Наврядчи ви знайдете у путівниках пораду відвідати смт Червоне Житомирської області. Хоча тут можна побачити палац цукрозаводчиків Терещенків, погуляти у незвичайному парку та побачити один з найдавніших цукрозаводів країни.
Палац Терещенків у Червоному — це справжня перлина архітектури кінця дев’ятнадцятого строріччя. Здалеку здається, що це середньовічна фортеця — високі стіни сірого кольору, башти з бійницями. Але наблизившись, одразу зрозумієте, що це, так би мовити, гра у Середньовіччя, яка була так тоді популярна. Бійниці — декоративні, башти — невисокі, а розмір вікон, дизайн балкону з родовим гербом Терещенків та ціла низка інших деталей вказують на відносну сучасність палацу.
Доля цього будинку склалася типово-трагічно. Дивом не знищений після революції «панський» палац став професійно-технічним училищем, де готували кадри для цукрового заводу, який знаходиться через дорогу від палацу. Звичайно, декор кімнат від цього не покращився. Проте найбільше будинок постраждав у середині дев’яностих минулого сторіччя, коли ПТУ закрилося, і палац став нічийним. Хто хотів, приходив і грабував. Палац перетворився на руїну. Опалення розібрали на металобрухт, кому були потрібні дошки, каміння — за усім приходили сюди. Перед палацом був чудовий фонтан з великими мідними рибами. Тепер про них нагадують лише старі фотографії. Близько десяти років тому те, що залишилося від палацу, передали Свято-Різдва Христового жіночому православному монастирю Московського патріархату. Нині в цій обителі живе близько десятка монахинь, які дуже ревниво ставляться до відвідувачів.
— Розумієте, це Дім Божий, а вони сюди як туристи приїжджають, — розповіла мені вороже налаштована до любителів історії краю монахиня. — Не питаючи дозволу, заходять у приміщення. Ось недавно залізли на другий поверх, який у нас ще не відремонтований, побачили, що ми склали чоботи біля балкона, сфотографували, а потім знімки виставили в Інтернеті. Мовляв, дивіться, як монахині дбають про цей будинок. А ми усе одразу полагодити не можемо. Парафія маленька, грошей на те, щоб зробити усе одразу, немає.
Руки монахині були чорні від робіт на землі, одяг — латаний-перелатаний. Тому навіть підозра про те, що монастир може якось наживатися на виділених на реконструкцію палацу коштів, видається смішною. Тож якщо вам захочеться побачити цукровий палац Терещенків, раджу одягнутися відповідно. Особливо це стосується жінок. Не сподівайтеся, що у штанях і без хустинки вам вдасться пройти на його територію. Мені від цього було дещо сумно. Тому що перешкоджати охочим побачити палац Терещенків означає позбавити нас частини власної історії. Але така реальність. Якби палац не віддали монастирю, від нього сьогодні й сліду б не лишилося.
Навколо палацу — прекрасний, але теж занедбаний парк. Кажуть, що коли тут жили Терещенки, то у парку навіть ворон не було. Усі алеї вичищувалися, садили рідкісні коркові дерева, посередині зробили став з модним у ті часи островом кохання. Сьогодні парк не можна назвати взірцем чистоти та доглянутості, але прогулятися ним досі приємно.
Проте серце Червоного — це, звичайно, цукрозавод. Його засновником був поляк, граф Грохальський. За участь у повстанні шляхтича позбавили власності на користь імперії, і у 1870 році цукроварню купив Федір Артемович Терещенко. На Червоненському цукрозаводі є дві кімнатки, які переобладнали під музей. Тут можна побачити цілий стенд фотографій, на яких майстри складають... літак!
Червоне справді увійшло в історію нашої держави не лише великим цукрозаводом, а й тим, що тут створили один з перших цехів, де будували літаки. Заводчик Федір Федорович Терещенко (син Федора Артемовича) був пристрастним шанувальником повітроплавання, сам конструював літальні апарати. У 1910 році неподалік свого маєтку він спорудив майстерні, в яких розпочав будівництво монопланів. Спочатку в майстернях працювали 6—10 чоловік, а потім — 200. Створені літаки необхідно було випробовувати. За кордоном Федір Терещенко випадково дізнався про жінку-пілота Любов Олександрівну Галанчикову, яка у грудні 1912 року на авіазмаганнях під Берліном встановила світовий рекорд для жінок, піднявшись у небо на 2200 метрів. Згодом Любов Олександрівна здійснила безпосадочний переліт Берлін—Париж, який приніс їй ще більшу славу. Саме ця льотчиця 1913 року з’явилася у Червоному. Текст контракту, який вона підписала з Федором Терещенком, досі зберігається у музеї заводу. Авіабудівництво та випробовування йшли настільки успішно, що 1914 року Федір Терещенко отримав державне замовлення виготовити 20 військових літаків марки «Форман». Проте Перша світова війна та революція поставили крапку на авіабудуванні у Червоному. Щоправда, за словами Тетяни Андрійчук, яка завідує заводським музеєм, у ПТУ постійно діяв кружок авіамоделювання.
Але, незважаючи на всі руйнації, Червоне варто відвідати, бо це містечко — яскравий приклад того, як розвиток цукрового виробництва зробив з маленького сільця центр повітроплавання та цукроваріння.
Тут розумієш, що Україна — держава втрачених туристичних можливостей. Занедбані перли, на жаль, може знайти лише той, кому вистачить ентузіазму кілька годин просидіти в Інтернеті і над підшивками газет, самому розробити маршрут, знайти транспорт і час та бажання побачити щось таке, що не можна знайти у туристичних довідниках.
На знімку: палац Терещенка.
Фото автора.
