Село Городець Володимирецького району має сталі літературні традиції: у середині ХІХ століття у маєтку місцевого пана була найбільша, що складалася з 20 тисяч томів, бібліотека. Тут тривалий час жив і творив уславлений польський романіст Юзеф Крашевський, а у тридцятих роках минулого століття народився поет, драматург, театральний режисер Авенір Коломієць. Тут найбільше, порівняно з іншими селами України, передплатників «Голосу України».

Із досьє «Голосу України»:

КУЗЬМИЧ Лідія Михайлівна народилася у селі Городець Володимирецького району, закінчила Львівську сільськогосподарську академію, на посаді Городецького сільського голови — двадцять років, дуже авторитетна у селах сільради людина, нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Північні райони Рівненщини, у тому числі і Володимирецький, віднесені до депресивних: тут, крім Рівненської АЕС, немає промислових гігантів, недостатньо інвестицій, відтак важко створити робочі місця, що позначається на рівні життя місцевого населення. Тим паче нині, коли в економіці криза, у політиці мало стабільності, на виробництві скорочення.

Особливо дошкуляє безробіття мешканцям сіл. Не оминула, на жаль, ця проблема і жителів сіл Городецької сільської ради (до неї, крім Городця, входять ще й села Сварині і Велихів, у яких проживає близько 3,5 тисячі людей. — Авт.). Але, як з’ясувалось, за бажання та розумного підходу можна і цьому зарадити. До того ж будуть не в накладі і безробітні, і місцева територіальна громада, якій при скромному місцевому бюджеті важко вирішувати нагальні проблеми.

— Звичайно ж, коштів, які є в розпорядженні сільської громади, ні на що не вистачає, — розповідає Городецький сільський голова Лідія Кузьмич. — Але упродовж багатьох років ми маємо надійного і безвідмовного соціального партнера — Володимирецький районний центр зайнятості. З ним намагаємося робити потрібну для місцевої громади справу і щороку укладаємо угоду на організацію громадських робіт, до яких залучаємо місцевих сільських безробітних. Таких у селах сільради майже сто чоловік. Ви, мабуть, звернули увагу на чисті узбіччя доріг, побілені паркани, впорядковані кладовища, меморіали та обеліска полеглим у роки Великої Вітчизняної війни? Увесь цей обсяг робіт вдалося виконати за рахунок громадських робіт.

— А як люди реагують на пропозицію попрацювати на користь громади? — цікавлюсь.

— А ви у них запитайте, — запропонувала Лідія Михайлівна і кивнула на людей, які порядкували біля обеліска Слави у селі Велихів.

— На роботу ходимо не з примусу, — запевнили Любов Стахнюк і Надія Стоян, які фарбували огорожу біля обеліска. — Чого ж не попрацювати — добре діло робимо. Та й гроші нам за це платять. А вони хіба зайвими бувають? Для людини в селі кожна копійка в поміч. Бо де ж таку роботу нині взяти, аби щодня мати заробіток.

Лідія Михайлівна Кузьмич у Велихові показала ще один наочний результат співпраці центру зайнятості і сільської громади. У цьому селі, як і в багатьох інших, є проблема з дозвіллям молоді. Приміщення, яке умовно називалося клубом, давно потребувало ремонту. Та коштів на це у сільському бюджеті бракувало. На матеріали ще сяк-так нашкребли, а от оплатити роботу зголосився центр зайнятості за умови, що до ремонту залучать місцевих безробітних. Отак тут і дах перекрили, і стелю підбили, тепер фарбують стіни. Завідувач клубу Петро Бірюк, який теж свого часу перебував на обліку в центрі зайнятості, має ще трьох помічників на громадських роботах. Обіцяють, що за тиждень-другий із ремонтом впораються. Тож буде молоді у вихідні де потанцювати.

А ось і центр сільради — село Городець. Тут у рамках громадських робіт місцеві безробітні реконструюють старе приміщення дитсадка, де планують створити сільський терцентр з обслуговування одиноких літніх людей. А поки що облаштовують кімнати під ательє, перукарню, пральню, а майстер-взуттьовик Анатолій Левченя вже приймає замовлення — каже, роботи вистачає.

— У центрі обслуговуватимуть усіх жителів села, а одиноких, інвалідів, дітей-напівсиріт — безплатно, — пояснила Городецький сільський голова Лідія Кузьмич. — Звичайно, втілити цю ідею в життя було нелегко. Адже кошти на такі реконструкції не передбачені. Тож усе робимо завдяки ініціативі, помноженій на ентузіазм. Торік навіть будівельну бригаду з безробітних сформували. 2—3 тисячі гривень нашкребли на матеріали, а зарплату відшкодовує служба зайнятості. Таким чином десь тисяч сорок зекономили. Вважаю, що це суттєва інвестиція в соціальну сферу, бо у такий спосіб відновлюється сфера послуг на селі. Та й нові робочі місця з’являються, що не може не радувати у нашій поліській глибинці.

Лідія Кузьмич двадцять років головує в Городці, Велихові та Сваринях. Тож звикла як справжня господиня усьому немалому господарству давати лад. А ще піклуватися про тих членів громади, які вже не можуть обходиться без сторонньої допомоги. Особлива увага одиноким людям похилого віку, ветеранам, інвалідам. Таким на селі допомагає соціальний працівник, який є у штаті сільради.

— Та її однієї на всіх не вистачає, — бідкається Лідія Михайлівна. — Віднедавна завдяки угоді служби зайнятості з терцентром вдалося взяти ще одну людину на півставки. Колишня безробітна Любов Москалик раніше працювала на громадських роботах, а тепер допомагає сільським одиноким громадянам на постійній основі.

Директор Володимирецького районного центру зайнятості Ніна Тарасюк розповіла, що, на жаль, не всі сільські голови у районі з такою наполегливістю намагаються скористатися коштами Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття на організацію громадських робіт.

— Із 32 сільрад 26 уклали угоди зі службою зайнятості на організацію громадських робіт, — пояснила вона. — Інші не поспішають, бо вважають, що це зайвий клопіт. Адже треба придбати матеріали, організувати людей, проконтролювати зроблене, відзвітувати про виділені кошти. І все ж таки більшість сільських голів уже зрозуміла вигідність співпраці з нами. Тому постійно просять виділити їм більше коштів на громадські роботи. Наші можливості розширилися після того, як були прийняті зміни до Порядку організації громадських робіт. Раніше ми скеровували безробітних в основному на підсобні роботи. Тепер же сільрада має право сама вирішувати, на які роботи слід залучати безробітних.

Як це відбувається реально, нам показали в Городці. Тут є Свято-Миколаївська церква, якій торік виповнилося 170 років. Парафіяни як могли доглядали її, та роки невблаганно руйнували приміщення, подвір’я заростало бур’янами і травою. Отець Мефодій, який є депутатом сільради, запропонував включити у перелік громадських робіт впорядкування та ремонт церкви. За кошти громади закупили необхідні матеріали, а роботу профінансував центр зайнятості з коштів страхового Фонду. Тепер храм на радість громаді є окрасою села, стоїть як писанка. Територія впорядкована, розбиті клумби, посаджені квіти.

— Цього року плануємо залучити до таких робіт майже триста чоловік за кошти Фонду, ще понад двісті — за кошти підприємств, — поділилася планам Ніна Тарасюк. — Успішно співпрацюємо, наприклад, з Городецьким дослідним господарством, де за рахунок коштів підприємства на громадських роботах відпрацювало 36 чоловік. У цього господарства є сезонна потреба, скажімо, на вирощуванні хмелю, за кілька днів швидко розкрити хмільники. От вони й запрошують для цього безробітних. Так само на молокозаводі у нас відпрацювало 33 людини...

 

Рівненська область.

На знімках: Городецький сільський голова Лідія Кузьмич біля відремонтованої місцевої Миколаївської церкви; під час громадських робіт на впорядкуванні обеліска Слави у селі Велихів.

Фото Тетяни КОЖАН.