Країна, яка спирається на місцеві громади, завжди виграє

 і в фінансовому, і в патріотичному, і в національному розуміннях

Сьогодні у Верховній Раді відбудуться слухання «Реформування законодавства України про місцеві вибори в інтересах територіальних громад». Рубрика «Самоврядування» — одна з постійних у нашій газеті. Ми намагаємося об’єктивно подавати матеріали про непросте сьогодення та перспективи реформи місцевого самоврядування. Не могли ми залишити осторонь і сьогоднішні парламентські слухання. Голови місцевих рад різного підпорядкування мали змогу розповісти про своє бачення розв’язання самоврядних проблем. Власне, що вони пропонують і чи дослухаються до їхньої думки парламентарії? Відповіді шукайте в матеріалах розвороту.

Ольга БОДНАР, народний депутат, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування:

— Ольго Борисівно, в чому актуальність сьогоднішніх парламентських слухань?

— Слухання, які готує наш комітет, є надзвичайно важливими. Щоправда, вони трохи відстали в часі. Так сталося через те, що ми не зовсім правова держава й останнім часом дедалі більше віддаляємося від позиції «право» і переходимо до позиції «сила». Країна, яка спирається на місцеве самоврядування, завжди виграє і в фінансовому, і в патріотичному, і в національному розуміннях. Прикладом є Англія. Там шикарна система місцевого самоврядування. Практично вся державна машина тримається на ньому. Утім, там зовсім інший менталітет. А нам не завадило б повчитися ментальній культурі демократичних народів.

Нинішні слухання мають привернути увагу суспільства до важливості існування такого інституту, як місцеве самоврядування. Бо саме завдяки йому можна сказати, що державою керує народ. Крім того, хто як не муніципалітети знають нагальні місцеві проблеми. На жаль, слухання відбуватимуться в досить вузькому напрямі.

— Чи є в комітету узгоджена думка щодо системи виборів?

— Як ви знаєте, 30 травня мали відбутися місцеві вибори. Вони скасовані Верховною Радою. Сьогодні ради не знають свого статусу, не знають, чи будуть вони легітимні після 30 травня. На моє переконання, якщо Конституційний Суд затягне зі своїм рішенням або Верховна Рада не проголосує ті зміни до Конституції, які ми подали до КС, отримаємо нелегітимність усіх рад. А це призведе до того, що будь-який громадянин зможе звернутися до суду й оскаржити рішення тієї чи іншої ради.

На слуханнях маємо обговорити важливе питання: яким чином обирати місцевих депутатів: залишати пропорційну систему чи все-таки запровадити змішану або мажоритарну.

Це питання не раз обговорювали і в нашому комітеті. Але загальної, спільної думки немає ні в комітету, ні в депутатського корпусу. Кожен намагається скомпілювати цю ситуацію під себе. Я завжди кажу так: юриспруденція — це така палиця, яка має принаймні два кінці. Сьогодні ти підлаштовуєш її під себе, а завтра вона вдарить тебе по голові іншим кінцем. Тому потрібно виписувати норми так, щоб вони були константою і їх не потрібно було змінювати залежно від того, який вітер подме.

Сьогодні сили розподілилися приблизно однаково. Одні кажуть: оскільки ми є парламентською республікою і вибори в парламент відбуваються за пропорційною системою, то варто робити такі вибори і на місцях. Щоб одна політична сила несла відповідальність і нагорі, і внизу. У цьому є якесь зерно правди. Якщо внизу будуть мажоритарники, ухвалене нагорі рішення не виконуватиметься. Як тоді говорити про злагодженість роботи вертикалі влади? З другого боку, мають рацію ті, хто ратує за повернення до мажоритарної системи, або принаймні змішаної. Тоді депутат буде зацікавлений, щоб його знали виборці, які вимагатимуть від нього відстоювання власних інтересів.

— То який вихід?

— Вихід пропонувала Юлія Тимошенко у змінах до Бюджетного кодексу. Загалом чинне законодавство, яке регулює діяльність місцевого самоврядування, у нас досить непогане. Тимошенко поцікавилася: чому ж тоді воно не працює? А тому, що муніципалітети не мають фінансової бази. Вона хотіла зробити так, щоб кожна громада могла розпоряджатися своїм бюджетом і лише невелика частина з цих коштів потрапляла в державний бюджет. Що це дало б? На місцях була б стабільність і достатня фінансова база. За таких умов не так уже й важливо, за якою системою обираються місцеві ради. Бо будь-яка система є позитивною, якщо з нею працювати у правовому полі.

Чим заважає нинішня система на місцях? Власне, нічим. Кожен депутат районної, міської ради, принаймні з Блоку Юлії Тимошенко, закріплений за своїм округом, і громадяни знають, де його громадська приймальня. Якщо інші політичні сили не враховують інтереси своїх громадян, тоді питання вже до тих політичних сил.

Крім того, вважаю, що, готуючи новий виборчий закон, потрібно передбачити застереження і заборонити вносити до нього зміни, наприклад, за рік до виборів, або, навпаки, можна змінювати через півроку після виборів. Тобто відбулися перегони, виявилися недоліки — виправили їх.

— Де саме: в законі чи в Конституції потрібно виписати таку заборону?

— Ні, це не можна прописувати в Конституції. Бо ця норма має бути більш гнучкою, ніж константа в Основному Законі. Це може бути виписано в законах або, наприклад, у Виборчому кодексі.

— Якщо КС визнає незаконним скасування місцевих виборів, то за якою системою вони відбуватимуться і коли?

— Прогнозувати, за якою системою відбудуться вибори, дуже важко. Ситуацію в парламенті не можна спрогнозувати, тим паче нині. Ось, наприклад, півмісяця тому на погоджувальній раді обговорювали питання щодо Виборчого кодексу і парламентських слухань. Узгодили: 28 квітня відбудуться слухання з кодексу, 12 травня — з реформування законодавства про місцеві вибори, а 13 травня Виборчий кодекс буде винесено на розгляд сесії. Однак, як стало мені відомо, Партія регіонів відмовляється підтримувати Виборчий кодекс. Перед цим вже було провалено закон, який підписали всі фракції, стосовно двотуровості голосування в містах обласного значення і в містах, які мають понад 70 тисяч населення.

Я не візьмуся прогнозувати, що буде, якщо постанова Верховної Ради буде скасована Конституційним Судом. Я дуже добре пам’ятаю, як перед виборами Президента було брутально порушено норми чинного законодавства, внаслідок чого до Закону «Про вибори Президента України» імплементовано зміни, які призвели до фальсифікації волевиявлення. Я дуже добре пам’ятаю, як шість годин стояла за трибуною і пояснювала, що це робиться антизаконно, антиконституційно. Але це не допомогло ні мені, ні країні.

— Чи буде пропозиції, озвучені на слуханнях, враховано під час підготовки Виборчого кодексу?

— Виборчий кодекс — це ширше поняття, ніж те, що відбуватиметься на слуханнях. Проте участь у них братимуть представники асоціацій, міст, сіл, селищ, областей. Тому впевнена: важливі й корисні пропозиції не можна втрачати. Інакше для чого проводити ці слухання взагалі? Пропозиції потрібно обов’язково імплементувати у Виборчий кодекс, у цьому я з вами повністю погоджуюся.

Записала Олена ГОРБУНОВА.

Григорій Заболотний, голова Вінницької обласної ради:

Але спочатку хочу уточнити. В обласній раді сто місць. Однак депутатів менше. На жаль, ми втратили товаришів. Двоє загинули в автокатастрофі, життя декого обірвала хвороба. Так сталося, що всі вони з однієї фракції. Але лава запасних у цієї політичної сили виявилася настільки коротка, що навіть одразу після виборів їм не вдалося замінити тих, хто перейшов на роботу в парламент. Ось вам ще один недолік — політична сила сформувала короткий список. Очевидно, не сподівалася на успіх. Натомість виборці активно підтримали їх. Тим часом в раді їхні місця залишаються порожні.

Загалом своїх представників не мають шість районів і одне місто. Пригадую, скільки невдоволення викликало це у виборців після оголошення результатів перегонів. З таким фактом і вони, і ми зіткнулися вперше. Люди справедливо запитували, хто ж має відстоювати в раді інтереси їхньої громади? Водночас більш як третину місць зайняли представники обласного центру. Ось яку ситуацію нам підкинула нова виборча система. Треба було шукати рішення, як вийти з неї. 

Одразу після виборів я особисто звернувся до керівників фракцій з пропозицією розподілити депутатів за районами. Тому що «безприв’язне» утримання депутатів — не на користь виборцям. Коли надали списки, з’ясувалося, що є чимало випадків дубляжу. В деяких районах бажаючих працювати виявилося з надлишком, а в окремі навпаки — ніхто не хотів їхати. Всі хотіли працювати на успішних, великих територіях. Але ж проблем більше там, де менші територіальні громади. Довелося, як то кажуть, вносити правки у подані фракціями списки. Клопотів мали достатньо. Найбільше пригнічував сам факт «прив’язування» депутатів. Розумів, що не повинно так бути, але все одно такі списки спочатку затвердили на президії ради, а тоді вже й на сесії. Незважаючи на те, що, врешті-решт, питання врегулювали, деякі з депутатів, не буду приховувати, так і не вивчили дорогу до своїх районів.

Щоб депутати йшли до виборців, у районах запровадили також депутатський тиждень, дні єдиного інформування, виїзні прийоми громадян. Активних депутатів підганяти не доводилося. На щастя, таких у нас більшість. Ті, хто не вперше в раді, зберегли високе почуття відповідальності перед виборцями. Знають, що слід прозвітувати перед громадою про виконану роботу, що треба систематично проводити зустрічі.

Тому переконаний: наступати на ті само граблі вдруге не можна. Ніхто не може так ефективно захищати інтереси територіальної громади, як представник, обраний від цієї конкретної громади. Це аксіома. Тому я особисто за те, щоб керівників територіальних громад, депутатів сільських, районних рад, міст районного і обласного значення, а також до обласної ради обирали за мажоритарною системою.

Щоправда, дехто вважає, що одним з її недоліків є підкуп виборців. Давайте детально проаналізуємо, що мається на увазі під терміном «підкуп виборців». Я особисто добре знаю, як саме працювали кандидати в депутати в нашій області під час дії мажоритарної системи. Один поперед одним намагалися заявити про себе конкретною справою. Той шукав кошти для прокладення газопроводу, інший знаходив гроші для завершення будівництва школи чи дитсадка, третій організовував лікування хворих у столичних клініках 

і т. д. Це підкуп? Я б назвав це по-іншому — добрі справи для громади. А що нині? Порівняйте. Відповідальність зведено до нуля. До того ж на всіх рівнях — від сільської до Верховної Ради. Припускаю: якби нинішніх народних депутатів обирали за мажоритарною системою, то приблизно вісімдесят відсотків із них навряд чи потрапили б у парламент. Значну частину таких обранців не тільки не бачать виборці в себе в регіонах, їх не видно на трибунах, вони не є авторами законопроектів, а дехто, кажуть, з’являється в парламенті від випадку до випадку. На мою думку, нам потрібен закон про те, хто повинен балотуватися до Верховної Ради. Це має бути не просто громадянин, якому виповнилося вісімнадцять років. У вищому законодавчому органі повинна працювати еліта суспільства. Тоді й закони у нас будуть дієвіші.

Крім того, було б непогано, якби керівники сільських, селищних територіальних громад автоматично ставали депутатами районних рад. Це підвищило б роль керівника громади. Він, як кажуть, зубами б вигризав усе, що потрібно для поліпшення життя людей, для розвитку інфраструктури території. Тим паче що попереду на нас неодмінно чекає адміністративна реформа. Самостійними залишаться тільки сильні територіальні громади. Хто зробить їх такими, той буде на коні.

Варто також запровадити одночасні вибори до місцевих рад і вибори керівників місцевих територіальних громад. Але в жодному разі не можна об’єднувати такі вибори з обранням депутатів Верховної Ради. Бо тоді зменшиться значимість місцевих перегонів.

Але найголовніше в усіх виборах — система відповідальності обраного депутата, а точніше — чітко виписане правило його відкликання в разі невиконання своїх обов’язків. У чинному законодавстві це положення не має чіткого обґрунтування. Тому й байдикують деякі з наших обранців.

Записав Віктор СКРИПНИК.

Вінницька область.

Олександр Верхуша, голова Городнянської районної ради:

— Повна передача повноважень і ресурсів на місця — це той фундамент, на якому має будуватись уся інфраструктура, це та схема, яка має забезпечити повноцінне обслуговування населення. Ресурси і повноваження — життєдайний кисень для наших поселень. Немає значення, чи будуть «вожді» керувати з Києва, чи з Дніпропетровська, Львова, Одеси. Треба владу передати безпосередньо туди, де відбувається контакт людини і першої владної інституції. Починати потрібно з аналізу ситуації в країні і знайти відповідь на запитання: «Чому в державі, яка починає спинатися на ноги, збільшуються доходи бюджету, але людина, яка живе в конкретному населеному пункті, додаткових послуг не отримує?». Поставимо собі запитання, який орган у державі може ці послуги надати людині? Відповідь — держава, місцеве самоврядування. Але держава не може надавати послуги, тому що вона далеко від цих проблем. Дитячий садок, дороги, освітлення, комунальні послуги, гаряча і холодна вода, опалення, дахи тощо. Усі ці послуги може надавати тільки один інститут — місцеве самоврядування. Чому ж не надає? На те є дві причини — відсутність повноважень і ресурсів та система адміністративно-територіального устрою держави.

Візьмемо наш невеличкий Городнянський район. Здається, що 30 сільських рад на 34 тисячі населення — надто багато? У Польщі гміні (первинний орган місцевого самоврядування. — Авт.) підлягають населені пункти із загальною кількістю 5000 мешканців. Проектами планувалося, що і в Україні, за польським прикладом, можна буде утворити такий адміністративно-територіальний поділ. Тоді б у нашому районі було сім сільрад. Але, як на мене, тоді надавати послуги мешканцям невеликих сіл було б важче.

То який вихід? Усе залишити без змін? Я вважаю, що польський досвід варто брати для запозичення, але не сліпо копіюючи. Зокрема, в наших реаліях варто було б провести адміністративно-територіальну реформу на базі сільрад із 2500 мешканцями. У Польщі в невеликих селах є представники гміни — солтиси. У нас це можуть бути старости. Вони — представники місцевого самоврядування на місцях. Отже, в кожному селі, де немає сільради, є її уповноважені старости, які за цю роботу мають отримувати певні суми або працювати на громадських засадах. Побоювання, що це розширить бюрократію на місцях, безпідставні.

Навпаки. Візьмемо до прикладу Кузничівську сільську раду, що має у своєму підпорядкуванні два населені пункти з населенням 263 особи. Видатки бюджету цієї сільської ради становили за 2009 рік 169,8 тисячі гривень, із них 167,2 тисячі гривень пішло на зарплату і лише 400 гривень (!) — на медикаменти. Водночас забезпечення роботи самої сільради коштувало 120 тисяч гривень. Як на мене, утримання у Кузничах старости коштувало б у 10 разів дешевше. Решту можна було б витратити на медикаменти і ремонт доріг тощо. Тобто від організації такого самоврядування передусім виграли б люди. До того ж у масштабах держави це дуже значні суми.

Річний загальний бюджет утримання сільрад у районі торік становив 

3 мільйони 700 тисяч гривень. Це багато. Для забезпечення місцевого самоврядування в районі цілком досить і 15—20 сільрад. До речі, багато з них виникли у 1980-х роках на прохання людей. Але якби був запроваджений інститут старост як підлеглих сільських голів, то ми мали б реальну економію бюджетних коштів у рамках одного мільйона гривень. Це досить велика сума.

Насамкінець хотілося б, щоб до чинного законодавства було внесено низку змін, які істотно підвищили б результативність місцевого самоврядування. 

Важливо, щоб наступного року після виборів райради, облради мали свої виконкоми. Тоді на місцях буде більше взаємодії, результативної роботи, ніж не виправданого нічим протистояння чи змагання «хто старший».

Записав Сергій ПАВЛЕНКО.

Чернігівська область.

Петро Саганюк, міський голова Володимира-Волинського:

— Ще 7 липня 1997 року указом Президента України було створено Державну комісію з проведення адміністративної реформи. На жаль, поступального руху вперед у цій важливій державотворчій справі не помічається. А тим часом це питання для України, та й для нашого краю, не нове. За 70 років існування області в ній не раз відбувалися адміністративно-територіальні зміни. Сьогодні на Волині 16 районів, у 1940 році їх було 30, наприкінці 1950-х — 19, після укрупнення в 1962 році — 7 (Володимир-Волинський, Горохівський, Камінь-Каширський, Ківерцівський, Ковельський, Любомльський, Рожищенський). Вважаю, що приблизно така само кількість районів була б оптимальна для області і сьогодні.

Але водночас автори проектів адміністративно-територіальної реформи мають пам’ятати: позбавляючи будь-який населений пункт статусу адмінцентру або понижуючи його, держава повинна подбати про подальший соціальний захист населення, що там проживає.

У 1988—1992 роках, перебуваючи на посаді міського голови, мені довелося водночас керувати і районом (був і такий експеримент). Працювати, безперечно, було складно, особливо після того, як не стало міськкому партії (він усе-таки брав частину роботи і відповідальності на себе). Володимир-Волинський район посідав тоді третє місце в області з виробництва аграрної продукції, і село потребувало постійної уваги. Водночас було й місто з майже 

40-тисячним населенням, промисловими підприємствами та цілим вузлом проблем. Однак зі своїми обов’язками справлявся успішно. Інакше через кілька років мешканці Володимира-Волинського не запросили б (на той час я вже був директором місцевого держлісгоспу) знову стати їхнім міським головою. Тож вважаю, що було б цілком прийнятно, коли б теперішні міста обласного підпорядкування з населенням у 70—40 тисяч, якими на Волині є Ковель, Нововолинськ, Володимир-Волинський, могли б мати спільні з районами ради.

Успішне функціонування рад залежатиме від того, яка виборча система в нас діятиме. Особисто я за те, щоб ради, починаючи від сільської і закінчуючи обласною, обиралися лише за мажоритарною системою. Тобто щоб депутатами ставали не представники певних партій за списками, а найавторитетніші в селі, районі, місті, області люди. Повірте, далеко не всі партійні функціонери за таких умов стануть депутатами. Люди виберуть у представницькі органи найкращих і найавторитетніших. Щодо Верховної Ради України, то вибори народних депутатів потрібно проводити за змішаною системою: 50 відсотків — за партійними списками і 50 — за мажоритарною системою. Це не виключає, що серед депутатів-мажоритарників будуть представники і певних політичних сил.

Щодо сільських рад, то їх, вважаю, слід також скоротити в кілька разів. Маємо стосовно цього хороший приклад наших сусідів-поляків. Укрупнивши гміни, вони фінансово зміцнили сільські органи самоуправління, посилили їх роль у вирішенні економічних та соціальних питань. Ну, скажіть, що може зробити сільська рада з 500—600 жителями і без жодного виробничого чи бізнесового підрозділу на своїй території? Нічого!

Тепер стосовно наповнення головної скарбнички країни — бюджету. Активність громад у цій справі була б вища, якби принаймні половина податкових та інших зборів залишалася в розпорядженні місцевих громад. Візьмемо акцизний збір. З нас питають за його надходження, але нічим не заохочують. Маємо підприємство, від якого щомісяця надходить 12 мільйонів акцизних платежів. Однак міська громада не отримує з них жодної копійки. Якби ж із цієї суми нам виділяли хоча б десяту частину, то скільки за отримані кошти можна було б зробити із благоустрою міста, реставрації пам’яток архітектури, яких так багато у Володимирі-Волинському, розвитку соціальної сфери.

Дивує, наприклад, чому не вводять транспортний податок у ціну палива. Є людина, яка за рік своїм «Жигулем» лише кілька разів з’їздила на дачу. А є бізнесмен, який щодня накручує «Мерседесом» півтисячі кілометрів. Ця обставина, на жаль, не враховується. Заради справедливості повинно бути так: більше їздив, більше спалив бензину — більше сплати й податку. Якщо транспортний збір закласти в ціну пального, а саме так роблять майже у всьому світі, то і дороги ремонтуватимуть краще, і їздити ними стане безпечніше.

Ще одним джерелом поповнення бюджету є адміністративні штрафи Державтоінспекції. Порушив правила дорожнього руху — плати. За минулий рік органами ДАІ оштрафовано іноземців на 1,6 мільйона гривень, з них половина мала б поповнити міську скарбничку. Але іноземці сьогодні штрафів не платять. Ви поїдьте в Польщу, поруште правила дорожнього руху і спробуйте виїхати, не сплативши там штрафу. У нас усе навпаки. Хоч куди ми зверталися з цього питання: в комітети Верховної Ради, в міністерства юстиції і внутрішніх справ, але проблема законодавчо не вирішується.

На мою думку, всі бюджетні відносини потрібно врегульовувати так, щоб було вигідно і державі, і громадам на місцях. Тоді легше буде вирішувати питання, які ставлять перед нами виборці.

Записав Микола ЯКИМЕНКО.

Волинська область.

Віктор Корольов, міський голова Пологів:

— Наші Пологи вигідно відрізняються від багатьох інших міст, зокрема Запорізької області. Тут, по-перше, є залізничний вузол, а ще розвинута, до того ж працююча, промисловість, адже всі підприємства економічно активні. Тому місто має достойний бюджет, і його дохідна частина на 30—40 відсотків більша, ніж у міст-сусідів. А отже, ми маємо можливості і для розвитку, і для підтримки житлово-комунального господарства. Утримуємо шість дитячих садків, будинок культури, Будинок дитячої творчості тощо.

Щодо перешкод у роботі, то погоджуюся з думкою, що коли працювати, то нічого заважати не може. Хоча зрозуміло, що бюджет, прийнятий навіть у квітні, створює серйозні проблеми, зокрема для міст, бо найпізніший термін його прийняття — перше лютого. Втрачено золоті дні березня і квітня, які можна було використати для ремонту доріг, капітального ремонту і реконструкції інфраструктури ЖКГ та й для утримання тих-таки садочків. Погодьтеся, прикро, коли кошти в міста є, по загальному бюджету — один мільйон, по бюджету розвитку — два, а робота стоїть...

Не жалітимуся на стосунки з районною владою. Це правда, що завжди є проблема, коли хтось з кимось взаємодіє, то хтось робить, а хтось відповідає... Однак в ідеальному варіанті всі розуміють, що керівники району і міста, як мовиться, — в одній упряжці і просто приречені діяти узгоджено. Тому я дуже обережно ставлюся, наприклад, до ініціативи попереднього уряду замкнути всі місцеві бюджети на Київ, оминаючи район і область. Моя думка суб’єктивна, але вона така: Київ — далеко! Ми маємо сумний досвід спілкування з Міністерством ЖКГ, коли всі проекти цієї галузі узгоджуються лише в столиці. Раніше все узгоджувалося в управлінні ЖКГ облдержадміністрації, і процедура була набагато простіша. А ось минулого року ми з директором міського комунального підприємства чотири рази побували в Києві. І все з приводу лише одного проекту. Адже там черга з усієї України стоїть! До речі, розумний бюджет можна прийняти і через область, і через район — головне тут, ще раз підкреслю, прийнятні терміни його ухвалення.

Щодо міської ради, то і на неї в Пологах міському голові гріх скаржитися. Я позапартійний, однак нам удалося об’єднати зусилля практично всіх депутатів міськради. Із складу в 30 обранців 15 депутатів налічує фракція Партії регіонів, ще шість — БЮТ. На щастя, в депутатського корпусу є розуміння міських проблем, і всі програми, які виносяться виконкомом, оперативно затверджуються на сесії. Немає, слава Богу, того, що називають перетягуванням ковдри чи популізмом. До того ж усі ухвалені проекти і програми дали позитивний результат. Інакше кажучи, помилкових рішень поки що вдалося уникнути. Пологам, як невеликому місту (приблизно 22 тисячі населення), що розташоване подалі від курортів, вдалося уникнути ще однієї біди — битви за землю. За тими кількома ділянками під забудову, що чекають відповідного законодавства щодо земельних аукціонів, проблеми немає — навпаки, на жаль, черга за ними не стоїть...

Склалися у нас стосунки і з так званими «містоутворюючими» підприємствами. У нас таких два. Це олієекстракційний завод (ОЕЗ) та компанія «Мінерал» (видобуток глини та каоліну). Окрім забезпечення всіх необхідних бюджетних платежів, ОЕЗ — це ще й усунення аварій інфраструктури ЖКГ, зокрема водогонів і тепломереж, а також патронат над дитячими садочками. А «Мінерал» — це підтримка міського будинку культури, утримання футбольної команди, що грає на першості області, благоустрій міського парку, будівництво храму, утримання стадіону з одним із найкращих в області газонів тощо.

Одне слово, варто підсумувати сказане словами: скарг немає, але є побажання. Насамперед щоб люди, які ухвалюють важливі державні рішення, пам’ятали про тих, для кого вони їх ухвалюють. А ще якось цікавилися життям мешканців міст, містечок і сіл. Ось у нас найболючіша проблема — стан доріг. Окрім звичної вуличної мережі, по місту проходить понад 10-кілометрова ділянка важливої міжміської автомагістралі. Тому вважаю, що підвищення транспортного податку вимушене, але й виправдане рішення. Щоправда, сьогодні Євро-2012 змітає всі гроші, за які мали б ремонтуватися дороги і в населених пунктах теж. А це неправильно! Ось, наприклад, у Пологах лише 50 відсотків транспортного податку залишається, а в Києві — 100. Так, Київ — столиця, але й Пологам, наприклад, залиште хоча б 75 відсотків податку, тут теж автівки їздять.

Адміністративні штрафи за порушення правил дорожнього руху йдуть до загального бюджету, хоча впевнений: і вони сьогодні мають спрямовуватися на утримання доріг. Тоді водії хоч не будуть обурюватися, що їздити по ямах неможливо, а за це ще й штрафи беруть... 

Записав Леонід СОСНИЦЬКИЙ.

Запорізька область.

Іван Явтушенко, голова Новопідкрязької сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області:

— Для мене особисто немає різниці, коли відбудуться вибори до місцевих рад: я готовий до них хоч завтра. Можливо, комусь ця відстрочка й дасть якісь дивіденди, але для тих людей, які працювали чесно і з повною віддачею, впевнений, ні пора року, ні дата проведення виборів значення не мають.

Проте я навіть не припускаю, що хтось додумається запровадити вибори до сільської і селищної рад за партійними списками. 

Партії висували своїх кандидатів і до нашої сільської ради, але, чесно кажучи, мало хто звертав увагу на їхню партійну приналежність: виборці насамперед оцінюють ділові і людські якості висуванця. Якби партія потім ще й відповідала за діяльність свого представника на посту депутата чи сільського або селищного голови, то, можливо, партійна приналежність більше впливала б на вибір.

Я особисто палкий прихильник мажоритарної системи, і вважаю, що саме в такий спосіб треба обирати владу на всіх рівнях. Має бути конкретна людина, яка звітує про свою роботу у виборчому органі перед тими, хто її туди делегував. До такого депутата можна звернутися із запитом, по допомогу, він має вести прийом громадян, знати про проблеми свого округу — може, тоді й закони наші були б більш прив’язані до реальної ситуації і про виконання їх ретельніше дбали б.

Ви спитайте, чи знають люди, за кого вони голосували під час виборів до Верховної ради? А колись свого народного депутата знав мало не кожен житель села.

Вибори за партійними списками приводять в обласну, районну, міську ради людей, які не проживають на цій території. Яка від них користь? Це можуть бути професійні і порядні люди, але вони не володіють ситуацією на місцях, бувають наїздами. Та й, зрештою, навіщо їм чужий клопіт? З двох одне: або мають тут свій бізнесовий інтерес, або виконують волю партії. Я вважаю, в місцеві ради треба обирати тільки тих людей, які проживають на цій території і яким виборці довіряють.

Мажоритарна система дає можливість жителям кожного населеного пункту мати своїх депутатів на всіх рівнях — у сільській, у районній чи в міській, обласній та Верховній радах. Це дає відчуття захищеності, а сільському голові, особливо новачку, який ще не знає, в які двері стукати, щоб вирішити те чи інше питання, — доброго помічника і порадника.

Не можу оминути й бюджетне питання. Торік наш бюджет перевищував 316 тисяч гривень, трохи більше половини цієї суми складали власні доходи, решта — дотація з районного бюджету. Безперечно, що за такі гроші всі комунальні заклади, хоч їх і небагато, важко утримувати в належному стані. І якби не підмога фермерських господарств і приватних підприємців та не ентузіазм односельців, нічого цього не було б. На початку свого головування я попросив фермерів і підприємців допомогти відремонтувати соціальні заклади. Ніхто не відмовився. Розпочали з будинку культури, бо це те місце, яке збирає село разом. Після нього дійшла черга до ФАПу, а перед ювілеєм села взялися за приміщення сільської ради. Частину матеріалів на ремонти придбали за бюджетні кошти, багато чого купили фермери і підприємці. Роботи виконували самі: збиралися сім’ями вечорами, у вихідні. Тепер хочемо відновити дитячий садок. У Всеукраїнському конкурсі проектів та програм розвитку місцевого самоврядування ми виграли грант на 100 тисяч гривень. Щоправда, цієї суми малувато — хоч би в півмільйона вкластися, решту будемо шукати. Є головне — діти, до півсотні у двох селах набереться, і вони мають іти до школи підготовлені.

Наразі сільський голова почувається владою з простягнутою рукою. За радянських часів рішення сільради матеріально підкріплювалися колгоспними коштами, та й не тільки коштами. Треба сніг на дорозі розчистити — виділявся колгоспний трактор, треба дрівець бабусі заготувати — наряд у колгоспну майстерню, треба дерево сухе спиляти — колгосп надішле людей і техніку. Не кажучи вже про ремонти того-таки будинку культури, 

ФАПу чи дитсадка — вони були колгоспними. Нині все це теж треба робити, тільки вже без колгоспу. Це добре, що у нас є порозуміння з фермерами і підприємцями, тому справно дороги розчищалися від снігових заносів і хліб підвозили вчасно, і «швидка» могла дістатися в будь-який момент на виклик. Але, погодьтеся, сільраді не завадило б мати своє невеличке комунальне господарство для виконання таких робіт.

Конче потрібен у штаті сільради й юрист. Адже з усіма спірними питаннями люди спочатку до нас ідуть. Я, наскільки дозволяє моя підготовка, роз’яснюю їхні права, але професійної поради дати не можу. Крім того, дуже часто консультація юриста потрібна й під час підготовки рішень сільради, щоб вони відповідали чинному законодавству.

Можливо, частину проблем могла б розв’язати адміністративно-територіальна реформа. Якщо втілюватимуть ідею передання повноважень на місця, то укрупнення громад не уникнути. А тут необхідно врахувати всі деталі, щоб не вийшло так, як із реформуванням колгоспів. Тепер із Туреччини і Польщі харчі завозимо...

Дуже не хотілося б, щоб ми знову наламали дров. Хочу порадити творцям цієї реформи: вирішуючи долю кожного населеного пункту, думайте, що це ваше рідне село.

Записала Тетяна КОЛЯДИНСЬКА.

Дніпропетровська область.