Чому зміна прізвища у державному акті  на землю стає її власнику ледь не в півтори тисячі гривень

Стара хата, що в селі Пархомівці Хмельницького району, обійстя та город біля неї належали родині Василя Шокала ще з діда-прадіда в буквальному розумінні цього слова. Колись усе це багатство успадкувала від свого батька мати Василя Сергійовича, а настав час — і вона склала заповіт на сина. Щоправда їй, на відміну від попередніх поколінь, уже довелося пройти доволі непросту і не безкоштовну процедуру формального узаконення свого ж таки майна, тобто виготовлення всіх необхідних документів, включаючи і державний акт на землю. Тоді, у середині дев’яностих, саме розпочалися процеси масової приватизації присадибних ділянок. Тож власниця і цих сорока чотирьох соток виконала всі вимоги законодавства, сплатила на той час чималі кошти, аби отримати на руки державний акт.

Нове ПІБ за 1245 гривень

Років десять тому Василь Сергійович отримав у спадок землю, оформив усі необхідні документи нотаріально і просто забув про них. Не згадував і про земельний акт, котрий залишився у нотаріуса.

— Тоді мені пояснили, що така вимога законодавства, мовляв, акт залишається, а власник отримує лише свідоцтво про спадщину. За логікою, не зовсім зрозуміло, чому мій державний акт повинен зберігатись у чужих архівах. Проте того вимагав закон, тому я й не наполягав, щоб мені віддали документ, — розповідає Василь Сергійович. — Так було до минулого року. Але я подумав, чому ж я не маю основного документа, котрий посвідчував би мої права на землю? Врешті-решт, я також планую передати його своїм дітям, а тому і хотів би, щоб у ньому чітко було зазначено, що власником землі є саме я, а не моя вже покійна мама.

Розумне і законне бажання. Та з’ясувалося, здійснити його не так уже й просто, а точніше — зовсім недешево.

Після заяви у філію Центру державного земельного кадастру і звернення до архіву з проханням вписати нове прізвище у земельний акт чоловікові довелося заплатити 69 гривень. Сума ця не викликала жодних заперечень. Але наступною вимогою Центру ДЗК він був просто шокований: щоб довести справу до кінця, треба викласти ще 1245 гривень. При цьому йшлося не про виготовлення нового державного акта, а лише про зміну прізвища. Мало того, Василь Сергійович не наполягав навіть на заповненні бланка нового зразка. Його цілком задовольняє той, що був виданий у 1995 році і який визнаний дійсним нинішнім законодавством. Тож за що у нього вимагають гроші?

І Земельний кодекс України, і прийнятий у березні минулого року закон про зміни до деяких законодавчих актів щодо документів, які посвідчують право на земельну ділянку, і постанова Кабміну, прийнята торік у травні, чітко говорять про те, що для здійснення відмітки про перехід права власності на землю потрібні лише такі документи як державний акт з відміткою нотаріуса про право власності на земельну ділянку і свідоцтво про право на спадщину. Крім того, в останній постанові зазначено, що забороняється вимагати для здійснення відмітки будь-які інші документи.

Оскільки у Василя Шокала вже є саме ці документи, то виготовляти інші, а отже, й платити за цю роботу, — немає потреби.

Мало того, вже у своєму наказі Держкомзем роз’яснив, як практично реалізовувати положення згаданого вище закону при здійсненні відмітки про перехід права власності на землю на основі свідоцтва про спадщину. Там чітко вказано, що вартість оформлення державного акта повинна обійтися для фізичних осіб у 30 гривень, вартість внесення запису до Поземельної книги — 10 гривень та до бази даних автоматизованої системи ДЗК — ще від 5 до 25 гривень, залежно від розміру земельної ділянки. Якщо до цього додати ще й податок, то набереться 102 гривні.

Очевидно, що сума ця у десять разів(!) менша від тієї, що вимагали у Василя Шокала. Та хіба тільки у нього? Тисячі людей уже сплатили такі кошти і продовжують сплачувати, навіть не замислюючись над тим, на підставі чого. Просто на папірці їм пишуть суми, які потрібно внести в касу. До того ж, як правило, доводиться оформляти дві платіжки: одну — за землю, що використовується для обслуговування будинку, іншу — за землю, відведену під город. Але водночас у державному акті на землю ця територія не розділяється і позначена однією ділянкою. Втім, ця технічна «дрібничка» — тема ще однієї розмови.

Один закон, а правда різна?

А ми повернемося до того, чому власник земельного акта не може зрозуміти вимог чиновників, а ті — нізащо не готові прислухатися до проблем землевласника. Саме через це чиновники із Центру ДЗК ніяк не второпають логіку чоловіка, котрий раптом почав цитувати закони і вперто відмовляється платити названу ними суму. Мовляв, не хто інший, а саме ця структура намагається навести порядок у чіткому обліку та паспортизації землі.

При цьому аргументи повинні мати залізний вигляд: у часи, коли оформлялися перші державні акти на землю, вони виготовлялися на основі рішень сільрад. Мовляв, і заміри при цьому проводилися неточно, і виділення землі в натурі робилися на око... А це, начебто, має свідчити про те, що і в планах, і в самих актах можуть бути помилки та неточності. А от єдиний державний реєстр землі повинен навести порядок у цій сфері.

Усе це можна й справді прийняти за чисту монету, якби не одна обставина: складається враження, що порядок має бути наведений за кошти... все того ж власника державного акта.

Щоправда, жоден закон не передбачає подвійної плати за виконану роботу чи платне дублювання тієї ж роботи. Проте бувають й інші варіанти. Як інакше розцінити наказ Держкомзему, виданий у червні минулого року? В ньому зазначено, що, перш ніж проставити відмітку про перехід власності на землю (проста і, як сказано вище, — дешева операція), потрібно присвоїти земельній ділянці кадастровий номер. А вже для цього необхідно обстежити земельну ділянку, провести всі заміри на місці, по суті, виготовити новий технічний паспорт. От саме ці роботи й обійдуться більш як у тисячу гривень.

Не просто цікава — хитра ситуація, чи не так? Адже, якщо вірити нашому законодавству, зразки старих державних актів на землю є цілковито законними і не потребують заміни. Це мало б означати, що всі наведені в ньому відомості і виміри земельної ділянки є правильними. Але чомусь для того, щоб вписати в цей же бланк ім’я нового власника, потрібно провести всі вимірювальні та реєстраційні роботи з самого початку й оплатити їх вдруге, як мовиться, по повній програмі.

Отже, закони та Земельний кодекс пишуть одне, а галузеві підзаконні акти встановлюють зовсім інші порядки і розцінки? То кому вірити? І за якими правилами грати у цій грі?

Платять усі, шукають правди одиниці

Питання це стосується не лише Василя Шокала. Тисячі людей у різних регіонах стикаються з подібною проблемою і слухняно несуть свою тисячу гривень невідомо до якої каси. Адже тільки Василь Сергійович продемонстрував список із півтора десятка організацій, котрі мають ліцензії на право здійснення землевпорядних робіт на території області. І що цікаво — все це приватні структури.

Що й казати, хитро закручений фінансово-земельний механізм. Спочатку приватна структура візьме свої 1,2 тисячі гривень за виконані роботи, а потім уже державні органи внесуть усі необхідні поправки у документи просто за символічні суми. Ось тобі і вівці цілі, тобто закони виконані, і вовки ситі — добряче нагодовані приватні фірми. Та тільки той, хто платить за все це, тобто законний власник землі, почувається ошуканим.

Бо хто ж, як не він, удруге змушений платити за одну й ту саму операцію? І чому саме за його рахунок держава прагне навести лад у всій землевпорядній документації? Врешті-решт, чому його державний акт на землю може так легко піддатися сумніву з боку все тих же землевпорядників?

Василь Шокало — один з небагатьох, хто вирішив самотужки дошукатися відповіді на ці запитання. За це вже встиг, з одного боку, здобути славу скандаліста і ледь не шахрая (таке почув на свою адресу з боку окремих чиновників) саме в тих установах, котрі покликані всіма силами допомагати людям отримати необхідні документи на право земельної власності. Зате з другого — схвальну оцінку правозахисників і навіть правоохоронців, для яких державний рекет щодо своїх же громадян став очевидним.

А сам Василь Степанович поки що отримує лише формальні відписки від тих же державних структур, котрі так і не дали чіткої відповіді, чому з нього вимагають немалі гроші.

Наостанок ще одна цікава деталь. Сам Василь Шокало готовий стати на бік чиновників і сплатити все, але тільки те, що від нього вимагає закон. Проте жоден чиновник так і не наважився стати на бік сільського землевласника і зробити хоча б спробу захистити його інтереси.

 

Хмельницька область.