Здрастуй, дорога мама і вся сім’я.
Повідомляю, що я живий і уже здоровий, чого і вам бажаю у вашому житті.
Мамо, повідомляю із радістю тобі, що я четвертого цього місяця бачив батька, який був у командировці в Саратові й заїхав до мене в Енгельс. Довго не прийшлося балакати, але взагалі переговорили все основне. Він уже переодягнений у воєнну форму і має їх дві — робочу та вихідну. Батько трохи схуд і посивів. Та на дуже погане життя не жаліється. Говорить, тільки скучив за вами і за це журиться. Просив мене, щоб я написав тобі листа, щоб ти приїхала до нього. Як будеш їхати, по дорозі заїдь до мене, я зберу махорки і передам йому. Але як не буде змоги, то до мене не заїжджай. Хоча було б добре, щоб ти заїхала. А батько передасть тобі одежу і гроші. Я йому свої гроші віддав.
Ти не хвилюйся. Все буде в порядку. Головне, готуйтесь до зими. Перезимуєте, а там побачимо, що буде. Якщо будеш їхати, то поший чотири комірці білих. Нас скоро переодягнуть у зелене, то буде без них погано. За кожну дрібницю тут строго наказують.
Але я не знаю, як ти сама приїдеш. Щоб із ким удвох, тобі було б легше.
Мені дуже хотілося б бачити тебе. Хоч хвилин двадцять поговорити. Напишіть мені, чи не получали ви від кого листів, із Далекого Сходу, бо із Кавказу не шлють уже. Писати більше немає чого.
Все. Оставайтесь здорові. Міцно цілую вас.
Ваш син Володя.
1942 рік».
Лист подільського поета Володимира Ладижеця до мами.
3.10.44 р. «...Я писав вам, що коли виходиш з дому на війну, то треба не забувати, що ти повинен все пережити, що трапиться тобі вплоть до самої смерті, бо ти йдеш на війну, а не в гості до якогось родича... Ви ще можете запитати, а як почуваєш, як ідеш в бой? Тут знову треба дотримуватися тії думки, що ти ішов на війну, страшно, але не треба віддаватись страху, треба держати себе в руках, треба знову себе настроїти, що ти йдеш у бой, що не виключена можливість, що ти можеш бути убитим. Треба знати, що в бою це цілком нормальне явище. Звичайно, страшно, але не однаково цей страх проявляє кожен. Ну і привикаєш тоже. Ті, що багато разів були у боях — ідуть сміло і держать себе більш-менш спокійно, але напружено...
Пишіть, як живете, який був урожай і як убрали, які базари, що є в кооперації, які ціни на всячину, як мама працює на перевалці, як ви в школу ходите і як учитесь... Ну і всім вам моя порада — живіть дружно, поважайте одно одного, слухайте маму, працюйте, учіться гарно, не вкидайтесь в гульню, щоб люди не сміялись і не тикали пальцями, бережіть всього, знайте, що зараз трудні часи і не тілько вам, а багатьом і нічого не зробиш. Треба пережити. Закінчим війну і потім будем налагоджувати свої справи, тоді якось будем гоїти вавки відкриті війною. Ваш тато».
(з фронтового листа сержанта Василя Лавриненка, переданого дочкою Діною Бондаренко. Івано-Франківськ).
