Київщина на карті України залишається гарячою точкою земельних зловживань. Причому, чим ближче гектари до столиці, тим більше порушень. Значну частину прибережної смуги Дніпра обліпили приватні хатинки. Хоча, відповідно до законодавства, такі споруди мають зводитися принаймні за 100 метрів від водної артерії державного значення. Як практично протистояти цьому явищу? Можливо, як у Росії, знести кілька будиночків, щоб іншим не кортіло? Чи мають намір новопризначені керівники облдержадміністрації ініціювати такі жорсткі заходи? І чи не перетвориться боротьба «за справедливість» на прозаїчне: забиратимуть у одних, щоб передати іншим?
Ще одна проблема — триває забудова територій, на яких колись працювали колгоспи і радгоспи, що забезпечували столицю сільгосппродукцією. Насамперед, ідеться про землі навколо Києва — Броварський район, Бориспільський... Тим часом традиційна плодоовочева, приміром, продукція на полиці супермаркетів прямує з інших країн (картопля — з Єгипту, яблука — з Польщі, цибуля — з Голландії тощо). Наскільки гостра ця проблема нині для Київщини? А може, взагалі має сенс сільгоспугіддя поблизу столиці віддавати під котеджні містечка, а на інше владі не зважати?
Ці та інші запитання наша газета переадресувала нинішньому голові Київської обласної державної адміністрації Анатолію Присяжнюку.
— Справді, — каже він, — земля — чи не найцінніше, що є в області. На жаль, на сьогодні майже 150 тисяч громадян Київщини ще не отримали державні акти на землю. Зараз я розбираюся з цим питанням. Але одна з причин тут полягає в недосконалій структурі, яка донині працює не тільки в області, а й в Україні — Держкомзем призначає самостійно керівників земельних управлінь від міста, району, області — в тому числі й без погодження. Ці керівники мають працювати на людей. Водночас вони підпорядковані напряму Держкомзему. Саме він збирає заявки від людей. У них — вертикаль, за ці акти громадяни їм платять гроші. Сьогодні ми хочемо поламати цю схему. На нараді за головуванням Президента я порушив питання щодо призначення Держкомземом керівників районної ланки, обласної. І що вони повинні робити. Бо саме сьогодні дуже багато бід іде від цих керівників. Тобто треба змінити механізм призначень. Ті чи інші кандидатури мають узгоджуватися з головою облдержадміністрації. Бо нам працювати з цими людьми і нам наводити порядок.
Щодо питання зловживань. Справді, так сталося, що останнім часом робота того чи іншого керівника полягала в тому, щоб виділити земельну ділянку і задовольнити чиїсь інтереси — приватні чи бізнесові. Ніхто не думав, як розвиватиметься область і куди ми будемо йти. Повірте, сьогодні аграрії були самі собі віддані. Президент чітко поставив перед нами завдання: виправити ситуацію, і люди мають знати, що вони будуть захищені.
Зрозуміло, що я не Бог і не цар, і не зможу одноосібно поскасовувати те, що видавали мої попередники. Вирішуватимемо усі ці питання у правовий спосіб і подаватимемо в суди. Якщо виділення стосувалося громадян, вони реалізували своє право на земельну ділянку — ніхто це питання не відпрацьовуватиме і не скасовуватиме рішення. І, повірте, збаламутити цю ситуацію, щоб громадяни зайвий раз переживали — цього не буде. Дій з нашого боку варто боятися приватним особам або бізнес-структурам, які десятками-сотнями гектарів брали в оренду і або змінили цільове призначення, або просто перепродували, або закріпили землі за собою і чекають кращих часів. От такі моменти разом з новопризначеними головами райдержадміністрацій відстежуватимемо, аналізуватимемо і разом з правоохоронними органами прийматимемо рішення щодо  надання  землі з порушенням чинного законодавства.
— Наскільки мені відомо, багато питань на Київщині, приміром, з відведенням землі ніби під фермерські господарства. Якщо поділити продукцію, яку виробляють фермерські господарства області на ті площі, які вони займають, отримаємо дуже мізерні показники.
— Так, є питання, коли свого часу якійсь наближеній людині, як кажуть, куму, брату, свату — виділяли сотні гектарів в оренду, і офіційно брали мізерні кошти — вони платили за це півтора-два відсотки вартості. Якщо надавали під бізнес-структури, фермеру два, три, п’ять гектарів — брали максимально 10—12 відсотків орендної плати. Зрозуміло, що це неправильно. Це — по-перше.
Друге — маємо дуже багато випадків, коли чиновники виділяли землю, вона використовувалася по три-п’ять років, причому не сплачувалась орендна плата. Хоча на гектарах вирощують урожаї — держава від цього нічого не отримує. І такі, на жаль, є моменти. Це якраз наші першочергові завдання і перші кроки — де місцевий бюджет може отримати після таких ревізій буквально завтра додаткові кошти, і ті кошти можуть піти на місцеві громади.
— Тобто ви починаєте справу з інвентаризації?
— Певною мірою — так.
— Ревізія документів, визначення зловживань на місцевості...
— Однозначно буде ревізія за 2009 і 2010 роки. І я вже дав команду правоохоронним органам, податковій адміністрації, щоб вони відстежували ті моменти, де вирощуються врожаї або експлуатується та чи інша земельна ділянка, а за неї місцева громада нічого не отримує.
— Значну частину узбережжя Дніпра займають приватні маєтки. Це порушення. І ви про це вже говорили, будучи головою облдержадміністрації. Адже, відповідно до законодавства, біля річок державного значення має бути прибережна смуга — принаймні 100 метрів. Як практично протистояти цьому явищу? Можливо, як у Росії — знести кілька хатинок, щоб іншим не кортіло на узбережжі будуватися. Чи маєте ви намір ініціювати такі жорсткі заходи?
— Я маю намір навести порядок, і Президент акцентував увагу саме на це. Думаю, буде створено комісію, куди увійдуть правоохоронні органи, і ми вирішуватимемо виключно у правовому полі. Якщо буде рішення суду про знесення, або про те, що незаконно збудована споруда, діятимемо згідно з чинним законодавством.
— Тобто для наведення порядку можуть бути використанні бульдозери?
— Може бути.
— Інколи говорять про те, що інвентаризація землі проводиться для того, щоб виявити незайняті ділянки. А боротьба за справедливість може перетворитися на прозаїчне: забрати в одних, щоб віддати землю іншим.
— Ви знаєте, земля і є для того, щоб її використовували. Але, повірте, передусім право на цю землю мають люди, які проживають саме в тій місцевості. Ті, котрі згідно із законодавством, мають право на безплатну приватизацію, на паї. Ми маємо задовольнити передусім цих осіб. Що стосується подальшого розподілу — вирішуватиме місцева громада. Я проти того, щоб я сидів у кабінеті і вирішував, займався цими питаннями.
— Раніше навколо Києва працювало багато колгоспів, радгоспів, які забезпечували столицю сільгосппродукцією. Ці землі пішли під приватизацію тощо. Що стосується людей, які отримали землю, — скажімо, якщо людина свій пай поруч з Києвом поділила на частинки, продала і відчула смак великих (незароблених) грошей, то вона вже ніколи не  працюватиме на цій землі. Багато масивів не використовується — стоїть табличка «Приватна власність»... Чи можливе якесь залучення таких гектарів у сільгоспвиробництво, приміром, вилучення землі, що роками не обробляється, у державну власність, створення господарств, які б забезпечували агропродукцією столицю . Чи, навпаки, треба навколо Києва будувати котеджні містечка, бо таке використання землі доцільніше і прибутковіше. А картоплю завозити з Єгипту чи Голландії?
— У нас достатньо землі в цілому по області для того, щоб забезпечити себе продуктами. На жаль, справді, так сталося останнім часом, що чимало людей перестали працювати. Але життя змусить їх, бо манна з неба не впаде і ніхто за них трудитися не буде. Ви знаєте, якщо є попит, припустімо, в будівництві, чи в іншому напрямі —  люди самі собі визначатимуть, як їм діяти. Зрозуміло, що під Києвом масово вирощувати картоплю і буряк, з точки зору бізнесу, — не цікаво й не рентабельно. Громадяни свій пай використають так, як хочуть. Але ще раз кажу: в області достатньо землі для збільшення посівів, для того, щоб ми засаджували тим, що потрібно киянам, і де люди можуть заробляти кошти.
Я працюю кілька тижнів, але до мене приходять інвестори, котрі цікавляться землею — не під Києвом. Вони цікавляться в цілому землею, щоб вирощувати буряк, інші овочі, ті ж фрукти, побудувати сучасні холодильні камери і забезпечувати населення продукцією не тільки під час сезону, коли вирощується врожай, а й у період міжсезоння . Ці проекти ми приймаємо, аналізуємо і, сподіваюся, найближчим часом підемо по тому шляху. Бо добре, якщо під Києвом людина отримала цей пай і земля дорога. А коли наділ за 100 кілометрів від столиці і громадянин не знає, що з ним робити — коштів немає, колгоспу немає, район — не цікавиться. Такий інвестор укладе договори з цими людьми і використовуватиме їхню землю, вирощуватиме врожаї, а люди отримуватимуть дивіденди.
— Де може бути таке сховище для зберігання овочів-фруктів. Чи це поки що комерційна таємниця?
— Ніякої таємниці — тривають переговори. Вже була компанія зі Швеції, німецькі компанії... Ми створюємо робочі групи і визначатимемося. Інвестор підбиратиме під себе, де зводити таке сховище. По-перше, мають бути електромережа, газ і під’їзні шляхи, тому що кожен сьогодні рахує гроші. Але цією дорогою ми підемо — увесь світ  іде цією дорогою.
— Мова про оренду площ чи викуп?
— Чому викуп? Усе залежить від хазяїна — він може і продати, й укласти договір про передачу в користування й отримувати дивіденди. Певне, нині це найоптимальніший шлях.
— У суспільстві роками точаться дискусії про допустимість чи недопустимість купівлі-продажу товарних земель сільгосппризначення. У країні діє мораторій на купівлю — продаж до 2012 року. Ваше ставлення до цього?
— Усе-таки більшість людей схиляються, до того, щоб вони мали право землю продати. Все залежить від людини — якщо вона отримала землю і не має коштів і не може її використовувати, скажіть, навіщо, ми обманюємо один одного. Людину ми не можемо змусити працювати — навіть, коли вона хоче, а в неї немає коштів і немає сил. У неї два шляхи — або віддати у користування, або її продати й отримані гроші, можливо, вкласти у спорудження будинку чи організувати якийсь бізнес. Людина має  право вирішувати сама. Але яким шляхом ми підемо — побачимо.
Спілкувалася Галина КВІТКА.