Планета в напруженні. Довкілля карає людство за безвідповідальне ставлення до себе знову й знову. В 1986-му це був Чорнобиль, радіоактивний попіл якого опинився на інших континентах. Зараз, у 2010-му, вулканічний попіл з Ісландії, що паралізував повітряний простір ряду країн, мимоволі дозволяє провести паралелі історичного характеру і не тільки. Природа попереджає про наслідки за споживацьке відношення до неї. Але, схоже, людство неохоче робить висновки. У випадку ж із Чорнобилем світова громадськість дедалі частіше намагається переписати навіть сказане про трагедію раніше.
Чи всі раді правді про трагедію?
Напередодні 24-ї річниці катастрофи залишається чимало невирішених проблем, які чекають уваги дослідників. Навіть через 24 роки громадськість і академічний світ мають труднощі з одержанням повного доступу до достовірної інформації. Тому будь-які нові дані набувають особливої цінності. На жаль, інтерпретація багатьох з них найчастіше залежить від політичних рішень. Висвітлення проблем Чорнобиля протягом минулих років не раз набувало нових акцентів через втручання тих або інших обставин. Що ж відбулося після 1986 року?
Катастрофа усе ще залишається на політичному порядку денному й у повідомленнях преси. Однак її оцінка зазнає численних змін, що часом нагадують мутації від радіації.
У світі найбільш впливовими на об’єктивність висвітлення Чорнобиля стали такі фактори: загроза тероризму (особливо події 11 вересня 2001 року в США); енергетична криза; нарощування потужностей ядерної енергетики з метою створення енергетичної незалежності; питання роззброєння; утилізація ядерних відходів і врегулювання торгівлі цими відходами.
Суспільні дискусії залежать від політичного клімату та інтересів різних груп. Ґрунтуючись на аналізі вищезгаданих чинників, можна простежити низку загальних тенденцій висвітлення проблем Чорнобиля в засобах масової інформації.
Комунікація про трагедію піддається впливу влади й політиків, лобістів і представників промисловості, а також журналістів, що їх підтримують. Але що найдивніше — вчені в усьому світі так і не дійшли однозначних висновків, що дає підтримку аргументам кожної із груп.
Свого часу трагедія кинула виклик радянській системі. За однією з експертних оцінок, Радянський Союз витратив на подолання наслідків катастрофи в цінах 1987 року близько 358 мільярдів доларів (15% валового національного продукту). Фахівці вважають, що матеріальні й моральні витрати Чорнобиля, певною мірою, призвели також і до політичного краху СРСР.
Катастрофа перетворила екологічний рух на потенційно сильну політичну силу на території Радянського Союзу, певним чином сприяючи незалежності України й Білорусії у 1991 році.
Зарубіжні влади поспішили зробити відповідні висновки. Хоча преса й писала про трагедію, чиновники різних міністерств і відомств по всій Європі використовували різні аргументи, щоб уникнути надання відкритого доступу до будь-якої інформації про екологічну катастрофу своїм громадянам.
Закордонний дослідник Гоулд вважає, що неадекватні реакції не були особливістю лише радянської бюрократії. Такі дії — природна реакція будь-якої бюрократії, що намагається уникати поширення небажаних новин.
Політичні діячі й уряди перетворили трагедію на інструмент пропаганди і впливу на громадську думку з низки проблем. У деяких державах трагедія відіграла значну роль у їхній політиці (Німеччина, Швеція, Австрія й т. д.). Там рухи захисників навколишнього середовища і партії «зелених» активно використовують приклад Чорнобиля у своїх акціях і понині.
Трагедія у найжорстокіший спосіб зробила свій внесок у розвиток наук: збагатила дослідження в природничо-наукових дисциплінах, здійснила ривок як в галузі самої атомної енергетики, так і низці супутніх, включаючи екологічну журналістику, комунікацію ризику та її інтерпретацію політичними науками.
З’ясувалося, що від подання статистики тим або іншим способом залежить сприйняття інформації. А те, як дані про наслідки трагедії подано широкому загалу, важливо для майбутніх досліджень. Наукова комунікація виявилася також далекою від об’єктивності. Деяким ученим було важливіше підігнати ті або інші результати під щедро фінансовані напрями, аніж відобразити реально існуючі дані.
Журналістам доводиться замислюватися про складність, неоднозначність теми й інтерпретації статистики, проникати в суть досить складних явищ.
При оцінці фактів важливо врахувати, що збільшення захворюваності на рак є імовірнісним наслідком опромінення. У кожному конкретному випадку причиною захворювання може бути й інший фактор крім радіаційного опромінення. Довести приуроченість конкретного захворювання саме до опромінення вкрай складно. Часто такий імовірнісний характер дії опромінення не роз’ясняється, а статистика лише заплутує.
Наприклад, можна чітко написати про 131 випадок захворювань на рак протягом життя із загальної кількості 24 тисячі осіб, які перебувають тривалий час у районі 15 км від Чорнобильської станції. Але є й можливість узагальнення, тоді йдеться про збільшення захворюваності на рак серед постраждалого населення лише на 2,6 відсотка. Ще більш малозначущим буде той самий опис, але в міжнародному масштабі: лише 0,0047 відсотка населення серед 75 мільйонів постраждалого населення України й Білорусі. За цією незначною часткою відсотка як і раніше залишилися чиїсь рідні й близькі, на кого припадає досить відчутний 131 випадок, а скоріше, один, але — вмираючої поруч людини. Учені найчастіше замовчують про методики, мінімізуючи або, навпаки, драматизуючи трагедії. Важливо усвідомлювати, що всі наукові висновки таять у собі частку наукових сумнівів, погрішностей і нюансів інтерпретації.
Фахівці радять глибше усвідомити детерміністичні наслідки опромінення, тобто ті, які обов’язково настають при високих дозах (променева хвороба), і імовірнісні (ті ж ракові захворювання, лейкемія, пороки розвитку в нащадків тощо). Але довести приуроченість імовірнісних наслідків саме до опромінення досить складно — можна говорити тільки про збільшення захворюваності на прикладі статистично більших вибірок населення за великий термін. Робити висновки про причини захворювання в конкретної людини вкрай складно. В цьому й полягає чергова проблема преси — писати про імовірнісні події журналістам непросто. Тим паче в ситуації, коли вчені навіть не дійшли однозначного висновку з приводу того, як діють малі дози опромінення при тривалій експозиції.
Проблема ускладнюється накопиченням взаємодіючих чинників: радіація як складне неоднозначне явище — складності з простежуванням ефектів — відсутність однозначних наукових теорій — часом ще й політичне замовлення на тему. У підсумку все це дає безліч несподіванок у висвітленні проблеми в кінцевому результаті.
Деякі фахівці вважають, що вплив природних посилених джерел радіації (таких як радон у приміщеннях) навіть набагато серйозніший в Україні, але про це не пишуть з політичних і соціальних причин. Писати про мутантів (а причину мутації складно довести) «жовтій» пресі куди цікавіше, ніж обґрунтовувати ймовірності збільшення захворювання на рак.
Ситуація ускладнюється тим, що на фундаментальні дослідження йде невелике фінансування, і радіобіологія хоч і зробила крок уперед за ці роки, але зовсім не так серйозно, як очікувалось і як відбувається за рубежем.
Набагато гірше, коли на позиції вчених ще впливають і збоку. Почасти така ситуація відразу після трагедії була викликана ядерним лобі, що помітно активізувалося. Воно захищало інтереси інвесторів. З цією метою збільшилося фінансування великомасштабних зв’язків із громадськістю. Була поставлена мета — просувати розвиток ядерної енергії і впливати на політичних діячів.
Наступні катастрофи також зробили свій внесок. Дві трагедії — 1986 і 2001 років — переплелися найнесподіванішим чином. Після терористичних акцій 11 вересня американські спецслужби виявили фотографії і плани американських атомних електростанцій у терористів у Афганістані. 103 атомні електростанції в США могли потенційно бути новими цілями для тероризму. Преса мимоволі почала оцінювати ризики, згадавши й про Чорнобиль.
Тоді американська трагедія справила певний ефект і на Чорнобильську атомну станцію. Додаткові заходи безпеки торкнулися заборони польотів над 30-кілометровою зоною.
Безпосередньо у США 21 ядерний реактор розташований досить близько до аеропортів. Крім того, більшість цих реакторів були розроблені без урахування небезпеки потенційної катастрофи навіть порівняно невеликих літаків.
Відразу після 11 вересня 2001 року ядерна промисловість відреагувала досить незвично, спричинивши критику всередині США. Американський учений Хірш описує цю подію так: «реакція індустрії шокує. Замість того, щоб визнати уразливість їхніх структур і необхідність посилити безпеку, спікер Інституту ядерної енергії зайняв екстраординарну позицію, стверджуючи, що більший рівень безпеки не потрібний, бо Чорнобиль не був такий страшний». Пізніше атомне лобі багаторазово використовувало цей аргумент.
Чи справді наслідки трагедії 1986 року «не такі страшні» зрештою? Міжнародні дослідження, що викликають довіру, не підтверджують такі висновки.
Нинішнє керівництво обох країн усвідомлює важливість проблем. Нещодавно США виділили 250 мільйонів доларів на забезпечення безпеки Чорнобильської АЕС. Це результат домовленостей Президента України Віктора Януковича з американським лідером Бараком Обамою на саміті з ядерної безпеки.
Про що і як пишуть про Чорнобиль?
Засоби масової інформації — своєрідне дзеркало уваги суспільства. Від того, як саме відображається та або інша проблема, залежить і прийняття рішень про неї. Журналісти, котрі одержали масу інформації з різних джерел, нерідко неправильно використовували розмаїтість ядерної термінології і метафори, лише ще більше заплутуючи громадськість.
Політики теж легко жонглюють словами про події в Чорнобилі. Є багато способів описати одне й те саме. Залежно від потреби, те, що сталося, називали аварією або катастрофою. Охочі применшити розміри говорили про нещасний випадок, пожежу або лихо.
Противники атомної енергії також старалися по максимуму. При цьому описувалися не тільки жахи Чорнобиля, а й сама радіація була названа «тихою вбивцею», а розвиток атомної енергії — «угодою з дияволом» і т. д.
Сергій Мирний, письменник, еколог, який був офіцером чорнобильської радіаційної розвідки, вважає: «Чорнобиль став першою великою аварією глобалізованого медіа-світу. Вибух чорнобильського реактора «здетонував» вторинний інформаційний вибух, безпрецедентний як за потужністю, так і за широтою охоплення й протяжністю в часі. Саме цей інфовибух і зробив з великої технологічної аварії катастрофу глобального значення».
Зарубіжний учений Доунс ще 1972 року виокремив «цикли уваги до проблеми» з рядом етапів, за якими відбувається висвітлення подібних ситуацій у засобах масової інформації.
На першому етапі існує хоча б невелика, але попередня інформація. Потім виникає найтривожніша — стадія виявлення проблеми. Їй на зміну приходить стадія оцінювання та пошуку рішень для подолання проблеми. Цикл завершується етапами зменшення суспільного інтересу й життя після всього, що відбулося в постпроблемній реальності.
Чорнобильську трагедію складно вписати в наявну концепцію через низку причин. Україна все ще перебуває в стадії оцінювання й пошуку рішень для подолання проблеми, інакше, чим пояснити постійні звернення про чергову матеріальну допомогу? Наша країна як і раніше мотивує міжнародних донорів активізувати будівництво «Укриття» і сховища відпрацьованого ядерного палива. Без цього складно говорити про ЧАЕС як про безпечний об’єкт. А от світова громадськість у цілому давно вже демонструє нам спад інтересу до цих питань.
Висвітлення Чорнобильської тематики в засобах масової інформації і політична реакція на ці матеріали вже не мають постійного характеру й стали залежати від таких чинників: безпека і тероризм, особливо — наслідки 11 вересня 2001 року в США; світова енергетична криза і зростання цін на паливо; зміни клімату; екологічні й соціальні наслідки трагедії; фінансові витрати для відновлення забруднених областей і створення саркофага навколо зруйнованого реактора; національні виборчі кампанії низки країн; протиріччя наукових даних; вплив міжнародних організацій; нестача елементарних знань про ядерну енергію в широких верств населення.
В історії висвітлення Чорнобильської трагедії — чимало надто емоційних сторінок. Мені самому не раз доводилося писати про ЧАЕС, «чорнобильців», «переселенців», залишену Прип’ять та 30-кілометрову зону... Піднімаючись безлюдними сходами багатоповерхівок у Прип’яті, я переживав досить сильні почуття, натрапляючи на дитячі іграшки або сімейні фотографії, які, так чи інакше, стали закинутими в цьому мертвому місті. Але ще трагічнішою виявлялася доля людей, змушених повернутися назад у 30-кілометрову зону...
Особисті історії потерпілих публікувалися й у західній пресі. Серед них — розповіді про прямі або непрямі наслідки здоров’я для дітей. ВООЗ поширила дані, що 250 тисяч подружніх пар у Європі зважилися на аборт у перше десятиліття після трагедії. Це активізувало екологічний рух низки країн.
Горлебен на півночі Німеччини відомий тим, що там знаходиться сховище ядерних відходів. Місцеве населення разом з регіональною владою протестують проти репозиторію для небезпечних відходів. Їх транспортування спричиняє масові протести. Часом події нагадують громадянську війну. Побувавши там, я був вражений, наскільки серйозні ці протести. Молоді мами дуже самовіддано захищають інтереси своїх дітей, навіть перегороджуючи дорогу радіоактивному контейнеру колясками... А сільські працівники роблять барикади зі свого інвентарю. Для цих людей Чорнобиль набув нового значення...
У 1990 році преса обговорювала мораторій на будівництво нових і модернізацію наявних ядерних потужностей. Через два роки ті самі видання писали вже про енергетичну кризу і скасування мораторію.
Пізніше Україна опинилася в центрі уваги громадськості, внісши інтригу: буде закрита ЧАЕС чи ні? Це питання активно обговорювалося міжнародними засобами масової інформації в 2000 році.
Іншим часом дедалі частіше згадують про Чорнобиль напередодні чергової річниці або виборів. Політичні діячі не соромляться дістати вигоду із трагедії, укотре обіцяючи виборцям-«чорнобильцям» і жителям із постраждалих регіонів більшу соціальну підтримку.
Висвітлення подій після Чорнобиля також залежить від існуючої системи пільг і компенсацій, обґрунтованість якої викликає критику. Адже цю систему побудували на територіальному принципі, а не на основі отриманих доз. Саме доза опромінення більш важлива, ніж віддаленість від реактора на момент трагедії або тим більше після неї. Виокремлення 4-х зон біля станції побудовано не за принципом доз, а за забрудненням ґрунтів. Дві людини, що перебувають за 125 км від реактора, у різних точках з різних вікових груп могли одержати зовсім різні дози.
На жаль, питання обґрунтованості таких рішень порушується рідко. Оскільки рішення свого часу було політичним і, можливо, було мало фахівців, які поєднують знання політики в галузі протирадіаційного захисту, державного управління та радіаційної медицини.
Певні спалахи інтересу до Чорнобиля традиційно виникали напередодні річниць трагедії і в інших країнах. Але якщо за рубежем подібні теми висвітлюються найчастіше в наукових розділах видань, то в нас домінує соціальна й екологічна тематика матеріалів.
Дзвенислава Качур із Чорнобильського проекту ПРООН поділилася своїми спостереженнями: «Питання Чорнобильської катастрофи — це складна тема, що вимагає від журналістів певної наукової підготовки. На мою думку, в останні роки зменшилася кількість емоційних і зросла кількість аналітичних статей на Чорнобильську тематику.
Журналісти звертаються по інформацію постійно протягом року, пишуть матеріали про можливості туризму, «переселенців», про зону відчуження, успішні історії з життя місцевих громад, які за допомогою проекту поліпшують соціально-економічне становище своїх населених пунктів, а також пишуть про надзвичайно високу народжуваність у деяких місцях постраждалих територій. Як зарубіжні, так і українські журналісти зацікавлені в матеріалах про людей і про конкретні кроки, яких вживають уряд і міжнародні організації для подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
А ще раніше журналісти боялися їздити «в Чорнобиль», однак торік, коли проект ООН «Міжнародна науково-інформаційна мережа з питань Чорнобиля» організував навчальний семінар для журналістів про наслідки Чорнобильської катастрофи — жоден з учасників не відмовився від відвідин зони відчуження.
Завдяки діяльності міжнародних організацій і низки наукових проектів, уже знайдено відповіді на ряд прикладних питань про 30-кілометрову зону, про вплив радіації на організм людини і тварин, розпочато конкретні дії для подолання наслідків катастрофи в майбутньому. Однак ми все ще не усвідомили духовну складову цієї трагедії.
Порядок денний на сьогодні
Володимир Вернадський свого часу попереджав, що після відкриття таких важливих джерел енергії як атомна діяльність людини, наука й техніка стають важливою геологічною силою, в якій матеріалізується еволюція духовного життя людства.
Багато хто в Україні усвідомлює свою духовність. Але чому така глобальна катастрофа сталася саме тут? Надія Домашева-Самійленко і Володимир Самійленко, автори відомих у СНД і за рубежем книг про духовну трансформацію людини, обґрунтовують катастрофу саме в нас у такий спосіб:
«Кожна подія має духовну складову. Якщо вона несе у світ руйнування, отже, спрацював Закон Карми. Кількість переросла в якість. Настав час заплатити. Чи зробили ми висновки? Напевно, ні. Всяке лихо вчить мови серця й співробітництва, коли немає до того добровільного бажання».
Відносини людства з навколишнім середовищем мають винятково споживацький характер. Розплата за порушення гармонії із природою, нераціональне використання ресурсів Землі приходить різними шляхами. Для когось — це землетруси, для інших — вулканічні виверження, що посилають попіл на всю Європу, для нас — невидима радіація Чорнобиля. На жаль, тут не так важливий механізм, коли ігнорується суть явища. Людство створює дедалі більше екологічних проблем для Землі. Але ж вона — теж живий організм. І в якийсь момент Земля може знищити людство, що стало надзвичайно небезпечним для неї. Якщо ми зможемо усвідомити уроки Чорнобиля й у цьому контексті, розуміючи духовну складову проблеми, Україна зможе уникнути нових катастроф.
Справжня глобальна картина впливу Чорнобиля на людство й кожного з нас ще чекає своїх відданих дослідників. У ході візиту в США Президент Віктор Янукович зустрічався з генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном і обговорив низку питань, пов’язаних із Чорнобилем. Президент України виступив із пропозицією провести міжнародну конференцію за участю України, Росії й Білорусі, присвячену 25-й річниці Чорнобильської трагедії. Хочеться сподіватися, що ця подія залучить учених і з далекого зарубіжжя, а також — вийде за рамки суто наукових доповідей про радіацію.
Наукові дискусії, що часом переходять у відверті розбіжності, залишають чимало запитань. У результаті люди, особливо ті, що мешкають у постраждалих регіонах, почуваються невпевнено і переживають за майбутнє дітей. То наскільки серйозні довгострокові наслідки Чорнобиля й наскільки небезпечна атомна енергія? Ці питання вимагають чесної відповіді всіх залучених сторін, врахування всіх морально-етичних і духовних складових трагедії, що сталася.
Олександр БЄЛЯКОВ,кандидат філологічних наук.
Фото Олександра КЛИМЕНКА (усі знімки 1989 року).
