26 листопада 2009 року виповнилося 100 років від дня народження видатного українського радянського письменника Олександра Степановича Левади (Косяка) (1909—1995 рр.).
Цій ювілейній даті присвячено видання книги: Олександр Левада «Вибрані твори», яка вийшла за підтримки Центрального комітету Комуністичної партії України у видавничому домі «АДЕФ-Україна» у 2009 році. Сюди ввійшли кращі твори письменника — п’єса «Фауст і смерть», «Повість про ранній ранок», яку він назвав своєю лебединою піснею, і публіцистика 1990 років.
Відкривається книга написаним у 1993 році схвильованим віршем «Що з тобою сталось, Україно?», уривок з якого наведемо:
Що з тобою сталось, Україно,
матінко засмучена моя?..
Рине чорнопінно і руїнно
днів твоїх новітня течія...
Знай: ти не самотня й не убога.
Ще зустрінеш ти нову весну!
Є в тобі і сила, і спромога,
щоб розвіять хмару навісну.
Віримо: здобудеш ти звитягу
у борні за мрію золоту,
бо мета породжує наснагу,
а снага наближує мету!
Треба сказати, що діапазон творчих здібностей і громадсько-політичної діяльності Олександра Степановича був надзвичайно широкий — прозаїк і поет, драматург і публіцист, критик і кіносценарист, державний діяч...
І на кожній з цих благодатних нив письменник залишив після себе добрий, глибокий слід, сповнений чистої моральної широти і художньої новизни, він завжди і незмінно прагнув до найглибшого осмислення, до найяскравішого творчого відчуття і вміння натхненно зобразити у своїх творах найважливіші теми бурхливого життя.
Перебуваючи в самій гущавині подій, гостро відчуваючи пульс сучасності й могутній подих героїчної доби, автор книги послідовно й невтомно відтворював кращі риси радянської людини, писав правду неповторної соціалістичної епохи.
У вступній статті до книги голова парламентської фракції комуністів, перший секретар ЦК Компартії України Петро Симоненко пише: «Ось чому його принципова партійна позиція, його політична цілеспрямованість і надзвичайна творча продуктивність є невичерпним джерелом глибоких роздумів про Людину і Час, сплавленим воєдино. І сьогодні твори Олександра Левади допомагають нам розібратися в усіх складних ситуаціях життя, вибрати правильний шлях...
У моїй пам’яті, в пам’яті моїх товаришів по партії зберігається кожна хвилююча зустріч, кожна незабутня розмова з дорогим усім нам Олександром Степановичем, його щире бажання бути не тільки вірним, але й корисним людям і нашій партії, бути потрібним нашій Батьківщині. В цьому високому служінні народу і партії, рідній країні він бачив своє особисте щастя. І ми завжди пам’ятаємо про це».
У грізні роки Великої Вітчизняної війни бойова біографія Олександра Левади як військового журналіста — це діюча армія, це участь у запеклих операціях проти німецько-фашистських загарбників, це пройдені ним тисячі кілометрів доріг від Дністра до Волги, від Сталінграда до Відня, де він зустрів День Великої Перемоги. Саме в період між жорстокими боями в 1943 році він вступив у Комуністичну партію і з гідністю проніс високе й почесне звання комуніста через усі випробування долі.
Олександр Левада бачив зруйновані міста та села, бачив горе й сльози нескореного народу. З великою гордістю писав про безсмертні подвиги й нелегкі щоденні будні радянських воїнів — захисників і визволителів рідної землі, братніх народів Східної і Західної Європи. За солдатську звитягу кореспондент фронтових газет «Советский воин» і «Во славу Родины» майор Олександр Левада відзначений високими бойовими нагородами.
Саме в цей важкий час зародилася його бойова дружба з такими відомими радянськими письменниками, як Андрій Малишко, Олександр Корнійчук, Костянтин Симонов, Сергій Михалков, Мустай Каримов, Іван Ле, Леонід Первомайський, Вадим Собко, Платон Воронько, Ванда Василевська, Борис Горбатов та іншими, які, образно кажучи, «до багнета прирівняли перо» і кожним днем, кожним своїм рядком, кожним палким словом захищали рідну Батьківщину.
Найбільш плідними у творчому доробку письменника були повоєнні роки. Він автор 12 п’єс («Фауст і смерть», «Гроза над Гавайями», «Перстень з діамантом», «Марія», «Остання зустріч», «Шлях на Україну», «Серця і долари», «Під зорями балканськими», «Здрастуй, Прип’ять!» та ін.), які з великим успіхом йшли в театрах Радянської України, Москви, багатьох союзних республік. Разом із Андрієм Малишком пише лібрето до опери Георгія Майбороди «Арсенал».
За сценаріями Олександра Левади поставлено фільми «Ескадра повертає на захід», «Правда», «Берег надії», «Українська рапсодія», «Родина Коцюбинських».
З під його талановитого і невтомного пера виходить також низка романів, повістей, збірок поезій, пристрасних публіцистичних творів, літературних досліджень.
Свою літературну й культурно-мистецьку творчість визнаний майстер слова органічно поєднував з активною участю в державній діяльності на посадах сільського вчителя, комсомольського вожака в період легендарної романтики перших радянських п’ятирічок, директора Вінницького літературно-меморіального музею Михайла Коцюбинського, керівника сценарної майстерні студії імені Олександра Довженка, заступника міністра кінематографії, заступника міністра культури УРСР, секретаря Спілки кінематографістів, секретаря Спілки письменників України.
Партія і народ виховали Олександра Леваду, дали можливість вільно творити, так як велить серце й совість. Можна сказати, що він здобув заслужене моральне право говорити про те, за словами поета, що і «мой труд вливается в труд моей республики».
Багатолітня літературна й громадсько-політична діяльність видатного майстра художнього слова, його військова звитяга удостоєні двох орденів Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни першого й другого ступенів, Червоної Зірки та медалей. Він відзначений Державною премією Української РСР імені Тараса Шевченка. У 1995 році Президія ЦК Компартії України присвоїла йому почесне звання лауреата премії імені В. І. Леніна.
Зрозуміло, з яким гірким болем на старості літ уже тяжко хворий письменник сприйняв антинародний, антидержавний буржуазно-націоналістичний переворот у серпні 1991 року, розвал Радянського Союзу, антидемократичну, антизаконну заборону Комуністичної партії України, прихід до влади олігархічних режимів і реставрацію дикого капіталізму, різке погіршення матеріального становища ошуканих простих людей, цькування з боку «перефарбованих» колег по перу. Чи такою Олександр Степанович хотів бачити свою улюблену Україну?
«Я не творив чужу державу
у ріднім батьківськім краю.
Тому й обрушують неславу
на сиву голову мою...»
(1993 р.)
Наполеглива боротьба на передньому краї класового фронту проти новоявлених капіталістів і націоналістів тривала до останніх днів його життя.
Дочка письменника член Спілки художників України Леся Левада у своїй статті «Моєму батькові — 100 років!» пише: «Я часто запитую себе: чи був мій батько щасливою людиною? Безперечно! Він був оптимістом і, насмілюсь сказати, романтиком. У найтяжчі хвилини не втрачав віри в людей, в майбутнє людства. Його улюбленим словом було нині майже забуте слово «людяність». Користуючись нагодою, хочу висловити шановному Петру Миколайовичу Симоненку нашу щиру подяку за цю вагому підтримку й побажати йому, всім комуністам і їх союзникам нових успіхів у соціальному захисті трудящих України».
На наш погляд, книга «Вибрані твори» — це гідне відзначення 100-річного ювілею видатного українського радянського письменника Олександра Cтепановича Левади. Бажаємо кожному прочитати цю книгу.
Іван ГАВРИЛИШИН, член Національної спілки журналістів України.