувалось троє дітей. Батько був фельдшером, мати — вчителькою, але родина жила бідно. Незадовго до війни вирішили переселитись на схід, у Дніпропетровську область. У ті часи там обіцяли житло і добрі заробітки.
Але, швидше за все, розбагатіти Скоробагатим так і не вдалося, війна перекреслила всі плани. А двадцятиоднорічний Данило опинився на фронті. Відомо, що в армію він призивався саме з Дніпропетровщини, а загинув на самому початку війни недалеко від західних кордонів. В якій частині служив, де зустрівся з ворогом — на ці запитання відповідь тепер шукатимуть односельці, які збираються зробити запити у воєнні архіви.
На Дніпропетровщині відшукати сліди цієї родини не вдалось. Очевидно, нікого з родичів там не залишилось. А в рідних Паплинцях знайшовся племінник із сім’єю. Утім, односельці через 65 років по війні зустріли Данила як рідного. На перепоховання зібралось майже все село. Спочатку разом провели панахиду в церкві, а потім під залпи військового салюту опустили труну в рідну землю.
У селі практично не знайдеш родини, котра б не втратила своїх близьких під час Великої Вітчизняної. Понад півтори сотні чоловіків так і не повернулися з поля бою. «Коли будували пам’ятник загиблим землякам, усі їхні імена викарбували на стелі, — розповів Роман Голець. — Але з часом почали надходити все нові й нові прізвища. Хотіли їх дописати, але місця забракло — список розширився на кілька десятків імен. Тож треба подумати, як і їхні імена увічнити».
За те, що через 70 літ солдат нарешті повернувся додому, в Паплинцях особливо вдячні рівненським співробітникам МНС. Разом із тамтешньою владою вони не тільки провели пошук, а й виготовили пам’ятник, який і встановили під час поховання.
