Побічний урок

Буквально на другий день після вибухів у московській підземці в телерепортажі з Київського метро жінка — мати двох маленьких школярок схвильовано говорила на камеру, що дуже боїться навіть провокацій паніки: «У нас так мало місця у вестибюлях метрополітену, все заставлено торговельними наметами, якщо щось станеться — люди просто передушать одне одного».

Про те, що Київський метрополітен планомірно перетворюється на величезне торговище, «Голос України» почав розповідати задовго до трагічних московських подій. Увагу ми акцентували на великій кількості реклами і на тому, що зароблені в такий спосіб кошти йдуть зовсім не на розвиток підземки.

Тепер стало очевидним і те, що базарний вигляд Київського метрополітену — пряма загроза безпеці мільйонів громадян, які щодня поспішають до його поїздів.

Можна купити найсучасніші вагони, можна мати чудову диспетчерську службу, але саме затісні переходи, де давно влаштувалися розкладки з їжею та ширвжитком, у разі лиха виявляться найнебезпечнішим, а то й фатальним місцем.

І чи мають право в такій ситуації керівники міста й метрополітену переводити стрілки на міліцію. Мовляв, запитуйте зі стражів порядку.

Запитати не проблема. Але про який порядок ідеться? Хто його встановив?

І що це за порядок такий, якщо, приміром, у самому серці Київського метро, у переходах між станціями «Хрещатик» і «Майдан Незалежності» доводиться буквально протискуватися до ескалатора. Тут тобі й цигани, які торгують зів’ялими трояндами, і бабуся з повітряними кульками і півниками на паличці, і рекламні зазивали, і торгівець іграшками, котрий розклав буквально під ногами заводних собачок...

«Близько 450 дозволів на торгівлю видав сам метрополітен, але ми щокварталу затримуємо більш як 300 громадян без будь-яких дозволів. І що міняється? Люди відбуваються штрафом в 130 гривень і знову йдуть у метро торгувати!» — констатує начальник штабу лінійного управління в метрополітені ГУ МВС України в Києві Петро Мовчан.

Те, що міліція ганяє самовільних торгівців, напевно, бачив кожний, хто хоч раз бував у метро. Ні для кого не секрет і те, що з насиджених місць ті самі люди роками не знімаються завдяки безсистемності такого контролю.

На сьогодні торгівлю у великому переході між «Майданом» і «Хрещатиком» справді розігнали. Тимчасово чи назавжди, не знаю. Там тепер тільки музиканти та бабусі з протягненою рукою.

За даними лінійного управління, із 600 штатних працівників постійну дванадцятигодинну службу на 46 станціях метрополітену несуть 130 чоловік. Конвеєром.

До того ж міліцейський конвеєр у тисячі разів менше від пасажирського. На кожну станцію припадає по одному-два постових. І цим людям (підкреслюю, не роботам, у яких голова не болить від постійного гуркоту поїздів і ноги — від безперервного ходіння по перону, вестибюлю, касовій залі й переходам) доводиться і протоколи складати, і з пасажирами напідпитку розбиратися, і забуті речі шукати, і просто пояснити сто разів на день, як і куди проїхати. Не нудна, загалом, робота.

«У Москві на кожній станції встановлено по декілька десятків камер відеоспостереження, у нас найбільше по дві — на вході й виході та й то не скрізь. Поїзди не патрулюємо — не вистачає людей, а в Москві для цього є цілий батальйон. Але саме нас нині перевіряють, начебто всі вперше побачили і волоцюг, і жебраків у метро. А куди їх подіти, куди відправляти?» — резонно зауважує перший заступник начальника лінійного управління міліції Київського метрополітену В’ячеслав Федосенко.

Пліч-о-пліч із постовими працюють у метро й оперативники служби розшуку. Непомітно, в юрбі, але ці люди є. Їхнє пряме завдання — розкривати кишенькові крадіжки. «Кишенькового злодія потрібно піймати «на гарячому», інакше його провину довести неможливо, ось ми і стежимо за такими людьми. Але затримувати у вагоні, де можуть постраждати зовсім сторонні люди, не можна, тому придумуємо всілякі комбінації, щоб вивести злодія з натовпу», — ділиться особливостями своєї роботи начальник оперативно-розшукового відділу Олександр Циганенко.

Сам він прийшов у міліцію ще наприкінці 80-х. Тоді на 2,5 мільйона киян у розшуку було 140 чоловік. Відтоді населення міста збільшилося практично вдвічі, а загін не тільки не зріс, навіть скоротився, й лише нещодавно полковникові Циганенку додали 40 нових співробітників, яких ще треба навчити премудростям розшуку. «Подейкують, нам збираються урізати основну службову пільгу — рік за два, отоді не впевнений, що взагалі знайдуться охочі вистежувати злодіїв за «надзвичайну» зарплату — 1,5—2 тисячі гривень на місяць», — каже офіцер.

Карманники будь-яке послаблення відчувають миттю. Як розповідає Циганенко, примудряються навіть ноутбуки витягати у громадян, які гав ловлять. Або ось ще такий прийом запустили в практику — «третю руку». Рука ця — муляж, яким кишеньковий злодій нібито тримається за поручень вагона метро. В іншій руці тримає сумку. В оточуючих немає жодної підозри, а пасажир цей з-під плаща впритул спритно обшарює сусідів. І це лише «найневинніші» випадки. Але їх треба знати, бачити й довести.

Розкривання кишенькових крадіжок, скоєних у метрополітені, невисоке, лише 10 відсотків. Але якщо взагалі перестати ловити злочинців «на гарячому», ті одразу активізуються й уже не випустять з ока жодного мобільника чи наручного золотого ланцюжка, які вподобали. А звичайних чергових метрополітену, котрі дрімають у своїх будочках біля допотопних екранів, сприйматимуть не більш як елемент інтер’єру.

Адже не випадково закордонні експерти вже дали в цьому зв’язку досить невтішну характеристику нашій підземці. Як сказав президент Атлантичної ради Вадим Гречанінов, заходи охорони тут мають чисто декоративний характер.

Для міліції це образлива оцінка, але, по суті, — правильна. На сьогодні, крім табельної зброї та спецзасобів — газового балончика, гумової палиці та наручників, нічого іншого наші стражі порядку не мають.

Що стосується антитерористичних засобів, то з них начальник міліцейського штабу Петро Мовчан назвав спеціальні контейнери, які є на кожній станції. В них можна зберігати до приїзду фахівців вилучений вибухонебезпечний вантаж. Але чим і як цей вантаж виявляти в юрбі — питання. Наявні металошукачі для цього не придатні, зовсім застаріли. Є ще два вибухостримувальні покривала — ось і весь арсенал.

Проте саме за останні дні, коли міське управління посилило кількісний склад міліції метрополітену, порядку тут справді побільшало. Кажуть, вдалося навіть розкрити 30 випадків зберігання наркотиків.

Але чи довго протримається режим підвищеної пильності — не ясно. Тим паче що під кінець розмови мені наче мимохіть повідомили, що приміщення лінійного управління, в якому міліція міститься з моменту відкриття Київського метро, міська адміністрація має намір продати. «Де ж ви тоді будете?» — запитую. У відповідь чи то жартома, чи то всерйоз пролунало: «Розчистимо переходи, там місця багато».

У кожному жарті, як відомо, лише частка жарту. Що ж, якщо більше немає кому прийняти таке рішення, то тільки на міліцію вся надія.