Ячмінь, що вже зазеленів рясними сходами на вісімдесяти сотках пенсіонерки, переорав місцевий фермер і засіяв кукурудзою
«Ми пенсію економили, яйця складали, я сама коржі пекла, щоб не витрачатися на хліб, а мене ось так зухвало полишили зерна та паші для худібки. Переорали посіяне, а я маю «папір» на цю землю, із супутника межі визначені», — голосить немолода селянка, маючи на увазі кадастровий план з експлікацією земельних угідь та описом меж наділу на ім’я її сина Івана Лучака, — документ, який передує виготовленню державного акта на право власності на земельну ділянку.
З мешканкою села Стрільче Городенківського району Дарією Лучак на її прохання їдемо на ділянку, розташовану в урочищі Стражниця. Шістдесятилітня жінка розповідає, що сім’я отримала її в 2000 році згідно з рішенням сільської ради для ведення підсобного господарства. Земля належала колишньому сільгосппідприємству й розташована за межами населеного пункту. Увесь цей час обробляли її, хоч було нелегко, особливо спочатку, коли розорали пустище, й доводилося кошиками виносити купи зібраного коріння пирію. Торік восени, за словами жінки, також виорали. Навесні провели культивацію й підживили нітрофоскою. Тож невдовзі посіяний ячмінь зійшов рясно й давав надії на добірний урожай. «Та в неділю, 25 квітня, — скаржиться пенсіонерка, — син Іван, який приїхав із Чернівців, де працює, щоб утримати сім’ю, подивився на поле, повернувся звідти в розпачі: наш наділ перекультивували. Як ми дізналися згодом, фермер із сусіднього села Котиківки зробив це за погодженням із сільським головою Стрільча. Наш «війт» у розмові попереджав ще восени про те, що відведе нам отих вісімдесят із лишком соток в іншому масиві, та ми не погодилися, позаяк свою земельку обробляли та підживлювали старанно. То чому маємо знов іти на чужі бур’яни? Окрім того, пропонувався наділ попри пасовисько, де неминучі наскоки сільської худібки на пашу».
Дарія Миколаївна розповідає, що в стадії виготовлення — державний акт на цю землю на ім’я її сина Івана Лучака. Сусіди по межах своїх наділів не обробляли, кожен мав на те свої причини, то нехай би в них, мовить, і вилучали. А тим часом вказує на гектарну ділянку поряд, через також переорану польову дорогу. Та зеленіється ота велика латка ярим ячменем, яку чомусь фермер оминув. «А сіяли ми одного дня, у великодню суботу, — бідкається пенсіонерка. — То що, для одних нема уступок, а для інших, «дужчих», є?».
Довідуюся, що Дарія Лучак зверталася за поясненнями до сільського голови та управління Держкомзему в Городенківському районі. Тим часом згадуваний фермер запропонував Дарії Лучак компенсувати втрати, засіявши відповідну площу в іншому масиві, або ж надавши взамін адекватну очікуваному врожаю кількість зерна. На час написання матеріалу жінка ще не вирішила, як реагуватиме на цю пропозицію.
Коментуючи ситуацію, що склалася в селі Стрільче, начальник управління Держкомзему в Городенківському районі Мирослав Гев’юк зауважив, що урочище Стражниця — за межами населеного пункту, тож вирішувати земельні питання щодо розташованих там ділянок мали б не в сільській раді. А тема безладу в присадибному господарстві, використання земельних паїв давно потребувала уважного розгляду. Наприклад, у селі Вільхівцях посеред кількагектарного масиву, який обробляє тамтешній фермер, є такий «город» на кількадесят соток. Чи в селі Винограді. Буквально наприкінці квітня районним управлінням передано повноваження щодо контролю за використанням земельних угідь, створена відповідна інспекція. Найближчим часом сільські ради нададуть довідки про стан використання земельних паїв, переданих в оренду, а також виділених для ведення особистого селянського господарства. Всі земельні питання мають вирішуватися в розрізі дотримання Земельного кодексу України. Є розпорядження Івано-Франківської облдержадміністрації щодо ефективного використання наділів. Тобто назріло питання їх вилучення у недобросовісних землекористувачів.
Івано-Франківська область.
Тема недбайливого ставлення до землі давно просилася на папір. Адже повсюдно можна спостерігати картину, коли різнорозмірні її латки на місці колишніх колгоспів та радгоспів або обробляються абияк, або ж узагалі заростають бур’янами та навіть деревами. Років із десять-п’ятнадцять тому селяни з ентузіазмом бралися обробляти поля, сподіваючись на своїх наділах ефективно господарювати. Одні газди й справді невдовзі примножили площі, беручи в оренду земельні паї сусідів чи односельців, або ж освоюючи родинні наділи. Та більшість, спробувавши нелегкого селянського хліба, полишила земельку напризволяще. Причини на те в кожного свої. Найперше, не зуміли ефективно господарювати, мислити, бачити перспективу. Та й дано, кажуть, лише незначній частині людей мати підприємницький хист. А ще відкрилася залізна завіса закордоння з його манливими пропозиціями легшого й безтурботнішого життя. Та й молодь, зазвичай, подається по закінченні школи на навчання до міста й усіляко намагається там утриматися. В селі ж залишилися ті, хто з якихось причин не міг поїхати на заробітки або ж працює у державних установах. Та ще старі й немічні. Отож обробляти кількадесят соток, а подекуди й до гектара взятої для ведення особистого селянського господарства землі, нині нема кому. Заростають такі городи бур’янами, створюючи проблеми сусідам по наділах. Ні собі прибутків, ні селу користі нема, адже нікому платити податки. Або ж навмисне «застовпили» кількадесят соток, мовляв, хай мені буде, колись та пригодиться. Як казав класик української літератури Лесь Мартович, до речі, родом із Городенківського району, словами героя свого оповідання, «ось поси моє»...
