Польща 2/ VІІІ-44
Здрастуй, Марійко!
Нарешті є можливість написати лист. Останнім часом все були в походах та боях. Не було можливості вислати хоч кілька слів Тобі, кохана. Я поки що жив і здоров. Б’ємо і непогано б’ємо німців. Дуже часто бувають гарячі хвилини, години, дні, але тим більше вдоволення, коли після того по паршивих трупах загарбників ідемо вперед. А вперед ідемо швидко, як це ти знаєш з повідомлень Інформбюро. Всі ми впевнені, що скоро доб’ємо німецьку падлюку і тоді повернемося до своїх рідних, коханих, до мирної праці.
Як хочеться з Вами, любі, зустрітися і то так, щоб вже не розлучатись. Нам з Тобою це вже давно належиться. Хочеться, хоч побачити свою маленьку доню, хочеться вас обох обняти, розцілувати. Я певний, що це скоро станеться. Тільки перед тим ми пройдемо до Берліна...
Безліч раз вас цілую. Ваш Ваня.
(Із фондів Волинського краєзнавчого музею)
Цей лист Івана Тишика до дружини був останнім. Через 16 днів він загинув у бою смертю героя. Волиняни знають Івана Никандровича Тишика, уродженця села Селище (тепер Старовижівського району), як полум’яного борця за волю українського народу. В 1930 році він вступив на юридичний факультет Варшавського університету. Того ж року був обраний членом Турійського райкому Комуністичної партії Західної України, а незабаром заарештований і засуджений до двох з половиною років тюремного ув’язнення. В 1934 — секретар Ковельської окружної КПЗУ і член ЦК КПЗУ. Один із організаторів Антифашистського конгресу діячів культури 1936 року у Львові. В 1936 році заарештований і засуджений до десяти років тюремного ув’язнення.
В 1939 році був обраний делегатом Народних Зборів Західної України. Під час Великої Вітчизняної війни — комісар партизанського загону з’єднання ім. В. Боженка. З квітня 1944 року — в лавах Радянської Армії. Доля відміряла Івану Тишику лише 36 років життя.
На знімку: Іван Тишик в 1930-ті роки.
