Довідка «Голосу України»

Синицький Валентин Борисович народився 16 вересня 1948 року в місті Біла Церква. В 1971 році закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут, у 1984 році — вищу партійну школу при ЦК КПУ. В місцевому самоврядуванні працює з перервами з 1986 року. 10 липня 1992 року офіційно обійняв посаду міського голови Джанкоя. 18 років поспіль очолює міську громаду Джанкоя. Одружений. Двоє дітей і двоє онуків.

Джанкой — місто республіканського підпорядкування на півночі Криму. Є центром Джанкойського району, але саме до його складу не входить. Місто — промисловий центр з переробки продукції сільського господарства, виробництва сільськогосподарської техніки, великий залізничний і транспортний вузол з розвиненою інфраструктурою. Стратегічною особливістю міста є його транспортні можливості, що забезпечують зв’язок міст України із кримським півостровом.

— Валентине Борисовичу, що характерно сьогодні для міста Джанкоя в соціально-економічному розвитку?

— Сьогодні для міста характерна, хоч як це дивно прозвучить, — стабільність. Джерела її сховані в глибині спаду економіки, що відбувся наприкінці 90-х років. Тоді промислове виробництво в місті практично зупинилося. Нині машинобудівний і консервний заводи — банкрути. Ми шукаємо для них інвестора. Але низка підприємств, які отримали ефективних власників, вийшли на оптимальний рівень виробництва. Стабільно працює й залізничний вузол.

— Я знаю, ви прихильник системного підходу у вирішенні проблем міського господарства. Приміром, якщо взяти будівництво житла і ремонт житлових приміщень — тут можливий такий підхід?

— Ми намагалися створити такий підхід у вирішенні головної проблеми міста — вулично-дорожньої мережі. Адже місто має лише 29% доріг із твердим покриттям, при середньому показнику в Криму — 78%. Ми розробили комплексну програму. Вийшли на цифру в 313 млн. гривень. Спробували потрапити в одну із державних програм — не вийшло. Розраховувати на місцеві можливості не доводиться, бо бюджет власних повноважень усього 6,6 млн. гривень. От і вибираєш, що сьогодні важливіше: тепло в школах чи будівництво ділянки дороги. А комплексний підхід до будівництва й ремонту житла можливий, чому б і ні. Але все знову впирається у фінансування. На жаль, 600 тис. грн. у міському бюджеті на це недостатньо.

— Ідеальний бюджет міста який, на вашу думку?

— Фінансування делегованих повноважень не сповна задовольняє міську громаду. Я вже говорив, що ми вийшли на цифру 6,6 млн. гривень бюджету власних повноважень. Але це ж мізер порівняно з бюджетом тієї ж Феодосії або Ялти. У бюджетній політиці до кожного міста або селища треба підходити індивідуально. Ідеально було б розрахувати потреби регіону: те, що ми можемо віддати державі, — віддаємо, що не можемо, — залишаємо в себе. Джанкой, приміром, задовольнив би такий підхід у бюджетній політиці: 80% — місту, 20% — державі. Тоді можна буде розвиватися, планувати на якусь перспективу. А так виходить, що нинішній бюджет міста, якщо говорити образно, — це бюджет латання дірок. Наприклад, я не розумію, для чого вивчення української мови поклали на місцевий бюджет? Те саме стосується й кримсько-татарської мови. Адже на ці завдання мають бути передбачені фінанси в бюджеті країни.

— Не секрет, що основним рушійним локомотивом у країні є малий і середній бізнес. Які у вас стосунки з ним?

— Найсприятливіші. Моя позиція, та й виконкому міської ради одна — не заважати. Навіть з тієї причини, що сьогодні за рахунок малого й середнього бізнесу змінюється обличчя міста. У нас працює адміністратор, спрощена процедура оформлення підприємницької діяльності за принципом «єдиного вікна».

— Чи намагаєтеся ви залучати інвестиції в міське господарство?

— Безумовно. Ми брали участь у проекті українського фонду соціальних інвестицій. Чотири рази Джанкой ставав переможцем конкурсу проектів місцевого самоврядування, проведеного асоціацією міст України. Нещодавно ми презентували три проекти в рамках реалізації програми розвитку ООН у Криму. Цього року за цією програмою, напевно, буде реалізовано, щонайменше, п’ять проектів. Працюємо з приватними інвесторами. Щоправда, не завжди така робота дає результат.

— А що заважає?

— На околиці міста в нас є масив. Абсолютно нікому не потрібний. До міської влади звернулася фірма про виділення цієї території під аеродром малої спортивної авіації. Це новий напрям у Криму, та й в Україні. Вони хотіли поряд з нашим транспортним аеродромом створити навчальний центр малої авіації. Але депутати кажуть: давайте ми візьмемо заздалегідь із них на розвиток міста 10 млн. гривень. Та які інвестори на це підуть? Так у дискусіях ми згаяли рік. А потім грянула фінансово-економічна криза. І з цієї затії нічого не вийшло. Але ж фірма витратила 500 тисяч гривень на проект аеродрому. І що, хто від цього виграв? Програли всі. У цьому випадку спрацювала «містечковість» і недалекоглядність місцевих депутатів. Що поробиш! Такий у нас депутатський корпус сьогодні. Іншого поки що немає.

— Вас як міського голову задовольняє сьогоднішня діяльність депутатського корпусу Джанкоя? Чи відповідає представницька влада духу часу?

— Ні. В 2005 році я особисто виступав за те, щоб на рівні області, міста, селища залишалися вибори депутатів за мажоритарним принципом. Але мене й моїх колег, міських голів, ніхто тоді й слухати не хотів. Говорили, мовляв, ми йдемо в Європу, необхідно, щоб політична сила відповідала за місто й селище. Пропорційний принцип формування місцевої влади дав поштовх до протистоянь міських голів, виконавчого комітету й депутатського корпусу. За останні чотири роки джанкойські депутати порушували питання про недовіру мені разів п’ять. І таке протистояння присутнє не тільки в Джанкої, а по всій Україні. Добре, що мені вистачає терпіння, досвіду й наполегливості в проведенні рішень, які служать громаді. А як бути міському голові, якого обрали вперше?

У нас у раді 30 депутатів. Отож 16 голосів, необхідних для прийняття рішень, мені даються з величезними зусиллями. Мало не кожного треба просити прийти на сесію. Я впевнений, що ми могли б більше зробити для міста й громади, якби представницька влада була обрана за мажоритарним принципом. Адже тоді б у владу потрапили зрілі люди, що відбулися. Вони знали б, що їм довірив виборець і працювати треба заради нього і для нього. Хіба це погано, коли депутат допомагає вирішити яку-небудь приватну проблему своєму виборцеві? Від мажоритарки виграє і країна, і конкретна людина в місті та селищі.

— Верховна Рада України відстрочила вибори до місцевих рад на невизначений термін. Коли, по-вашому, треба проводити вибори місцевої влади?

— Я думаю, чергові вибори в місцеві ради треба синхронізувати. Тобто міських голів і депутатів місцевих рад треба обирати одночасно. Тоді кандидат, який претендує на посаду градоначальника, може сформувати свою команду й провести її в депутатський корпус. Від цього виграє передусім місцева громада. Варто подумати й про процедуру відкликання депутата й голови. Влада повинна знати: вона прямо залежить від благополуччя й спокою жителя міста і селища. А щодо дати їх проведення... Напевно, у сформованому соціально-економічному становищі місцеві вибори краще провести в березні 2011 року. Але це вирішувати депутатам Верховної Ради. Я особисто готовий до виборів і влітку, і восени цього року.

— Валентине Борисовичу, як ви вибудовуєте відносини міської влади і жителів Джанкоя? Які знаходите форми взаємодії місцевої громади з органами влади АР Крим та України?

— У мене є правило, проблеми кожного джанкойця — це мої проблеми. Я намагаюся щодня зустрічатися з людьми. Щопонеділка в мене прийомний день. Щокварталу проводжу на місцевому телебаченні прямі ефіри. У нас є інтернет-приймальня, де кожний житель може поставити мені запитання, і я запевняю, що на нього дадуть відповідь. Ще в міській раді склалася така форма роботи з виборцями як громадські слухання. На них ми виносимо всі значимі міські проблеми.

З Верховною Радою і Радою Міністрів автономії ми працюємо в рамках закону про місцеве самоврядування. Безумовно, є точки дотику, є розбіжності. Але всі нестиковки вирішуються в робочому порядку. Ми завжди можемо розраховувати на підтримку республіканської влади.

— Чи є проблема, яку, по-вашому, потрібно терміново вирішувати, але цьому перешкоджає відсутність необхідного закону?

— Звичайно, є. Це проблема наповнення бюджету. Потрібен новий Бюджетний кодекс, що дасть можливість розвиватися таким містам як Джанкой. Прибутковий податок — це основний дохід міської ради. Добре, якщо є працюючі підприємства і люди, які на них працюють. А якщо їх немає? Що робити тоді раді? У нас на території міста 10 автозаправок. Звісно, що вони впливають на екологію Джанкоя. Я прорахував, якби з однієї гривні заправки автомобіля одну копійку залишали в місті, ми тоді могли б додатково в бюджет міста одержати до чотирьох мільйонів гривень. От вам гроші на ремонт доріг. Але ніхто не йде на це з однієї причини — заправки перебувають у власності зовсім не бідних людей. На мій погляд, необхідно повернутися до закону про місцеве самоврядування. Народні депутати повинні розставити всі крапки над його положеннями, які суперечать один одному. Не може бути так, що рішення відповідно до закону приймає міська виконавча рада, а скасувати його можуть депутати, або навпаки. Ми зштовхнулися також з тендерними проблемами. За законом, продукти харчування для шкіл, дитячих садків місто має купувати у виробників. А вони віддали реалізацію свого товару дилерові. Як нам бути? Потім постачальники товару, які працюють із бюджетними грошима, мають проблеми з величезною низкою перевіряльників. Звичайно, все це паралізує роботу місцевих органів влади.

— Ви пишаєтеся своїм містом?

— Не просто пишаюся, я його люблю. І роблю все, щоб Джанкой став зразковим містом не тільки в Криму, а й в Україні. Ми розробили проект розвитку індустріального парку на території міста під назвою «Новий Крим». Місце для його створення — супервигідне. Саме через місто проходять усі транспортні артерії до Південнобережжя, Керченської протоки і портів півострова. Поряд злітно-посадочна смуга аеродрому. Сьогодні ми завершуємо відведення земельної ділянки під цей проект. Сподіваюся, у перспективі він запрацює. А ще я хотів би, щоб місто повернулося до переробки плодоовочевої продукції. Адже Джанкойський район у минулому столітті вирощував і разом з містом переробляв більш як 100 тисяч тонн овочів. Якість нашої кабачкової і баклажанної ікри високо цінувалася споживачами від Бреста до Камчатки.

— Дякую за розмову. Хай щастить вам.

Записав Георгій Вервес.