Із досьє «Голосу України»

Олександр Волков народився 29 березня 1964 року в Омську (Росія), але вже у дев’ятимісячному віці разом із батьками приїхав до Чернігова, де проживала родина батька. У Чернігові й почалася спортивна кар’єра — у дев’ять років записався до баскетбольної секції. Закінчив Київський інститут фізичної культури. Професійну кар’єру гравця розпочав 1981-го, закінчив 1995 року. Чемпіон Олімпійських ігор 1988 року в Сеулі, заслужений майстер спорту СРСР (1988), чемпіон Європи (1985), чемпіон Універсіади (1985), чемпіон СРСР (1987, 1989), чемпіон України (2000). В 1998-му — тренер Національної збірної України. З 1999-го по 2006 рік — президент, тренер баскетбольного клубу «Київ». Із серпня 1999-го по січень 2000 року — голова Державного комітету України з фізичної культури та спорту. З 2002 року — член виконкому Національного олімпійського комітету України. З 2001-го по 2007 рік — віце-президент Федерації баскетболу України. В 2005 став президентом «Фонду сприяння розвитку спорту олімпійського чемпіона з баскетболу Олександра Волкова». З 2007-го — президент Федерації баскетболу України. Народний депутат п’ятого й шостого скликань. Перший заступник голови парламентського Комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму. Одружений, має двох доньок.

— Парламентська діяльність і спортивне життя — речі сумісні?

— Непросто поєднувати, немає вільного часу. У Верховній Раді я продовжую займатися своєю професією, але вже на іншому рівні.

— З якими питаннями до вас найчастіше звертаються виборці?

— Виборці звертаються до мене з різними питаннями. Іноді навіть абсолютно не профільного характеру. Крім того, люди, знаючи мою діяльність у минулому й тепер, просять розв’язати проблеми спорту, особливо в регіонах.

— Як на законодавчому рівні домогтися, щоб у країні будували більше спортивних об’єктів?

— Над цим працюємо. З 1 січня 2011 року набуває чинності новий закон «Про спорт», що передбачає програму його розвитку, й будівництво нової інфраструктури. Але якщо подивитися глибше, то потрібно зробити ревізію у спорті. Реально подивитися на ситуацію, провести глибокий аналіз і створити стратегію на майбутнє, виходячи з тих умов, які сьогодні є. Голова Національного олімпійського комітету Сергій Бубка, міністр спорту Равіль Сафіуллін, депутати-спортсмени — це ті люди, які почали цей процес. Звичайно, це непросто. Сформовано певний стереотип. Дуже складно змінити радянську систему мислення. Немає загального розуміння, як ця сфера повинна розвиватися. Тому треба проводити «круглі столи», спілкуватися з керівниками держави для того, щоб виробити нову систему й з погляду законодавчої, і виконавчої влади. Поки треба визнати, спорт у країні тримається на особистостях, бізнесі, людях, небайдужих до нього. Стратегія, що вироблялася десятиліттями в Радянському Союзі, сьогодні не працює, а нову ще не створено.

— Як зацікавити молодь займатися спортом?

— Насамперед це має бути їм самим цікаво. Батьки повинні знати, що заняття спортом доступне, престижне, а дітей віддавати в секцію — добре й надійно. У цьому — проблема. Системи, як такої, поки що немає. Тому потрібно відділити професіональний, студентський, дитячий спорт від комерційного й розвиватися в цьому напрямі. Сподіваюся, нове керівництво країни поставиться з розумінням і якомога швидше вживе певних заходів. Адже спорт і фізкультура є одним із соціально важливих аспектів нашого життя.

— Але сьогодні дуже багато платних секцій...

— Я довгий час прожив у США. Для американців спорт — дуже важлива частина життя. При цьому на нього розумно витрачаються гроші. У них є студентський спорт. Кожний вуз приділяє велику увагу його розвитку. Відповідно існує система шкільного спорту, де є прекрасні зали, команди, секції, й усе це за державний рахунок. У кожній школі працюють хороші тренери, виділяються гроші на змагання, на підтримку інфраструктури. У них — культ спорту на телебаченні, у пресі. У цьому треба брати приклад і вчитися. Я б розвиток спорту не пов’язував з олімпійськими досягненнями. Це різні речі. Іноді в країні зі слабко розвинутою інфраструктурою виростають спортсмени, які виграють медалі. Але це не говорить про те, що все в порядку зі спортом. Є країни з дуже добре розвинутою інфраструктурою дитячого, аматорського спорту, фізкультури, але при цьому особливо нічого не домоглися на світовому рівні. Україна вдало виступила на літній Олімпіаді, але це не показник того, що в нас усе в порядку зі спортом. А після невдачі на зимових Олімпійських іграх усі звернули увагу, що спорту немає. Його як не було у тому розумінні, який має бути, так і немає. У цілому нам ще працювати й працювати.

— Багато спортсменів після завершення кар’єри гравця вибирають для себе професію тренера. Ви маєте великий досвід виступу у провідних чемпіонатах Європи, НБА. Не було бажання застосувати свій досвід на практиці як тренера?

— Звичайно, було. Я мріяв бути тренером. Але якось не доходили руки. Іноді, коли є час, треную молодих гравців. Але зараз майже увесь час забирає робота у парламенті.

— Наскільки легко вам дався перехід від професії гравця до обов’язків функціонера?

— Це був непростий період. Перейти із професіонального спорту в інше життя дуже складно. Ти не розумієш себе, не знаходиш місця, неадекватно реагуєш на навколишній світ. Просто потрібно перевернути сторінку й усе починати з нуля. Треба зібрати всі моральні, фізичні сили, що залишилися, знайти свою сферу діяльності й починати працювати, не базуючи своє життя на тому, що було. Але, звичайно, звідти потрібно черпати досвід. Дуже багато зустрічаю моїх колег, які й досі живуть тими перемогами, успіхами й надіями, сподіваючись що це їм щось дасть. Але... Життя у них не краще. Їм потрібно зібратися, кинути пити, курити, не показувати свої амбіції, що ти чемпіон і тебе знав увесь світ, а перебороти себе й сказати, що ця частина життя закінчилася, починається нова.

— Як би ви оцінили рівень баскетболу в країні?

— Усупереч усьому баскетбол в Україні розвивається. Незважаючи на кризу, зовнішні не дуже сприятливі умови, він перебуває в непоганому стані. Баскетбол присутній у медіа, існує непоганий чемпіонат, Федерація на хорошому рахунку в Європі, збірні команди всіх вікових груп регулярно виступають у чемпіонатах Європи, більшість із них у групі А, є команди зі стабільними бюджетами. Цей вид спорту залучає дуже багато глядачів, особливо в регіонах. Якщо баскетбол порівнювати з гандболом, волейболом, то він досить непогано пройшов період незалежності. У ньому зацікавлений дуже серйозний бізнес. На жаль, за останній рік я ніяк не можу домогтися виділення грошей з бюджету. На збірні в останні роки виділялося 10—15% тих мінімальних потреб, які потрібні. Сподіваюся, що нова влада виділятиме достатню кількість грошей саме на баскетбол. У багатьох європейських країнах до цього виду спорту ставляться дуже трепетно й вкладають великі гроші. Чому? Тому що баскетбол — гра цікава, приваблива, динамічна, командна. У неї грають цілий рік, незважаючи на погоду. Це цивілізований відпочинок, пропаганда здорового способу життя, зокрема для підростаючого покоління, а гри за участю збірної — патріотичне виховання. Ну й, звичайно ж, це просто прекрасна розвага.

— Що вас змусило повернутися до України зі США?

— Після завершення кар’єри гравця дуже хотілося реалізувати себе. Так вийшло, що мені зателефонували, запропонували, і я повернувся. Це не було якимсь рішенням. Я й раніше приїжджав до України, займався тут благодійністю, підтримував дитячий баскетбол. Згодом це все переросло в масштабніші проекти й от уже працюю в профільному парламентському комітеті.

— Якому відпочинку віддаєте перевагу?

— Коли як. Іноді хочеться у вихідний просто полежати вдома, нічого не робити, а іноді — зайнятися чимсь активним. Приміром, пограти у баскетбол. Буває, також з’являється бажання покататися на машині. Це все залежить від настрою й стану.

— Як часто ви граєте у баскетбол?

— Раз на тиждень.

— Крім спорту й політики у вас є хобі?

— Дуже люблю риболовлю. Усамітнитися, побути із природою наодинці, подихати повітрям, піймати рибки, зварити юшку, переночувати у наметі. Це мій улюблений спосіб проведення часу.

— Яку музику слухаєте?

— Подобається різна музика. Я не дотримуюся певного стилю. Останнім часом слухаю музику своєї молодості. Купую диски з американською, європейською, вітчизняною музикою 70-х, 80-х, початку 90-х років. Все залежить від настрою, бажання, а також від якості музики й стану душі.

— Що любите читати?

— Люблю історичну й філософську літературу. Не люблю фантастику й дуже рідко читаю сучасні детективи.

Розмовляв Сергій МЕЛЬНИК.