Напередодні Першотравня редакція газети звернулась до Василя Георгійовича Хари (на знімку) — голови Федерації профспілок України і керівника Комітету Верховної Ради з питань праці та соціальної політики із запитаннями, які найбільше цікавлять наших читачів.

— Хотілося б почути ваші думки з приводу доцільності включення до проекту Трудового кодексу глави, яка окремо регулює працю на об’єктах малого підприємництва. Працівники таких підприємств користуються меншим обсягом прав. Чи не відкривають норми простір для нових зловживань? На який зарубіжний досвід посилалися розробники Кодексу в цій частині? 

— Безперечно, у проекті Трудового кодексу враховано не всі пропозиції профспілок. До них належить і пропозиція щодо виключення з проекту глави 3 Книги четвертої щодо особливостей регулювання праці осіб, які перебувають у трудових відносинах із суб’єктами малого підприємництва.  На вилученні з проекту цієї глави профспілки наполягали на всіх етапах роботи над проектом Трудового кодексу, вважаючи її норми такими, що не відповідають статті 22 Конституції України, згідно з якою в разі прийняття нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав громадян. Проте цю пропозицію не підтримали ні роботодавці, ні урядова сторона. Не знайшла вона підтримки і в Міжнародній організації праці, до якої проект Трудового кодексу двічі надсилався на експертизу. При цьому експерти МОП, як і автори законопроекту (а ця глава не зазнала значних змін відносно першого варіанта законопроекту) посилаються на те, що в деяких країнах є аналогічна практика.

Відповідь на запитання щодо можливості зловживань при застосуванні норм зазначеної глави надасть практика. За наявності таких фактів будуть підстави і аргументи для внесення до Кодексу відповідних змін.

— Ваші опоненти інкримінують Кодексу положення про 48-годинний робочий тиждень при безперервному виробництві. Чи не суперечить норма гарантії на 40-годинний тиждень. Чому виникла необхідність включення такої норми?

— Намагання створити напруження навколо норм проекту Трудового кодексу щодо регулювання робочого часу можна пояснити лише політичними мотивами, а також небажанням або невмінням уважно вивчити не тільки окремі статті проекту, а документ в цілому. Насправді справа має такий вигляд.

Відповідно до статті 131 проекту нормальна тривалість робочого часу становить 40 годин на тиждень.

Колективним договором, нормативним актом роботодавця може бути встановлена менша тижнева норма робочого часу. При цьому зменшення тривалості тижневої норми робочого часу не тягне за собою будь-якого зменшення розміру оплати праці. Зазначимо, що ця гарантія відсутня в чинному Кодексі.

Згідно зі статтею 137 проекту для працівників встановлюється зазвичай п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни), як правило, повинна бути однакова. Це основний вид режиму робочого часу і він є базовим для обчислення норми робочого часу при встановленні іншого режиму роботи (шестиденний робочий тиждень, підсумований облік робочого часу, неповний робочий час тощо).

Статтею 139 передбачено, що тривалість щоденної роботи може бути продовжена, але не більш як до десяти годин за умови дотримання тижневої норми робочого часу, визначеної законом.

Для певних категорій працівників (неповнолітніх, з важкими і шкідливими умовами праці тощо) встановлена фіксована максимальна тривалість щоденної роботи, яка не може збільшуватися.

Підсумований облік робочого часу не є новим явищем у трудовому законодавстві. Статтею 61 Кодексу законів про працю України передбачена можливість встановлення підсумованого обліку робочого часу на підприємствах, виробництвах, на деяких видах робіт, де за умовами роботи не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу. При цьому чинне законодавство не передбачає обмежень щодо тривалості щоденної роботи за деякими винятками (наприклад, для водіїв), що дає змогу встановлювати тривалість щоденної роботи (зміни) до 24 годин, а це призводить до перевтоми, становить загрозу для здоров’я працівників і може спричинити створення аварійних ситуацій тощо.

Стаття 143 проекту Трудового кодексу також передбачає можливість встановлення підсумованого обліку робочого часу за період, який, як правило, становить один місяць. Норма робочого часу за цей період обчислюється виходячи з нормальної тривалості робочого часу — 40 годин на тиждень.

При цьому визначено, що максимальна тривалість щоденної роботи за підсумованим обліком робочого часу не повинна перевищувати 12 годин, а на тиждень — 48 годин.

За наявності письмової згоди працівника допускається встановлення більшої тривалості щоденної роботи, якщо характер та умови праці передбачають періоди, коли працівник перебуває на роботі у стані очікування часу початку виконання роботи та коли працівник має можливість відпочивати протягом зміни.

Більша тривалість роботи протягом тижня може встановлюватися колективним договором, а якщо такий договір не укладався — нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), за наявності достатніх підстав (при вахтовому методі організації робіт, на роботах, виконання яких залежить від природно-кліматичних умов тощо), але принаймні має дотримуватися місячна норма робочого часу, обчислена на підставі базової норми — 40 годин на тиждень.

Підсумовуючи, слід наголосити, що стаття 143 проекту ніяк не погіршує становище працівників, зайнятих на роботах з підсумованим обліком робочого часу, а навпаки — передбачає застереження від надмірної і не контрольованої інтенсифікації праці.

Представник Президента України народний депутат Юрій Мірошниченко на засіданні погоджувальної ради Верховної Ради надіслав позитивний сигнал про те, що Президент України вважає можливим ухвалення Трудового кодексу.

— Цікавість викликає також проект закону «Про соціальний діалог в Україні», які нові механізми захисту трудящих запропоновані у проекті? Яка мета запровадження критеріїв репрезентативності сторін соціального діалогу?

— Потрібно відзначити, що в умовах фінансово-економічної кризи соціальний діалог набуває особливої ваги. Це процес досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціально-економічної політики та регулювання соціально-трудових відносин.

Реалізація соціального діалогу відбувається в рамках тристороннього співробітництва, зокрема, в рамках Національної тристоронньої соціально-економічної ради при Президентові України та відповідних її територіальних підрозділах, куди входять представники виконавчої влади, роботодавців та профспілок.

Законопроект «Про соціальний діалог в Україні», проект Трудового кодексу України спрямовані на оптимізацію механізму соціального діалогу. Сьогодні використання механізму соціального діалогу стає вкрай необхідним, оскільки громадськість, професійні спілки, що представляють її інтереси, залишаються чи не найбільш дієвим засобом підвищення ефективності розробки та реалізації управлінських рішень. У вітчизняній практиці згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці інструменти соціального діалогу стають дедалі різноманітніші й загалом вони сприяють підвищенню рівня добробуту громадян.

Внесений до парламенту законопроект пройшов перше читання і має на меті законодавче закріплення соціального діалогу. Він має визначити поняття, організаційно-правові засади, основні принципи, сферу його здійснення. Також детально прописано представництво сторін соціального діалогу, встановлено чіткі критерії репрезентативності тощо.

Питання про встановлення репрезентативності організацій, зокрема профспілкових, є сьогодні найбільш дискусійним. Міжнародна організація праці (МОП) не надає у своїх нормативних документах визначення та не встановлює чітких критеріїв репрезентативної або найбільш представницької профспілкової організації. Репрезентативність конкретизується в нормах національного законодавства і повинна ґрунтуватися на об’єктивних і попередньо встановлених (законодавчо) критеріях для того, щоб уникнути при цьому упередженості або зловживань.

Законопроект «Про соціальний діалог в Україні» змусить спертися на реальні показники, зокрема, профспілкове членство, статус, досвід роботи, структурну розгалуженість, ведення колективно-договірної роботи тощо.

Згідно з висновками міжнародних експертів, визначені у зазначеному українському законопроекті правила репрезентативності профспілкових організацій узгоджуються з міжнародною практикою. Потрібно також звернути увагу на рекомендації експертів зменшити поріг для галузевого членства, встановити процедуру перегляду представництва новоствореної організації у прийнятні часові рамки, і скорегувати поняття «похідної» репрезентативності таким чином, щоб невелика профспілкова організація не отримувала перевагу перед більшими організаціями.

Сьогодні важливо не входити у безпідставні публічні дискусії з приводу законопроекту, який розглядається, а об’єднати зусилля всіх сторін соціального діалогу для його вдосконалення та прийняття.

— Які інші законопроекти, що перебувають на розгляді Комітету з питань праці та соціальної політики, затребувані в українському суспільстві?

— Ми вже говорили про проекти нового Трудового кодексу і закону про соціальний діалог. Серед інших законопроектів необхідно також прийняти законопроект про першочерговість виплати заробітної плати. Він перебуває на стадії підготовки до першого читання у Верховній Раді, під час якого, сподіваємося, його й буде ухвалено. Розраховуємо, що коаліція підтримає цей законопроект, а Президент України його підпише.

Щодо інших законопроектів, почекаємо, які ініціюватиме уряд у рамках визначеної ним програми дій, для якої він має закласти законодавчі основи. Коаліція розгляне її і, вочевидь, підтримає. Якщо в пакеті, на який ми розраховуємо, не буде враховано необхідні законопроекти, ми внесемо власні пропозиції.

Вважаю, що знайти правильні шляхи вирішення складних завдань, які стоять сьогодні перед українським суспільством, можливо лише спільними зусиллями влади у співпраці з інститутами громадянського суспільства і передусім із профспілками — наймасовішими громадськими організаціями.