Він хотів нагодувати українців корисними перепелиними яйцями, екзотичною дичиною і зробити доступним для всіх страусове м’ясо. Він і тепер не розпрощався із планами вирощувати сорокакілограмових індиків, екзотичні породи курей, бройлерних качок та гусей. І досі переконаний, що продукти птахівництва — одні з найбільш запитаних на ринку, а сама галузь має приносити чималі прибутки тим, хто нею займається. Але попри все це фермеру-одинаку, котрий взявся втілювати свої плани в життя, виявилось не під силу здолати чималу кількість різних перепон.
Як агроном перетворився на птахівника
Все почалось із того, що у молодого агронома Василя Пастощука із села Радісного, що в Красилівському районі, на руках опинились родинні земельні паї. Віддавати їх в оренду заради кількох мішків збіжжя не хотілось, бо Василь не просто виріс на землі, а щиро вірив у те, що вона може бути справжньою годувальницею для родини. А от ідея зайнятись птахівництвом виявилась дуже спокусливою. Тож і спробував розвести у себе на подвір’ї перепелів. Хоч маленькі пташки потребували уваги і старання, проте швидко віддячили господареві чималим «урожаєм» яєць.
Окрилений першим успіхом, Василь вирішив перетворити домашнє захоплення на власну справу. Так п’ять років тому з’явилось фермерське господарство «Фараон-5», назву якому, до речі, дала порода перепелів. Тоді здавалось, що для успішного ведення справи є всі умови. З одного боку, на ринку не було серйозних конкурентів, котрі могли б у промислових масштабах поставляти перепелині яйця та м’ясо. З другого, дешевий корм та відносно невисока вартість електроенергії робили це виробництво рентабельним. Тож, отримавши перші прибутки, Василь вирішив вкласти їх у розвиток власного бізнесу.
Був час, коли поголів’я дійшло до восьми тисяч перепелів, і щодня ця птахоферма давала до двох тисяч яєць. Хоча з масштабами сучасної бройлерної індустрії фермерському пташнику було не зрівнятись, та Василь зробив значний крок від аматорського розведення екзотичної птиці до промислового виробництва. Красилівський продукт з’явився на прилавках не тільки обласного центру, а й в різних куточках країни від Чернівців до Одеси.
Сказати, що перепелині яйця на сніданок чи суп із перепелів на обід стали традиційними стравами українців, було б перебільшенням. Однак у тім, що ці продукти, які в усьому світі вважаються надзвичайно корисними, стали доступними для нашого покупця, була заслуга і Василя Пастощука. От тільки тривало це недовго. Бо за першими успіхами дуже швидко прийшли розчарування і бізнесові провали.
Не з кожного яйця курка
Перші збої стали відчутними, коли подорожчав корм для птиці. Але ще більшого удару по собівартості яйця завдало подорожчання за короткий термін майже втричі електроенергії.
— Але ж маленьке перепелине яєчко, хоча б яким цінним і корисним продуктом воно було, не може коштувати, як золоте, — розмірковує Василь. — Збільшення вартості виробництва змушувало мене піднімати ціну на продукцію. І хоча ми робили це зовсім в інших пропорціях — ціна зростала не в кілька разів, а буквально на копійки, це одразу позначилось на обсягах продажу.
Так маленьке яєчко не витримало цінової конкуренції із традиційним курячим яйцем. І тоді фермер приготував для примхливого ринку ще один свій козир — фазанів. Василь і тепер переконаний: хоча вирощування дикої птиці — не таке вже й просте заняття для новачка, проте фазан — птиця не надто примхлива, і якщо добре знати технологію, а потім чітко її дотримуватись, то можна обзавестись стадом у кілька тисяч таких птахів. Саме так він вчинив. І вже за декілька місяців пропонував делікатесне м’ясо у вишукані бари та ресторани.
Хоч як дивно, але правило ринку запрацювало у зворотному напрямку — пропозиція почала формувати попит. І все було б добре, якби знову не довелось наступити на ті самі граблі, коли виробничі затрати почали впевнено обганяти реалізаційні ціни. Скажімо, лише одне яйце, з якого має вилупитись курча фазана, коштує тридцять гривень. Якщо врахувати, що прокльовується в середньому кожне друге, то ціна автоматично зростає вдвічі.
Ще одна особливість цього птаха — годувати його потрібно, як каже Василь, правдою, тобто повноцінними кормами з усіма необхідними компонентами. А такі харчі обійдуться значно дорожче, ніж звичайний курячий корм. Одне слово, і фазан виявився бройлеру не конкурентом. А для фермера це означало, що аж ніяк не з кожного яйця він мав птицю, тобто гроші.
І не з кожного фермера — магнат
На перший погляд може видатись, що всі ці невдачі — проблеми конкретно взятого приватника на конкретно взятій птахофермі. Насправді ж вони ілюструють загальну тенденцію: маленькому фермеру самотужки нізащо не здолати монополії пташиних ферм-гігантів.
Колись на околиці Красилова діяла доволі потужна птахоферма. З часом виробництво на ній було припинено повністю, але потенційні прибутки, які міг би приносити саме цей бізнес, не давали спокою багатьом. І саме через це територія птахокомплексу разом із приміщеннями перепродувалась кілька разів. На жаль, жоден із нових власників так і не наважився інвестувати кошти у відродження птахівництва.
Тепер уже майже на руїни ферми, котра в буквальному розумінні слова залишилась без вікон та дверей, прийшов фермер Василь Пастощук. «Я так вірив у справу. У мене було стільки надій, — розповідає він. — Я створив десять робочих місць. Щомісяця платив до десяти тисяч гривень податків. Але власних сил забракло, а жодної підтримки не було».
Він і тепер переконаний, що відремонтуй приміщення, встанови сучасні інкубатори, автоматизовані системи, закупи добрі породи птиці — вже за пару місяців ферма почала б давати віддачу. Та подібне фінансове навантаження просто не під силу сільській родині. Про те, щоб пхати голову в кредитне ярмо, Василь навіть думати не хоче — як потім віддавати захмарні відсотки? А жодна із державних програм фінансової підтримки до фермера так жодного разу й не дійшла.
От і довелось потроху скорочувати поголів’я, потім забути про масове виробництво перепелиних яєць, за ними — фазанів. Далі по одному звільняв робітників.
Нині «Фараон-5» — це Василь, його дружина та теща. До них звідусіль з’їжджаються покупці за курчатами, індичатами та гусенятами. Василь ще може порадувати любителів екзотичними породами курей, та все це здебільшого ексклюзивні варіанти. Потужна птахоферма з сучасним обладнанням — все це лише мрії, у які фермер з кожним днем вірить дедалі менше. Він і досі тримається за птахоферму тільки з тієї причини, що справді полюбив цю справу. А ще тому, що у селі просто подітись нікуди. Йти зі своєї землі йому не хочеться. Та й куди?
Ще кілька років тому багатьом щиро вірилось у те, що саме ось такі фермерські господарства мають стати економічною основою українського села. Бо ж хто краще вболіватиме за землю, як не ті, хто виріс на ній? Хто матиме кращі результати, як не той, хто не просто полюбив, а опанував всі професійні тонкощі справи? Кому носити горде ім’я вітчизняного товаровиробника, як не тим, хто власними руками створив свій бізнес і трудиться в ньому? Але натомість фермерство стало важким хлібом одинаків. На скільки вистачить сил нести цю ношу далі, сказати важко.
Хмельницька область.
Фото автора.
