Завершились президентські вибори, які поклали край політичній кризі в Україні. Суспільство дочекалось того дня, коли нарешті за останні п’ять років злагоджено та ефективно запрацювали всі гілки влади. Як народний депутат України, я відчував свою відповідальність за владну бездіяльність, за кожен неприйнятий закон, кожне невиконане зобов’язання перед народом.
Перш за все мені як громадянину, як члену нашого суспільства набридли всі ці політичні баталії та боротьба за владу, безглузді блокади та кулуарні чвари, які потягли за собою погіршення рівня життя наших співгромадян, неприйняття низки дуже важливих законів, блокування бюджетного процесу, погіршення авторитету України на міжнародній арені.
Як народний депутат від Блоку Юлії Тимошенко, я глибоко поважаю нашого лідера. Мені дуже прикро, що вона не змогла прийняти свою поразку і розпочати конструктивну співпрацю зі своїм колишнім конкурентом Віктором Януковичем. Адже, як пояснив своїм соратникам співпрацю з Джорджем Бушем-молодшим колишній кандидат у Президенти США Альберт Ґор після своєї поразки на президентських виборах 2000 року, «він був мій конкурент — тепер він мій Президент». Саме Ґор показав нам приклад того, коли інтереси країни повинні стояти вище інтересів політичної партії.
Міжнародний досвід показує, що не варто ділити владу на «своїх» та «чужих», не варто голосувати за закон, керуючись принципом, до якої політичної сили належить його автор; головне — наскільки актуальний цей закон у сьогоденні, наскільки він допоможе нашій державі видертись із лап світової кризи. Життя показує, що не лише в нашій політичній силі є професіонали. У Партії регіонів є багато досвідчених фахівців у різних галузях, думка яких заслуговує на увагу. Приймаючи рішення про входження до складу нової коаліції, я усвідомлював, що вперше за пері    од свого депутатства стану «вільним», дійсно народним депутатом. І справді, тепер я входжу до зали засідань без попередніх указівок щодо того, як саме який закон має бути проголосований, а дію згідно з позицією представника народу у Верховній Раді, за власними переконаннями, керуючись особистою громадянською позицією та Конституцією України. Моя депутатська картка для голосування більше не належить жодній політичній силі.
Проте, як свідчить історія, за власне політичне переконання потрібно платити. Мене одразу почали називати зрадником. Але чи можна називати зрадою право людини на власну громадянську позицію? Як слід діяти: в інтересах партійного керівництва чи в інтересах всього народу? Подальша відсутність більшості в парламенті занурила б нашу країну у «вавилонський» хаос. Не-
спроможність знайти спільну мову могла б призвести до руйнації держави.
Соціологічні опитування показали, що за останні два місяці значно зросла довіра населення до влади. Сподіваюся, що узгодженість дій усіх гілок влади сприятиме подальшому поліпшенню рівня життя в країні, якнайшвидшому виходу з економічної кризи, істотно поліпшиться імідж держави на світовій арені. Ми доведемо, що вміємо плідно працювати в умовах демократичного суспільства, за правилами партнерства та взаємодії між усіма політичними партіями. Я закликаю всіх небайдужих до долі українського народу спрямувати свої зусилля на об’єднання заради майбутнього України.
Ігор САВЧЕНКО, народний депутат України.