Нелінійна арифметика

Якщо врахувати, що відтепер імпортний газ стає на 100 доларів США за тисячу кубометрів дешевший (звільнений від ввізного мита), то проти попередніх місяців економія очевидна. Водночас, якщо зважити на суперечливий зміст довгострокових політичних преференцій, які Україна віддала навзамін дешевшого на 30 відсотків газу, то хибують будь-які підрахунки, Адже, приміром, на оренді 18 тисяч гектарів кримської землі та 10 кілометрів причалів бази Чорноморського флоту, за міжнародними мірками, наша країна втрачає мільярди доларів США, а не гривень. Може, воно того варте, якщо, зі слів Прем’єр-міністра, ми отримаємо й російський кредит на добудову двох ядерних реакторів, у кооперації з росіянами запустимо серійне виробництво АНів, складемо спільні продовольчі баланси, відкриємо російський ринок для українського м’яса, молока, цукру, зерна? Поза сумнівом, якщо винести за дужки переговорних процесів питання переділу власності, які перетворюють благотворні впливи на пожиттєву залежність. Але якщо винести, то переговорникам обох країн стане нецікаво. У квітні державний авіаконцерн «Антонов» і ВАТ «Об’єднана авіабудівна корпорація» домовилися про створення управляючої компанії в рамках інтеграції авіакомплексів. Це наближає «антонівців» до додаткових фінансових ресурсів, завантаження основних фондів, але водночас — до російської корекції і планів, і можливостей. Можна нагадати й про плани збудувати 340 літаків до 2024 року, і про більш як два десятки замовлень на пасажирський Ан-158, який дотепер успішно конкурував із російським SSJ-100.

Цікава деталь: кілька років тому експерти припинили співвідносити кількість роздержавлених підприємств із економічною ефективністю їхньої діяльності. Статистика заперечувала класичний постулат, що приватизація приводить ефективного власника. Але він і не потрібен, якщо приватизація стає інструментом політичного впливу однієї держави на іншу. Російська державна Об’єднана суднобудівна корпорація (ОСК) повідомила російського прем’єра Володимира Путіна, що зацікавлена в придбанні українського заводу «Зоря-Машпроект», який вважають найбільшим виробником у світі газотурбінних двигунів у суднобудуванні. При цьому, як завжди, дещо передали куті меду, запевнивши, буцімто українці потерпають через брак замовлень. Володимир Путін доручив главі ОСК узяти це питання «під контроль». Утім, за інерцією, бо під контроль наш уряд, схоже, передає зараз усе, що просять. Агентство «Прайм-ТАСС» процитувало російського прем’єра, який давав доручення серед тижня главі «Росатому» Сергію Кириєнку стосовно повномасштабної кооперації Росії та України в атомній енергетиці: не затягуйте, мовляв, зі створенням єдиної компанії, не затягуйте...

Тим часом, нагадаю, що зі слів того самого Сергія Кириєнка, йдеться про створення СП на базі «Атоменергомашу» і «Турбоатому». Мова — про реалізацію російської і згортання української стратегій розвитку атомної енергетики, яка виробляє для країни понад 50 відсотків електроенергії. Судіть самі. Якщо завдання росіян дотепер полягало в збереженні за собою найбільшого ринку збуту технологій і паливних збірок для всіх 15 енергоблоків радянського дизайну, то українці планували диверсифікувати джерела ядерного палива, для чого було започатковано співробітництво з американською компанією «Вестінгхауз», переписано купу паперів, намічено збудувати завод із його фабрикації тощо. Завод Микола Азаров обіцяє, але побудований уже з використанням російського досвіду зі збагачення урану. І це далеко не все. В пресу вже просочилася інформація про проект україно-російської угоди щодо розширення стратегічної співпраці в енергетичній сфері. Кажуть, що в ньому йдеться про намір установити на кордоні України з європейськими країнами вставки постійного струму для спільного постачання електроенергії. З цього випливає, що російська електроенергія витіснятиме українську, оскільки собівартість виробництва останньої значно вища. Інакше кажучи, якщо Україна була експортером електроенергії, то стане транзитером, а відтак втратить ще одне джерело валютної виручки. Але зробити це нескладно, а з політичної точки зору, — дуже своєчасно. Тож пропозиція спільно постачати електроенергію в треті країни, цілком ймовірно, прийдеться до нашого двору.

Це визначення випало, даруйте, автоматично, бо на нашому енергоринку порядку, наче на подвір’ї довгобуду. Все змішалося: контракти, уряди, власники... Але це не якась там допотопна нерухомість, як нас намагаються переконати. З 1 травня, скажімо, зросли тарифи за транспортування газу, що збільшує виручку облгазів на 1,7 мільярда гривень за рік. Якщо це не позначиться на тарифах для кінцевих споживачів, а ремонтувати ЖКГ, судячи з держбюджету, уряд не збирається, то про яку й чию економію йдеться?

Водночас не варто забувати, що велика політика не терпить лінійної арифметики. Хіба можна відкидати, приміром, те, що ідея російського Прем’єр-міністра Володимира Путіна щодо об’єднання активів «Газпрому» і «Нафтогазу України» вистрибнула з метою підіграти Президенту України Віктору Януковичу. Адже якщо політекономічні розрахунки її практичної реалізації доведуть, що це не збігається з національними інтересами, то ми почуємо голос і Президента країни, і гаранта Конституції. Хоч, звісно, політекономічна арифметика — тонка штука й може привести до спільного знаменника інтереси двох компаній, капіталізація яких відрізняється щонайменше в 25 разів. До слова, про газове сальдо-бульдо у квітні. В НАК «Нафтогаз України» повідомили, що перерахували за спожитий газ у квітні близько 419 мільйонів доларів США, а спожили його, як і в березні, 1,8 мільярда кубометрів. Якщо в березні він обійшовся у 576,8 мільйона доларів США, то за яким обмінним курсом рахували економію? Не сумнівайтеся, за правильним. Але борги така економія не зменшує. З урахуванням відкоригованих даних, держборг торік зріс на 15,1 мільярда доларів, або на 61,3 відсотка, то, як-то кажуть, провина попередників нинішнього уряду. Але нинішній, судячи з держбюджету, пропонує інтенсифікувати процес запозичень. Причому із 100,3 мільярда гривень більш як 90 відсотків планується спрямувати на покриття дефіциту бюджету, прямо кажучи, на проїдання, менше 5 відсотків — на фінансування проектів економічного розвитку. Вже зараз наші внутрішні проблеми асоціюються з грецькими горіхами. І тому що нема бажання їх розкушувати, і тому що вони повсякчас нагадують про Грецію, де нехтування лінійними економічними законами зруйнувало соціальну рівновагу в країні та за її межами.