— День Перемоги — головне свято у нашій родині, — каже голова Царичанської районної ради, що на Дніпропетровщині, Володимир Стежка (на знімку). — Мій батько, Сергій Юхимович, пішов на фронт у сорок першому, а закінчив воювати у Чехословаччині, де вже після оголошення капітуляції Німеччини добивали фашистів, які не хотіли складати зброї. Його не стало, коли мені було десять років. Мама вийшла вдруге заміж, і у моєму житті з’явився ще один батько, інакше я його не називав. Із Пушкарівки Криничанського району ми переїхали до нього в Царичанку.Федір Іванович Лубко (і його вже нема на світі) мав ще більшу воєнну біографію — Хасан, Халхін-Гол, фінська війна і вся Велика Вітчизняна, на японську просто не встиг — поки вони місяць туди добиралися, війна скінчилася. А з десяти маминих братів восьмеро не повернулися додому... З кожним роком, на жаль, дедалі менше ветеранів збирається святкового дня біля наших сільських меморіалів на честь визволителів. До нинішньої дати готуємося особливо. Серед подарунків буде і «Голос України», який ми передплатили для 25 колишніх фронтовиків. Далеко за межами України знають про подвиг уродженця села Могилева Михайла Панікахи, який палаючим факелом кинувся під ворожий танк і похований на Мамаєвому кургані у Волгограді. Посмертно він став Героєм Радянського Союзу. Такого високого звання удостоєні ще троє синів царичанської землі — Ілля Шишкань, Михайло Вороний (Воронін), Дмитро Назаренко. У цьому ж ряду і Федір Кривоніс — повний кавалер ордена Слави.
