Третій батальйон територіальної оборони Львівщини нині виконує бойові завдання на Луганщині. Колишній Голова Львівської облдержадміністрації Ірина Сех, її заступник Володимир Харчук та директор департаменту інфраструктури ЛОДА Олег Лазар, а також народний депутат України Олег Панькевич та депутат Львівської облради Володимир Тістик відвідали воїнів і доставили гуманітарний вантаж, який зібрали на Львівщині, на загальну суму близько півмільйона гривень.
Зростися з власним автоматом
Коли 3-й батальйон територіальної оборони Львівщини виряджали на схід, командування повідомило, що місцем дислокації буде Харківська область, проте опинилися бійці на Луганщині, неподалік від російського кордону.
«Ми приїхали в базовий табір, а тут — голе поле, трави вище пояса, — розповідає командир батальйону Андрій Кушнір. — Бачите, що зробили за кілька тижнів: бліндажі вирили, є комунікації, електрика, труби проклали для водогону, льох викопали. Самі все робили. Золоті руки хлопці мають. Це ж українці, господарі».
У таборі ми застали невелику частину батальйону — приблизно 40 осіб із 420. Решта — на бойових завданнях. Лише згодом підтягнулося кілька десятків хлопців, які повернулися із охорони блокпоста.
«Тут, у таборі, здається, що в нас спокійно, мирно, але це оманливе враження. Мої люди виконують реально бойові завдання: охороняємо важливі об’єкти, несемо службу на блокпостах, де до російського кордону менше, ніж два кілометри. Там відбуваються постійні провокації, залітають російські гелікоптери. І хлопцям психологічно важко, коли над тобою кружляє ворожий вертоліт, і не знаєш, чого чекати в наступну хвилину, коли над тобою пролітають «градівські» снаряди, ракети. Бо ж як розривається такий снаряд, то косить дерева так, що тільки пеньки стирчать. Нас обстрілюють з Росії — ми це бачили на власні очі. Мої хлопці в Луганському аеропорту по 4—5 разів на тиждень бувають. Це непрості завдання», — розповідає комбат.
Тут, в зоні АТО, батальйон зі Львівщини несе службу вже місяць. Учорашні шахтарі, студенти та підприємці, які тільки наприкінці травня записалися сюди добровольцями, нині мають вигляд досвідчених вояків, степових вовків. Вони ніби зрослися зі своїми автоматами й наче нічого більше в житті не носили, окрім камуфляжу.
Ці хлопці приїхали із сіл і містечок Львівщини, де наче мирно, не стріляють у людей і не підривають мости, але вони вважають, що це їхня війна. Тут, на Луганщині, вони захищають від окупанта своїх рідних, свої містечка і села, свою землю.
Тепловізори та каски — найкращі подарунки
Ірина Сех для третього батальйону, як хрещена мама. У травні вона видала розпорядження про створення батальйону і відтоді кожного дня пильнувала, щоб він був вчасно і якісно сформований. Спочатку йшлося про те, що батальйон тер-оборони охоронятиме важливі об’єкти й боронитиме громаду на Львівщині. Однак війна змусила хлопців вирушити на схід.
Ірина Сех та її колеги приїхали не з порожніми руками. За кошти, які надійшли на благодійний рахунок, відкритий Львівською облдержадміністрацією, придбали два тепловізори, 130 кевларових касок, 150 комплектів форми, електрогенератори, два телевізори й сателітарну антену, ліхтарі, маскувальну сітку, модеми та інші необхідні речі, які замовив командир батальйону. Водночас бійці третього батальйону отримали три військові вантажівки «Урал», які приїхали наповнені продуктами і мінеральною водою.
Ірина Сех повідомила, що вантаж допомогли зібрати підприємці, районні адміністрації, міські та сільські громади, пересічні жителі області. Значну частину продуктів люди приносили просто у військові комісаріати та районні державні адміністрації. Це цукор, крупи, овочі, олія, мед, чай, консерви та багато іншого. Привезли також дитячі малюнки й індивідуальні посилки бійцям, які їм передали родичі з дому. А ще взяли 50 державних прапорів, червоно-чорний стяг та прапор Львівської області.
Комбат зрадів тепловізорам, яких батальйон досі не мав. Це вкрай необхідні на війні прилади, що допоможуть вберегти хлопців від підступу ворога, диверсій, несподіваних нападів. Солдати зацікавлено розглядали каски. «Хлопці, ви ж їх перевірте на надійність, простріліть одну спочатку», — прохає Ірина Сех. «Не будемо ми їх прострілювати, бо я знаю ці каски — вони німецькі, надійні», — каже командир. А двадцятеро бійців, які саме збираються на завдання, вирушають туди вже в нових касках.
Гостей зі Львова частують солдатською зупою (в Луганську це називають супом, але в таборі галичан зупа — це зупа).
Ну а тим часом артисти — дует «Ріка життя» в складі Іванни Савченко та Ярослава Антонійчука — готуються до концерту. І коли на кілометр довкола лунає українська пісня, на цей звук сходяться військові з інших підрозділів, які базуються поруч.
Командир взводу у цивільному житті — депутат
У 3-му батальйоні — чоловіки різного віку, різних професій. До народного депутата Олега Панькевича підходить і представляється офіцер: Андрій Русенко, командир взводу стрілецької роти, у цивільному житті — червоноградський шахтар і депутат Тернопільської обласної ради. Костюм змінив на камуфляж, а сесійну залу — на полігон.
Розповідає, що в батальйон зголошувався добровільно, як інші офіцери та солдати. Родом з Тернопільщини, дружина зі Львівщини, Жовківського району, де нині і живуть. Тут, в зоні АТО, був начальником блокпоста під Луганськом. «Довелося виконувати завдання, які належать до особливо важливих. Але про це, напевне, розкажу після війни. Завдали величезної шкоди противнику. Нині перебуваю на прикордонній заставі разом з бійцями своєї роти. Ми прикриваємо прикордонний загін», — розповідає Андрій.
Він каже, що вже неодноразово стикався з ворогом віч-на-віч. Затримував і допитував сепаратистів. Діяли спільно з місцевим відділом СБУ із боротьби з сепаратизмом та за підтримки тутешнього населення.
«Ми відчуваємо підтримку цивільного населення. Допомагають з водою, продуктами, інструментами. Інформацію надають про машини, сепаратистів. Звичайно, є такі, що кажуть: «Протів кого ви здесь воюєте?» Але це провокатори. Насправді людям тут потрібен мир і спокій, і вони — за єдину Україну», — розповідає Андрій Русенко.
У прихильності місцевих жителів ми переконалися, коли їхали вулицями містечка в супроводі військових. Діти й дорослі привітно махали руками нашим воїнам.
«Сепаратистами, на мою думку, стають з двох мотивів: або суто за гроші, не вибираючи способів заробітку, або через зовсім інший світогляд, ідеологію хижака, загарбника, який прийшов на нашу землю, щоб нам довести, що ми тут ніхто, це їхня земля, тому що «наши дєди воєвалі»... Вони не бачать, що самі поводяться, як нацисти», — розповідає тернопільський депутат.
За його словами, байкою є те, що чеченці чи росіяни, які тут воюють, є найбільш досвідченими й вишколеними бійцями. «Найкращі воїни — українці! Навіть мене, абсолютно цивільну людину, за чотири тижні навчань на Яворівському полігоні навчили влучно стріляти з будь-якої позиції на різні відстані, плюс здобув вміння керувати вогнем, виконувати різні бойові завданні. А є хлопці, які ніколи раніше не служили, і вони все хапають на льоту. Вважаю, що таку націю не перемогти», — каже Андрій.
Запитую його, як вважає, чи надовго ця війна?
«Головне, якнайшвидше перекрити російський кордон. На жаль, нам для цього не вистачає чи то військової потуги, чи засобів, а, можливо, політичної волі. Треба наполягати на технічній допомозі тих країн, які нам гарантували безпеку, оскільки ми погодилися на без’ядерний статус. Моє особисте переконання: якщо б у нас була ядерна зброя, з нами би такого не сталося. Мою думку тут поділяє більшість людей», — розповідає депутат.
Андрій Русенко виймає з кишені дитячий малюнок. «Оце мій найменший намалював, дружина надіслала. Дітей у нас троє, наймолодшому п’ять років. Увесь час питає, коли тато приїде. Все тут можна витримати. Тільки важко те, що тебе вдома чекають. Розуміння того, що залишив рідних самих, — це найважче», — зізнається Андрій і обережно ховає малюнок до кишені...
Воювати — чоловіча справа
Командир, бійці та депутати в тісному колі говорять про проблеми. Одна з них — це отримання статусу учасника бойових дій для військових, які брали участь в антитерористичній операції. Наразі командир батальйону сам видає довідки про участь в АТО, однак розуміє, що вони можуть бути нічого не варті без рішень вищого керівництва.
«До мене неодноразово зверталися учасники АТО чи їхні рідні щодо того, що нічим не підтверджено статус військового або взагалі в довідці пишуть, що він на полігоні в Яворові, а насправді — на Луганщині. Зверталася і звертаюся до Міноборони, до уряду, щоб врегулювати цю ситуацію, встановити процедуру офіційного визнання військових учасниками АТО», — каже Ірина Сех.
А народний депутат Олег Панькевич, за підсумками спілкування з військовими, готує проект закону, за яким не можна буде забирати з однієї родини двох чи більше синів на війну.
Тим часом комбат каже, що навряд чи війна закінчиться раніше, ніж до весни. «Воювати повинні чоловіки. Нині ми в наступі. Ми просуваємося — значить, ми переважаємо. Але військова операція сама не змінить ситуації, люди так швидко не зміняться. Замало написати «Слава Україні!» на зупинці, потрібна послідовна державна інформаційна політика», — каже Андрій Кушнір.
Я фотографую хлопців, записую електронні адреси, щоб надіслати знімки. Один із моїх героїв запитує: «Ви у Львові де живете?» — «На Пасічній», — відповідаю. «А на Сихові буваєте? Там в магазині працює дівчина Оксана, — каже нерішуче. — Передайте їй привіт».
Дорогий мій хлопчику, я можу їй передати вітання від тебе. Але краще ти сам прийдеш до своєї Оксани і скажеш їй те, що не встиг чи не наважився, і більше ніколи не поїдеш від неї на війну. І хай це станеться якнайшвидше...
Львів—Луганська область.
Ірина Сех та комбат Андрій Кушнір.
Фото автора.
