Про будні й свята, проблеми й здобутки влади високогірного райцентру Міжгір’я розмова з головою селищної ради
Селищний голова Василь Щур (на знімку) — корінний верховинець. Діди й баби по батьковій і материній лініях походять із сіл району: Голятина, Келечина, знаменитої Колочави і самого Міжгір’я. Василь народився в сім’ї водія рейсового автобуса й диспетчера АТП 29 квітня 1980 року. Зразу після школи вступив на юридичний факультет Ужгородського держуніверситету, який закінчив 2002 р. Тоді ж, іще студентом, обраний депутатом Міжгірської райради і став наймолодшим в Україні обранцем районного рівня. Отримавши диплом юриста, для початку пішов перевірити себе у бізнесі: пощастить — значить, залишиться... Виробництво тротуарної плитки, художня ковка, торгівля, чим займався, приносили прибутки. І все ж непосидючий юнак шукав чогось цікавішого. Тому 2005 р. він уже на посаді провідного спеціаліста Міжгірської райекоінспекції. Через рік із 13 кандидатів, здобувши прихильність майже половини виборців, обраний головою селища.
Срібний призер з легкої атлетики серед школярів України (1996 р.), кандидат у майстри спорту, багаторазовий чемпіон області.
— Що спонукало вас, молодого, успішного й перспективного, балотуватися на селищного голову в 2006 році?
— Бажання зробити Міжгір’я кращим. І внутрішня наполегливість. Коли тобою оволодіє мета, то нема такої перепони, яку б не можна було подолати. Мова не лише про політичні, владні, а й життєві амбіції. А ще добре ім’я, яке успадкував од батьків... І та тепла атмосфера в сім’ї, яка тебе підтримує і надихає: дружина Ольга, банківський економіст, донечка Марія-Аліна, котра народилася того дня, коли мене обрали головою; виважені, мудрі поради батьків... Це перше. Друге. Займаючись бізнесом і будучи водночас депутатом районної ради, я бачив, що селищна влада багато що робить не на користь бізнесу. А бізнес — це динаміка, прогрес, робота й зайнятість не однієї сім’ї... Тоді я по-справжньому зрозумів суть вислову: «Владо, не можеш допомогти, то хоч не заважай». Народ наш працьовитий та кмітливий — і сам знайде вихід із ситуації. Я пройнявся цим. І тепер на практиці бачу підтвердження цієї тези: коли керівник не перешкоджає чомусь і комусь, то інколи вже цим робить добру справу. Але коли ти відповідально, компетентно, вболіваюче підходиш до справи та ще й наділений владними повноваженнями, то результат неодмінно буде! І люди, якщо до них із повагою ставишся, тобі подякують.
— Міжгір’я — звичайний райцентр, розташований високо в Карпатах. І все ж, на ваш погляд, чим селище відрізняється від собі подібних в області?
— Динамікою розвитку, хай і пригальмованою кризою, — в декількох напрямках... Ми були найбрудніші, а тепер — найчистіші. Це перша наша гордість. Чим ми взяли за три роки? Тим, що на перший план поставили людський фактор: щоб людям покращити побут, комунальні послуги, транспортне обслуговування... За кошти місцевого бюджету закупили десять одиниць нової техніки. Зокрема, два сміттєзбиральні автомобілі, два трактори, які перевозять побутові відходи; поливальну машину та іншу спецтехніку. Завдяки парі нових куплених автобусів відновили ще радянський маршрут: між нижнім і верхнім кінцями Міжгір’я, яке розташоване вздовж річки Ріка, і між селами Стригальня та Запереділля — приблизно сім—вісім кілометрів. Це зразу відчутно розв’язало транспортну проблему в райцентрі, полегшивши будні 12 тисячам його мешканців.
— Два роки тому, вперше за всю історію селища, в центрі Міжгір’я вибудували алею, поставили лавиці, провели сучасне освітлення — створено привабливий куток для відпочинку...
— 2008 року ми розпочали докорінну реконструкцію центральної частини Міжгір’я, яка наполовину реалізована: з’явилася каштанова алея, зручні лавиці, ліхтарі, квіти. Другою частиною передбачено впорядкувати красиву площу, яку буде засаджено також магноліями і сакурами (не дивуйтеся: вже районовано сорти цих милуючих око рослин), запрацюють фонтани...
— Це чудово. Мешканці в такому разі будуть владі лише вдячні. Однак я впевнений, що сьогодні «комуналкою» задоволені далеко не всі міжгірці. Що найбільше допікає?..
— Сміттєзвалище. Ми налагодили завдяки придбаній техніці централізоване збирання твердих побутових відходів і вивозимо їх на полігон. Але ж незабаром місця не вистачатиме — поруч річка Ріка. А згідно з правилами відстань до берега має становити 500 метрів... Чисто фізично дотримуватися цього ніяк. На допомогу, я переконаний, має прийти обласна влада, яка планує побудувати в краї чотири сміттєпереробні заводи. Враховуючи екологічні вимоги, змушені будемо вивозити відходи кудись у низинні райони.
Немає взимку проблем з котельнями, яких було чотири, і з опаленням, оскільки після 2007 року практично всі мешканці перейшли на індивідуальне. Ми видавали дозволи. Гаразд, що труби витримують потрібний тиск. Малозабезпеченим його проведено (а інколи і встановлено котли) за рахунок селищної ради. У такий спосіб влада Міжгір’я позбулася головного болю — із теплом немає жодних проблем.
Вода в помешкання міжгірців подається цілодобово. У нашій казні гостро не вистачає коштів на заміну старих, 40-річних, водогонів, фільтрів, насосів. Тут потрібна б допомога вищестоящих органів. Своїми силами ми реконструювали мережу водопостачання по вулиці Гренджі-Донського, приймач водозабору Омножанський, виготовили проектну документацію на оновлення подачі води на вулиці Набережну, Цендри, Волошина, а також — схему оновленого водопостачання цілого селища. Триває робота щодо залучення іноземних інвестицій на будівництво очисних споруд. На всіх багатоповерхівках зведено шатрові дахи, прокладено газогін на вулицях Возз’єднання, Заводській, частково на Хустській, на одній п’ятиповерхівці замінено вікна й двері на сучасні енергозбережні, спільно з мешканцями впорядковуються прибудинкові території.
А ще заплановано облаштувати всі три мікрорайони сучасними дитячими ігровими майданчиками. За останні два роки для всіх п’ятьох дошкільних закладів закуплено інвентар, меблі, оновлено кухонне начиння, посуд, холодильники, телевізори, електроплити. Проблем чимало. Але є і багато варіантів їх вирішення: мине криза — пожвавішає і фінансове забезпечення. На це дуже сподіваємося.
— Отже, основа основ розв’язання більшості вузлів у комунальній сфері — казна селища: які струмки й потічки її наповнюють, де, на вашу думку, ще можна б шукати резерви?
— Скажу насамперед так: бюджет Міжгір’я становить 4,5 млн. грн., з яких 3,5 млн. — захищені статті: зарплата, нарахування тощо. Наповнення казни забезпечують в основному бюджетні організації селищного і районного підпорядкування — до 45 відсотків, суб’єкти малого й середнього бізнесу — до 40, плата за землю — до 15 відсотків, а також транспортний та інші податки.
Де шукати резерв? У відрахуваннях від продажу земель через аукціони — переважно з метою розміщення туристично-рекреаційних об’єктів; розвитку малого і середнього бізнесу — будівництво невеликих оздоровчо-туристських комплексів; сфері обслуговування, яка йде зразу за туризмом. І, власне, все.
Ми хотіли б незабаром стати невеликою Яремчею або навіть компактним Буковелем. Наприклад, на околиці селища постав — майже 80 відсотків готовності — великий комплекс «Джерела Міжгір’я» на півтисячі відпочинкових місць, де буде зайнято майже 700 осіб обслуговуючого персоналу. І якби не криза, то від експлуатації цього об’єкта виграло б не лише селище, а й весь район. Адже на таку привабу, як тутешня мінеральна вода, що лікує чимало недуг, мало який і санаторій багатий!.. Криза ось-ось мине і справи підуть на лад.
— І все-таки, Василю Михайловичу, з домінуванням яких галузей пов’язуєте перспективи розвитку селища?
— Напрямки вже нині видно. Їх кілька.
Перший — туризм і рекреація. Цим нас збагатила чудова природа Карпат. (Бо ж ера великих підприємств минула.)
Другий — традиційний: лісова і деревообробна галузь з якнайскорішим запровадженням кінцевої переробки деревини. Це підтверджує діяльність Міжгірського лісокомбінату, держлісгоспу, десятка приватних підприємців...
Третій — енергозбережні технології переробки відходів деревини: брикети, пелети з використанням трісок і тирси. Це має постійний попит і становить великий експортний потенціал.
Четвертий напрямок — популяризація привабливості Міжгір’я завдяки проведенню різних фестивалів: «Проводи отар на полонину», «На Синевир трембіти кличуть», «Колочавське відлуння Тереблянської долини» (разом із чеськими колегами), «Рекітське сузір’я» — дитячий творчий збір талановитих школярів.
П’ятий — збереження і примноження народних традицій: розвиток вівчарства, конярства, виготовлення сирів (бринзи, урди), виробів зі шкіри, трембіт, сопілок...
Усі ці напрямки дуже перспективні. І щодалі матимуть ринковий попит. Але всі потребують інвестицій. Сподіваюся, місцевим бізнесменам у кмітливості не відмовиш, а вони поволі набираються сили.
— У Міжгір’я завжди були вірні побратими в Україні й за кордоном...
— ...І цим традиціям ми не зраджуємо. Селище входить до Асоціації малих міст України, дружні зв’язки підтримує з Обуховом, Бояркою, Українкою Київської та Жмеринкою Вінницької областей; містами Коженіце і Седловце Мазовецького воєводства Польщі. А ще наша селищна рада заснувала Асоціацію сільських рад Міжгірського району.
— Що вважаєте головним на вашій виборній посаді?
— Бути чесним керівником. Якщо берешся за добру, потрібну людям справу, тобі й громада радо допоможе!
А будь-яка важлива справа, над якою працюємо, це справа всієї громади. Звичайно, один у полі не воїн. Багато залежить від атмосфери, яка складається у стосунках із районною владою. Якщо вони ділові, доброзичливі, то це приносить обопільну користь. У багатьох випадках спираюся на думку громадськості, а вже без підтримки та розуміння депутатського корпусу і колективу апарату селищної ради мені, як голові, не обійтися. Приємно, що нині з їхнього боку підтримку маю на всі сто відсотків. Тільки так можна ефективно керувати та вибудовувати позитив, розвиваючи селище і район.
— За роки української незалежності утвердилося молоде покоління керівників органів місцевого самоврядування, до якого належите і ви. Чим воно відрізняється, на вашу думку, від старшої генерації?
— Молодій людині притаманний прогрес. Незаангажованість. Відсутність усталених стереотипів. Нарешті — сміливість.
З великою повагою ставлюся до людей старшого покоління, але коли чую в розмові, що «до пенсії мені ще п’ять (чи сім) років», то чомусь одразу думаю, що ті роки для роботи керівника продуктивними не будуть. Молодий думає не про розмір пенсії, а про своє добре ім’я.
— Ви в такі молоді роки вже здобули собі славу благодійника і мецената...
— Це поклик душі і серця — зробити добре і приємне ближньому. Тим паче — дитині. Зовсім по-європейськи позитивно сприймаються щорічні поїздки півсотні міжгірських школярів до Польщі на відпочинок, а нам приємно приймати у себе маленьких поляків. Практично щомісяця відправляємо наших учнів на екскурсії в міста Західної України — хай бачать, як і чим живуть сусіди. Нашим вірникам організовуємо поїздки в Почаївську лавру, Зарваницю, закарпатські монастирі й святі місця. Видали альманах дитячої творчості «Вітрила надії», в якому юні поети й прозаїки опублікували свій доробок. Словом, духовність сучасника також у пошані селищної влади.
— Якби балотуватися довелося ще раз?..
— ...То я чесно скажу виборцям, що вдалося зробити, а що ні, і чому. А те, що я обіцяв міжгірцям 2006 року (обіцяв небагато, але речі реальні й потрібні), то вже і перевиконав на всі двісті відсотків. І вдруге, якщо балотуватимусь, обіцятиму лише те, що зумію здійснити.
Інтерв’ю взяв Василь НИТКА.
Закарпатська область.
Фото автора.