Ця ферма в Згурівському районі Київської області вже своїм виробничим розмахом викликає повагу. Утримують тут близько чотирьох тисяч корів. Ще стільки само молодняку. Є два доїльних зали. Причому, торік надоїли на кожну корову в середньому по дев’ять тисяч літрів молока. Але ще більший захват викликає зведена неподалік біогазова установка, що дає можливість одержувати газ із органічних відходів замість дорогого природного.
Комплекс, побудований за сучасними німецькими технологіями, адаптованими до українських реалій, дозволяє переробляти за добу 400 тонн гною великої рогатої худоби. При цьому, запевняє голова правління Української молочної компанії Сергій Биков, узимку ферма споживає до 420 кВт електроенергії на годину, влітку ця цифра падає до 200 кВт. А сама установка виробляє 630 кВт. Ось через це й гармидер. Підприємство хоче надлишки енергії продавати і тепер домагається одержання підвищеного «зеленого тарифу». По ньому держава купує кіловати в тих, хто виробляє їх альтернативним, екологічно чистим способом. Адже струм теж продукт, який можна продати й отримати додаткові доходи. У такий спосіб і з кредитами, взятими під будівництво станції (це 2 мільйони євро), вдасться швидше розрахуватися. Та й сам об’єкт окупиться на кілька років раніше. Та ось лихо — в українському переліку на одержання «зеленого тарифу» немає біогазових генераторів, що працюють на коров’ячому гної. Власне, як нема таких послаблень і для установок, що беруть енергію з інших видів субстрату. В перспективі можна виробляти її із пташиного посліду, відходів бойні або, приміром, меляси. На фермах США, у країнах Євросоюзу таких станцій чимало. І тут слово за вітчизняними чиновниками, які могли б усунути законодавчі недоліки.
Сам Биков вважає установку справою для ферми перспективною — якщо, звичайно, вдасться розібратися із «зеленим тарифом». По-перше, актуально з екологічної точки зору. Адже забираються викиди метану в атмосферу. По-друге, диверсифікованість ризиків, коли ні в кого не болить голова про перебої з поставками електрики або що завтра істотно підстрибнуть тарифи. На фермі самі стають господарями становища, контролюють процес — скільки виробити струму і яка кількість потрібна. По-третє, відпрацьований гній іде в поле. Після бродіння він для рослин більш доступний і корисний. Виходить якісне добриво. А воно якнайдоречніше. Адже в компанії орендують ще й 10 тисяч гектарів ріллі. Якби не було біогазової станції, то за карантинними умовами доводилося б гній витримувати в спеціальних ємностях не менш як півроку. А так, після бродіння, буквально місяць — і добрива пішли на поля.
На запитання, чи вигідно нині в Україні займатися молоком, вкладати гроші в його виробництво, співрозмовник відповів так:
— У нашій країні об’єми його постійно падають. Приватні подвір’я, де виробляється 80 відсотків молока, — альтернатива слабка. У перспективі Україна прийде до того, що свого молока не буде, і доведеться все імпортувати. Навіщо нам завозити, якщо ми можемо самі виробляти. Коли виникає дефіцит молока, тим паче молока високої якості, — зрозуміло, і ціна буде нормальна. Влітку за літр давали до 4 гривень 50 копійок. Для нас компанія з молока рентабельна. Ми їздили в США, працювали, навчали там фахівців. Бо об’єднана Європа, вважаю, для нас — не показник. Ви бачили торік ці виливання молока на поля? Дрібні господарства не можуть конкурувати на ринку. В період глобалізації виходять такі гравці, як Нова Зеландія, Австралія, де виробництво, собівартість молока низька. Тому й напрям ми взяли промисловий, високорентабельний.
Фото автора.
